Якими можуть бути Українські Інститути і що їм варто робити?

Директор Польського Інституту Ева Фігель розповідає про промоцію Польщі за кордоном, культурну дипломатію, та про можливість створення подібних Українських Інститутів

Ведучі

Андрій Куликов

Гостi

Ева Фігель

Якими можуть бути Українські Інститути і що їм варто робити?
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/10/hr_rankova-hvylya-16-10-27_figel.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/10/hr_rankova-hvylya-16-10-27_figel.mp3
Якими можуть бути Українські Інститути і що їм варто робити?
0:00
/
0:00

В студії працюють журналісти Андрій Куликов і Едуард Лозовий.

Едуард Лозовий: Коли президент Польщі Анджей Дуда приїздив в Україну на День Незалежності, наш президент Порошенко сказав, що потрібно посилити інституційну присутність України в інформаційному та культурному просторі іноземних країн, створити так звані Українські Інститути за кордоном. Що таке ця інституційна присутність?

Ева Фігель: Багато людей говорять про те, що потрібно створити щось схоже на Goethe-Institut , але я завжди зауважую на те, що Goethe-Institut створюють свої бюджети на тому, що вчать мову. Ми як польській інститут для себе з’ясували, що польська мова не є настільки популярною, і нам потрібно мати інші кошти, щоб почати суспільну і культурну діяльність.

Ми довго в нашому міністерстві, і взагалі, у Польщі недооцінювали, що інститут може допомогти у традиційній дипломатії. І справді, була така дискусія, що ті, хто займалися політикою, вирішують проблеми між собою на іншому рівні, а коли є потреба, щоб люди більше дізналися про твою країну і культуру, то це є задача інституту.

Ми почали свою роботу з того, що думали над назвою інституту, та вирішили зупинитися на тому, що привязали назву інститутції до назви країни. Тому ми зараз називаємося Польській Інститут, і їх у світі вже є 25.

Цей інститут розпочав свою діяльність з того, що займався тільки культурою, і наш департамент називався управлінням культури, а тепер він має назву «Управління публічною дипломатією та культурою».

Андрій Куликов: Я правильно зрозумів, що ви залишаєтесь у межах структури Міністерства закордонних справ?

Ева Фігель: Так, ми є підрозділом цього міністерства. Також ми тісно співпрацюємо з Міністерством культури, Інститутом імені Адама Міцкевича та Інститутом книги.

Андрій Куликов: Ви згадали про 25 Польських Інститутів, які є у світі. В яких вони країнах знаходяться переважно?

Ева Фігель: В першу чергу, в тих країнах, які для нас важливі. Наприклад, в Німеччині в нас аж три Інститути. Але ми також розширюємо свою присутність в країнах Азії, і в 2014 році відкрили свій Інститут в Токіо, в цьому році відкрито Інститут в Китаї, плануємо ще у відкриття у Стамбулі. І має бути Інститут в Латинській Америці в Ріо-де-Жанейро, і нам буде цікаво, як спрацює інформація про Польщу у цих країнах.

Едуард Лозовий: Наскільки дороге задоволення утримувати таку структуру як Польський Інститут?

Ева Фігель: В нас немає величезної адміністрації в Інститутах, в нас немає бухгалтера, адміністративного керівника. Я сама займаюсь бухгалтерією, а моя заступниця – всіма адміністративними речами. Також ми не привозимо наших працівників з Польщі, ми беремо їх з тієї країни, де відкриваємо свої Інститути. І це по-перше, заощаджує гроші, а по-друге, вони мають контакти з тими, хто здатен нам допомогти. І ми не намагаємось створювати чогось особливого, ми хочемо включити елементи польської культури, гостей, яких запрошуємо до найважливіших культурних подій, які відбуваються тут в країні.

Ми з року в рік отримуємо все менше і менше грошей на нашу діяльність, але за ці кошти ми набагато більше робимо зараз, ніж раніше. Тому я не думаю, що заважає брак коштів, а заважає, коли люди вимагають чогось особливого.

Ми на нашу діяльність на всі 25 інститутів виділяємо приблизно 28 мільйонів польських злотих. Це не є такі шалені гроші, які бюджет не може знайти. Просто є загальна програма, яку нам треба реалізувати, але кожен директор відповідає за конкретну пропозицію.

Едуард Лозовий: Як ви доводите державним структурам, що Польській інститут працює не намарно?

Ева Фігель: В нас є конкретні принципи, які окреслюють, наскільки ефективно діє Інститут. По-перше, це згадки в медіа, тому що відкритість і доступність — це є один з елементів, який розвиває нашу діяльність.
По-друге, ми робимо не тільки закриті події для маленького кола фахівців, але й намагаємось долучатися до подій, що мають значення для цілого українського суспільства. По-третє, ми намагаємось розширювати географічну діяльність нашого інституту. Ми почали діяти більше не на західній Україні, а в Одесі, Харкові, Маріуполі. Тому що ми впевнені, що треба показувати, як виглядає Європа, що таке Європейський Союз, тому що люди мають уяву, але не мають достатньо інформації.

Едуард Лозовий: Чи може Польській інститут залучати кошти інвесторів для проведення якихось акцій?

Ева Фігель: До Польського інституту я не можу залучати ніякі гроші, окрім тих, що є в Міністерстві закордонних справ. Хтось може бути спонсором якоїсь події, але не буває такого, щоб ми отримували якісь конкретні гроші. Це неможливо. З одного боку ми щось втрачаємо, але з іншого боку є контроль, і захист від приватних грошей. Тому що ми як державна інституція відповідаємо перед державою. Також ми кожен квартал робимо фінансові звіти, і кожен з директорів щопівроку відправляє інформацію, у якому стані наші приватні кошти, щоб у міністерстві бачили чи не почали раптом зростати кошти на твоєму рахунку. То ж більшість з наших держслужбовців розуміють, що немає сенсу брати якісь хабарі. Можна втратити хорошу роботу і потім її не знайти.

Едуард Лозовий: Серед ваших акцій превалюють спрямовані на більш розвинутий культурно прошарок. На митців, музикантів. Щоб ви порадили Українському інституту, якщо такий створять у Варшаві, що туди возити: елітарне мистецтво чи фольк та етніку, як ми вже звикли робити?

Ева Фігель: Мені здається, що не треба мучити людей фольком та етнікою, тому що в кожній країні такого вистачає, і це людям вже не цікаво. Наприклад, в Польщі на концерті виступала «ДахаБраха» та ONUKA, які показали, що в Україні є також сучасна музика. Тому що в Польщі домінує польська музика, а наприклад, російська музика не прийнялася взагалі.