З 200 правничих вишів треба залишити 20, — член Вищої ради юстиції

Говоримо про Концепцію реформи вищої правничої освіти в Україні.

Андрій Куликов: Останніми днями у кількох регіонах відбувалося обговорення концепції реформування вищої правничої освіти. Чому під кінець року?

Андрій Бойко: Обговорення проекту Концепції почалося десь у вересні. Спочатку у Києві, потім Одесі, Харкові, Дніпрі, Чернівцях, Львові — у містах, де зосереджені провідні правничі школи. Щоб все-таки відчути ставлення академічної спільноти до моделі, яку ми пропонуємо. А вона істотно відрізняється від нинішньої, і спрямована на якісне реформування правничої освіти.

Андрій Куликов: Чим саме відрізняється нова концепція? Яка її вигода для громадян?

Андрій Бойко: Найперше, йдеться про змістовні зміні: основні положення освітнього стандарту — чому і як треба навчати юристів, щоб на виході ми отримали компетентних, високоосвічених фахівців, які можуть у належній мірі виконувати дуже важливу соціальну функцію — утверджувати справедливість.

Андрій Куликов: Йдеться про юристів, суддів, присяжних?

Андрій Бойко: Ми виходимо з чотирьох класичних юридичних професій — суддя, адвокат, прокурор і нотаріус. Навчальний процес повинен все-таки формувати ті компетенції, які дадуть можливість належно виконувати функції у саме цих чотирьох професіях.

Сергій Стуканов: Одне з останніх обговорень відбувалось у Львові. Суперечку викликало питання приналежності слідчих до правничих професій — так вони належать чи ні?

Андрій Бойко: Найбільша дискусія виникла щодо юридичного радника чи юрисконсульта і слідчого. Чому ми виходимо тільки з чотирьох класичних професій — є два чинники: вони за своєю суттю є професійно незалежними, професійні рішення приймаються одноособово, за ці рішення людина несе відповідальність. Друге — це самоврядність професії, звітність юридичній громаді. А коли йдеться про слідчого чи юридичного радника, в українських реаліях, на превеликий жаль, ці дві професії не відповідають цим критеріям. Там іде безпосереднє підпорядкування і відповідальність перед своїми керівниками.

Сергій Стуканов: Зараз існують спеціальності право і правоохоронна діяльність, які будуть існувати в майбутньому?

Андрій Бойко: Якщо Концепція буде прийнята, підготовка правників має здійснюватися у межах єдиної спеціальності — право. Якщо говорити про правоохоронну діяльність, поліцейська освіта у жодній країні світу не належить до правової, навіть по характеру.

Поліцейська місія — чітке і неухильне виконання певних дій у критичній ситуації для забезпечення правопорядку, охорони громадян. Виконання обов’язків базується на чіткій дисципліні. Натомість, коли ми говоримо про спеціальність «право» — йдеться про формування тих, хто буде застосовувати право на загальнолюдських цінностях, на принципах верховенства права і захисту прав і свобод людини. В цих навчальних закладах мають панувати академічні свободи, повинні формуватися освічені, ерудовані особистості, які переймаються цими цінностями.

Андрій Куликов: До обрання вас членом Вищої ради юстиції, ви працювали у різних вузах. Наскільки цей досвід ви намагаєтесь зараз втілити або заперечити?

Андрій Бойко: За півтора роки у Вищій раді юстиції я зміг трохи зі сторони подивитись на юридичну освіту, побачити її позитивні і негативні сторони. Особливо негативні, бо у ВРЮ я зміг більш наочно побачити рівень підготовки вже кандидатів у судді, які набули певний досвід, пройшли навчання. Я зрозумів, що ми маємо дуже серйозні проблеми з юридичною освітою в Україні і її необхідно реформувати.

Сергій Стуканов: У яких містах ще були запеклі дискусії?

Андрій Бойко: Насправді, запеклі дискусії були у всіх місцях, де відбувались дискусії. Але є згода щодо базових речей — відмовитись від поділу на бакалавра і магістра, перейти до наскрізної магістерської програми, як це і є у багатьох країнах світу. Оскільки в багатьох випадках бакалаврська і магістерська програми неузгоджені, а практично всі правничі посади можна обійняти лише маючи ступінь магістра. Тому абсолютно нема сенсу ділити.

Другий важливий момент — складання всіма випускниками єдиного, незалежного, державного, кваліфікаційного іспиту після завершення навчання, незалежно від навчального закладу. Це є у Німеччині, Сполучених Штатах, Японії. Це одразу покаже якість підготовки правників, продемонструє, які правничі школи здійснюють належну підготовку, а які — ні.

Андрій Куликов: За вашими враженнями, з тієї кількості вищих правничих шкіл в Україні, скільки здійснюють підготовку належно, а скільки — ні?

Андрій Бойко: Якби реформа була реалізована, то, я думаю, що в межах 5-10 років в Україні з наявних зараз 200, залишилося б 20-25 навчальних закладів. Тобто реформа зобов’язувала б до істотного скорочення. Очевидно, що дуже широкий доступ до правничої освіти, який є на сьогодні в Україна, насправді, шкодить, оскільки якість підготовки є низькою.

Андрій Куликов: А чи треба нам стільки правників, скільки зараз випускається?

Андрій Бойко: Ні. У нас зараз у рік випускається 19-25 тисяч правників. У Німеччині — 7-8 тисяч, в Японії — у межах 2 тисяч випускників складають цей єдиний, кваліфікаційний екзамен. У цих країнах близько 90% випускників правничих шкіл працюють за спеціальністю. На жаль, в Україні це не так.