Новий лідер ОТГ повинен взятися за системне формування цілей — Рохов

Підбиваємо підсумки виборів до об’єднаних територіальних громад з головою правління агенції «Спільні зусилля» та засновником проекту «Школа мерів» Русланом Роховим.

Андрій Куликов: То кого ж обрали громади?

Руслан Рохов: Я власне хотів би сконцентруватися на тому, про що говорили ці вибори. Всі ми бачили змагання між парламентськими політичними силами. Якщо подивитися статистику, то перемогли самовисуванці. Інша річ про те, куди потім напишуть вони заяви про вступ. Але слід зазначити, що люди голосували за тих, кого знають. Це здебільшого люди, які вже були сільськими головами чи займали якусь іншу посаду.  Те, що ці люди балотувалися як самовисуванці – це говорить про дві речі. З одного боку, про низьку сітку партійних організацій в політичних партіях, які не змогли організувати там потужних кандидатів. З іншого боку – це розуміння політичних лідерів на місцях. Тому що ми говоримо про простих людей, які реально там живуть і працюють. Якщо вони візьмуть якийсь політичний прапор в руки – це їм піде не в плюс, а в мінус.

Андрій Куликов: Якщо говорити концептуально, то тут би я додав: «якщо вони візьмуть політичний прапор до виборів”. Тому що після виборів, вони дуже добре починають брати політичні прапори в руки. Насправді, серед цих самовисуванців кого ж все-ж таки більше? Хто самовисувався і задля чого, кого?

Руслан Рохов: Однозначно, для мене, як людини, яка займається громадською роботою – перемогли саме громади. Не політичні партії, а громади. Оскільки була видна конкуренція. І те, як сьогодні змагаються партії за те, кому забрати цього самовисуванця в партію, говорить, що дедалі ця конкуренція наростатиме. А це призведе до того, що буде потужна внутрішня опозиція в місцевих радах громад, які будуть якісно контролювати голів об’єднаних громад. Вони (голови – прим. ред.) муситимуть робити якісні кроки, мислити стратегічно, розробляти проекти розвитку міста, створювати робочі місця. Це призведе до того, що питання часу – коли українські громади почнуть бути точками росту для країни.

Ірина Соломко: Не можу не зацитувати підсумки, які були озвучені «Опорою». Ольга Айвазовська, координаторка виборчих програм, сказала на прес-конференції, що в цілому перші місцеві вибори в ОТГ підтвердили необхідність комплексного удосконалення законодавства про місцеві вибори. Виборчі процеси в 201 громаді супроводжувалися не однаковими застосуваннями законодавства. Оце питання того, що виборчі комісії трактували закон по-різному. Це проблематика недостатньої комунікації, чи намагання десь зманіпулювати?

Руслан Рохов: Як тільки починається двояке трактування законодавства, це говорить про те, що в попередні рази при таких спробах – це сходило з рук. От, наприклад, коли в Чернівцях піймали людей на скупі голосів. Потім пройшов певний час, увага ЗМІ і громадськості до цього вщухла. Як результат, людина, яка була визнана тою, що здійснювала організацію підкупу, депутат міської ради, який втік за кордон, повернувся, успішно працює знов в себе в колективі. Судовим рішенням поновився на роботі в університеті. І ніхто нічого не може зробити. Допоки в Україні за порушення законодавства люди не будуть притягнуті до відповідальності, законодавство буде систематично порушуватися. І не важливо, скільки справ відкривають, дуже часто в нас показують гучні сюжети, про те, що затримано високопосадовця, його звинувачують в корупції. Якщо ми проаналізуємо список рішень про притягнення відповідальності – це нищівно непропорційно. Буквально на пальцях рук можна рахувати, скільки було тих судових рішень в порівнянні з гучними справами, коли кажуть «відкрили кримінальне провадження.

Ірина Соломко: Цікавий результат в Юрія Бови. Він був єдиним кандидатом на міського голову, у місті Тростянець, Сумська область. Насправді, це дозволяється, якщо кандидат набере більше 50% голосів, він набрав 86%. Але як на мене, вибори без вибору…  Його політична партія «Сила людей» так само набрала більшість в Раді.

Руслан Рохов: Чому не висувалися інші, на мою думку, відповідь очевидна. Ніхто не хоче брати участь у виборах в якості статиста. Ті партії, які зайшли в міську раду, вони серйозно ставляться до своєї політичної репутації. І статус лузера ніхто не хоче набувати. Очевидно, було зрозуміло про єдиного переможного кандидата. Його гучні кейси найкращих практик місцевого самоврядування відомі не лише в Україні, а й поза Україною.  

Андрій Куликов: Якщо продовжити логіку пана Рохова, найбільше дбає про свою репутацію партія «Народний фронт», котра у попередніх місцевих виборах взагалі не брала участі. А цього разу?

Руслан Рохов: Ну в статистиці згадувалися кандидати від «Народного фронту» і навіть перемагали. Я би хотів відмітити те, що багато партій саме місцевого значення балотувалися. Маловідомі в країні, але відомі на Хмельниччині «За конкретні справи». Це партія, яку очолює Герега, вони потужно працюють з цим округом. Список в одній з територіальних громад очолював Герега. Також партія «Черкащани» в Черкаській області. Багато інших локальних ініціатив. Ті, які хочуть займатися місцевим розвитком, але не хочуть бути заплямовані національною політикою.

Ірина Соломко: Якщо дивитися на Схід, він завжди для нас тривожний.  Якщо аналізувати ці вибори, якими вони були для Донецької, Луганської, Харківської областей, хто там переміг?

Руслан Рохов: Практика показує, що перемагають якраз місцеві. Випадкових людей нема.

Ірина Соломко: Я мала на увазі політичну приналежність, наприклад, колишніх регіоналів.

Руслан Рохов: Сьогодні дуже важко сказати, хто політичний регіонал. Бо багато представників ПР перейшли в інші партії. Точно ідентифікувати кожного, хто потрапив в «Опозиційний блок», «Наш край», «Відродження» дуже важко. За моїм відчуттям, в ті часи, люди, які були спроможні до будь-якої організаційної роботи, по тому стану речей в Україні, не могли не бути в ПР. Я навіть, не аналізуючи кожного кандидата, схильний вважати, що там таки більшість колишніх людей, які були в цій політичній силі, але це треба аналізувати індивідуально.

Ірина Соломко: Деякі представники місцевого самоврядування говорять, що насправді на рівні місцевого самоврядування не має бути політика, бо це комуналка, інфраструктурні політики, по ідеї політиків там має бути менше. Тому що люди голосують за тих політиків, які насправді працюють.

Руслан Рохов: Я з цим категорично не погоджуюся. В різному ідеологічному спектрі є різний підхід до вирішення проблем. Якщо ми візьмемо лівого спектру ідеології, то питання громадського транспорту – однозначно буде стовідсотково власність комунальна, управляється містом, утримується з бюджету, людям має бути максимальна соціальна допомога. Візьмемо правий погляд – буде вважатися, що має бути тендер, різні перевізники. Це різний погляд на вирішення одного питання. Так само візьмемо інші сфери, питання: садочки, школи – це має бути місто чи має бути тендер на приватного власника, і люди за гроші купують цю послугу? Яку тему не візьмемо – чи навіть поводження з твердими побутовими відходами, знову ж таки, виникає ряд поглядів на те, як це має бути, чи ми спалюємо сміття, чи намагаємося вторинно виробляти, максимально використовуючи у виробництві повторно, чи ми спалюємо сміття і виробляємо тепло і електроенергію. Це різні підходи до місцевої проблеми.

Ірина Соломко: Після виборів є певний механізм, що має відбуватися в громадах?

Руслан Рохов: Однозначно – те, чого ми навчаємо в «Школі мерів», будь-який міський голова, голова ОТГ – має бути лідером, візіонером перед усім. Його відповідальність – розвиток території. Ключовий показник його ефективності – це рівень прогресу в громаді, як якості життя (інфраструктури громадської, соціальної, транспортної), так і рівень економічного розвитку (інвестицій, створення робочих місць). Аби міський голова зміг забезпечити обидві ці задачі, йому треба розвивати власний інституційну спроможність муніципалітету, щоб вони могли розробляти стратегію розвитку міст. Правильно бюджетувати кошти, залучати зовнішні можливості, гранти, якісно використовувати гроші державного фонду регіонального розвитку,  та інші можливості пов’язані з започаткуванням такої практики публічного приватного партнерства. Як зробити так, щоб створити такі умови, щоб бізнес захотів інвестувати.

І тут варто повернутися до досвіду Тростянця. В невеличкому місті Юрій Бова зумів залучити величезного інвестора «Крафт фудс Україна», який сьогодні відомий як «Монделіс». Величезні інвестиції, там зробили фабрику, всі сьогоднішні «Барні», «Мілка», солодощі роблять там, не лише на Україну, а й на експорт. Далі міський голова не зупинився, почав думати, який кластер можна було б довкола того побудувати. Зупинилися на кластері харчовому, щоб всі супутні компоненти тих речей, які виробляються на фабриці, не везлися з-поза меж міста, а вироблялися там. Буде виробництво – будуть кошти, буде потреба в сфері послуг. Сьогодні те, що має зробити новий лідер ОТГ, це взятися за системне формування бачення цілей. Тому що якщо ми не маємо мети, в нас немає попутного вітру. Всі поточні рішення, які будуть виникати в залах на сесіях громад, дуже важко буде оцінити об’єктивну якість роботи, якщо не має розуміння, куди маємо прийти. Коли є мета – ми знаємо як аналізувати рішення: чи вони нас наближають до рішення, чи ні. Чим більше конкуренції буде в міських громадах, які увійшли в ОТГ, тим більший буде контроль за виконанням даних стратегій. І чим більше громадськість буде включатися в формування технічного завдання головам ОТГ і членам ради, тим більше та програма розвитку, та стратегія буде відповідати реальним потребам громади.

Ірина Соломко: Я децентралізацією займаюся дуже давно, результат опитування Фонду демократичних ініціатив Ілька Кучеріва, мене дуже прикро вразили. Згідно цих результатів, на питання «чи знаєте ви про ініціативу влади з приводу децентралізації?» тільки 12% сказали так, «щось чув» – 54%, відповідно «ні» – 30%. Третина населення не знає нічого про децентралізацію. Для мене була дуже дивна ця історія. Як люди не можуть знати про цю реформу?

Руслан Рохов: Якби ми порівнювали знання з іншими реформами, то, я думаю, побачили, що про цю реформу, мабуть, знають найбільше. Я б дивився так, що склянка більше наполовину повна, ніж порожня. Великий відсоток радше щось чули, а детально – ні. Це результат того, що в нас дуже насичене інформаційне поле, чітко виокремити якісь конкретні дані, якщо немає системної роботи і всі про це не говорять – дуже важко.

Андрій Куликов: Наївне таке запитання, але я так наслухався про переваги децентралізації. У мене запитання, як у мешканця Києва. Київ з кимось може, хоче, буде об’єднуватися?

Руслан Рохов: Я би сказав, було б непогано Києву отримати місцеве самоврядування. Давайте хоча б почнемо мати місцеве самоврядування.

Андрій Куликов: А хіба Київська міськрада – не є місцеве самоврядування?

Руслан Рохов: А хто робить реально всю роботу – адміністрації районні, і КМДА. А ким призначаються вони, – адміністрацією Президента.  Якщо ми говоримо про місцеве самоврядування, це мають бути виконавчі комітети, як це мають інші міста. Очевидно, в масштабах столиці, яка має чисельне населення, говорити про те, що один виконавчий комітет впорається з викликами всього міста, то це нереально. У всіх великих столицях є дістрікти, де місцеве самоврядування так само обирається і вони рятують на місці громаду. Тому що очевидно, що на Подолі люди краще розуміють, які потреби Подолу, на Голосієво, лівому березі, Троєщині так само люди на місці знають, що потрібно, де робити який ремонт.

Андрій Куликов: У нас залишається кілька хвилин. Дуже прошу дати покрокову інструкцію до використання тим, хто хоче докласти зусиль до об’єднання територіальних громад.

Руслан Рохов: Передусім потрібно розуміти, чи є перспективний план області, які громади входять до перспективного плану. Далі потрібно, щоб була стрижнева громада, яка звертається до сусідніх громад з приводу об’єднання рішенням сесії відповідної. Потім мають бути рішення сесій тих громад чи вони погоджуються – не погоджуються. Далі запускається процедура об’єднання і очікування включення до виборів. Після проведення виборів в ОТГ формуються керівні органи і  стартує новий орган. Відповідно, вони мають почати процедуру формування стратегічного розвитку своєї громади, сформувати плани діяльності, привести у відповідність свою інституційну спроможність (під ті операційні і стратегічні задачі створити структуру виконавчого комітету). Ми однозначно радимо створювати окремо комунальну установу – агенцію місцевого розвитку, яка б займалася проектним управлінням, як проектний офіс для громади. Якщо ми говоримо про те, що люди мають займатися написанням проектів, їх треба відвести від бюрократії. Комунальна установа допомагає уникнути бюрократії, плюс допомагає бути універсальним інструментом залучення зовнішніх коштів. Як неприбуткова організація, вони можуть бути отримувачами грантів, технічної допомоги і так далі.