Робоче 8 березня і вихідний - 8 травня: як змінити державний святковий календар України?

Ірина Соломко: Державні свята у 2018-му році змінилися, порівняно з минулим роком, і одна зі змін в тому, що 2 травня минулого року був вихідним днем, а в цьому – робочий день. Була дискусія щодо 8 березня, але його в цьому році поки залишили вихідним. Якщо говорити про наступний рік, то які свята досі під питанням і можуть випасти з цього календаря святкування?

Анна Олійник: Те, що цього року ми не святкуємо 2 травня, говорить про початок реформи, але це не було якимось системним підходом, просто наприкінці минулого року були внесені зміни до Кодексу законів про працю, за якими в нас не змінилася кількість вихідних, але замість вихідного дня 2 травня в нас з’явилося Різдво 25 грудня.

Ірина Соломко: Тобто в цьому році ми маємо святкувати ще 9 травня – День Перемоги, і це свято як раз теж під питанням, бо точаться дискусії, коли ж це свято святкувати – 8 чи 9 травня.

27 травня – Трійця, це релігійне свято, і його не стосуються реформи.

28 червня – День Конституції.

24 серпня – День Незалежності.

14 жовтня – День захисника України.

25 грудня – Різдво за Григоріанським календарем.

Я не можу сказати, що багато свят, їх стало менше?

Анна Олійник: Ні, їхня кількість не змінилася, але сюди ми не враховуємо перенесення вихідних днів, якщо свято припадає на суботу або неділю, і зараз в Україні переносяться вихідні.

Друга частина реформ, яка пропонується Інститутом Національної пам’яті, це, зокрема, залишити 8 березня святковим днем, але зробити робочим, і перенести святкування 9 травня на 8 травня, як святкує західна Європа. Адже 9 травня традиційно святкують пострадянські країни, тому що Сталін вирішив, що СРСР буде святкувати перемогу 9 травня, хоча акт про капітуляцію Німеччини був підписаний 8 травня. Та й з 1947 року по 1965 рік 9 травня був звичайним робочим днем.

Те, що цього року ми не святкуємо 2 травня, говорить про початок реформи

Дмитро Тузов: Іноземці звертають увагу, що в нас багато свят, і в країнах Європи і Азії немає таких великих перерв на свята. Наскільки це раціонально з точки зору економіки?

Анна Олійник: Варто враховувати, що за кожен державний вихідний держава сплачує, і з зарплати у робітника святкові дні не відраховуються.

Ми якось спробували підрахувати, скільки в нас взагалі свят та вихідних, включно з суботами та неділями, то вийшло близько 40% днів в році, які ми відпочиваємо. І це велика цифра.

Дмитро Тузов: Також ще посилює ефект такого глобального масового відпочинку те, що в нас свята розтягуються, наприклад, з 25 грудня, далі – Новий Рік, потім все це плавно перетікає в Різдво 6 січня, далі – Водохреще. Тобто країна місяць перебуває в штопорі. Чи потрібно якось змінювати цю парадигму?

Анна Олійник: Якщо говорити з точки зору законодавства, то мені здається, що 25 грудня з точки зору святкування Різдва – це перші кроки, щоб остаточно перейти саме на цю дату святкування Різдва разом з ЄС. Тоді після Нового Року ми матимемо повноцінний старт робочого року, коли ми можемо зосередитися. Тобто мені здається, що законодавство рухається в сторону оптимізації робочого часу.

Слухач Ігор з Черкас: Я вважаю, що 8 березня потрібно залишити, бо ввели ж чоловічий день вихідним днем. І ще одне запитання – навіть Грушевський наголошував, що 22 січня було поновлення Незалежності. Я чув, що є законопроект, щоб перенести День Незалежності з 24 серпня  на 22 січня.  

Друга частина реформ, яка пропонується Інститутом Національної пам’яті, це, зокрема, залишити 8 березня святковим днем, але зробити робочим, і перенести святкування 9 травня на 8 травня, як святкує західна Європа

Анна Олійник: «Чоловічий день» – це, напевно, мали на увазі 14 жовтня, але варто зауважити, що це не є днем чоловіків, це є днем захисника України, а як відомо, Україну захищають не лише чоловіки, тобто це свято не має жодної прив’язки до статі людини.

Коли ми говоримо про 8 березня, ти ми наголошуємо, що сам зміст цього свята був усунутий останніми десятиліттями радянської влади. І замість розмови про права жінок, про можливість рівноправ’я, захист від насильства тощо, ми говоримо про квіти, про жіночність, про парфуми і так далі. Тому абсурдним є, що свято, коли жінки боролися за рівні права, доступ до роботи, освіти і так далі, є вихідним. Це начебто нівелює первинну суть свята. Коли ми залишаємо його вихідним, коли ми продовжуємо толерувати цей міф про свято жіночності і краси, то це якось не дуже логічно.

Щодо 22 січня, то якщо ми говоримо про законопроект Українського інституту національної пам’яті, то він не передбачає перенесення на рівень державного вихідного дня 22 січня, але він передбачає, що в цей день будуть проводитися якісь заходи, пригадувати історичні події. Особисто я не вважаю доцільним перенесення 24 серпня на 22 січня, тому що День Незалежності України всі пов’язують саме з 24 серпня, і потрібно вислухати з цього приводу громадську думку.

Слухачка з Тернополя: Я не раз перебувала на свята у західній Європі, і маю сказати, що відпустки в європейців становлять два тижні, але на Різдво вони відпочивають теж два тижні, і на Великдень – два тижні. Тобто не можна сказати, що в них вихідних мало, а в нас забагато.

25 грудня з точки зору святкування Різдва – це перший крок, щоб остаточно перейти саме на цю дату святкування Різдва разом з ЄС

Ірина Соломко: В США – 12 офіційних свят на рік. І на Різдво в них десь тиждень відпустка. Якщо це все додати і порахувати, то в нас буде приблизно однакова кількість вихідних на свята.

Анна Олійник: Ми не можемо говорити, що є якась одна закордонна практика. В Німеччині всього лише декілька свят, які святкуються як загальнодержавні вихідні, решта регулюється на регіональному рівні. У Британії щорічна відпустка сягає 28 днів. Це достатньо багато, але натомість там набагато менше державних вихідних, і вони не всі оплачуються. У Франції оплата працівника за державні вихідні має узгоджуватися з профспілками.

Дмитро Тузов: На щастя, вже в Україні відмирають комуністичні свята, вже мало хто згадає День Жовтневої революції, і мені здається, це суттєвий прогрес. І 1 травня традиційно ми пригадуємо, що українців вітали Петро Симоненко та Наталя Вітренко, які сумували за Радянським Союзом та розповідали різну гидоту про Україну. Але 1 травня ми ще святкуємо.

Анна Олійник: Так, ці  політики подібними лозунгами підіймали свої політичні дивіденди у старшого покоління, яке, мабуть, ностальгує за Радянським Союзом. Але вони не підіймали правозахисні питання, не їхали на заводи, щоб проконтролювати те, як дотримуються прав робочих, не ініціювали жодних змін щодо їхнього трудового порядку.

Ірина Соломко: Поговорімо про 9 травня. Це відкрита рана для України, адже тільки нещодавно почали влаштовувати на це свято акції примирення між ветеранами Визвольних змагань, воїнами УПА і ветеранами Червоної Армії. А так ми знаємо, що не рідко це свято супроводжується бійками. Зараз на каналі Інтер пропагують, щоб люди приходили на акцію Невидимий полк, типу «спасибо деду за победу», а Вадим Новинський розвішує білборди, вітаючи українців з Днем Перемоги. Тобто ми бачимо, як ділять Україну. Хоча мої обидва дідусі воювали, я чудово розумію ціну і ці всі історичні події, але таке маніпулювання в мене викликає тільки обурення і відторгнення цього свята. Як це можна подолати? І чи буде саме 8 травня виходом з цього, адже я уявляю, яка буде війна, щоб цього не відбулося.

Анна Олійник: Якщо ми говоримо про риторику Інтера чи Вадима Новинського, то вони говорять не про Другу світову війну, вони говорять про Другу Вітчизняну. Це той міф, який намагалася пропагувати радянська влада, щоб створити ілюзію єдиної радянської нації.

Абсурдним є, що свято, коли жінки боролися за рівні права, доступ до роботи, освіти і так далі, є вихідним

Ірина Соломко: Я можу сказати чесно, що я дізналася про те, що в світовій історії немає такого поняття як Друга Вітчизняна війна не так давно. Адже нас вчили, що Друга Вітчизняна війна почалася 22 червня 1941-го року і закінчилася 9 травня 1945-го. Але коли я почала вивчати цю тему глибше, я подивилася, що у світових джерелах немає такого ділення в принципі.

Анна Олійник: Так, це було витворення того великого міфу. І що важливо, що в радянському контексті як правило, йшлося лише про героїчний контекст, ми говорили по звитягу наших воїнів, про те, як ми перемагали силою духу, а вся європейська спільнота говорила, в першу чергу, про жертву. Тому що всі знають, якою великою ціною далася ця перемога над нацистською Німеччиною, йдеться про десятки мільйонів людей.

Ірина Соломко: Чи буде все-таки перенесення свята 9 травня на 8 травня?

Анна Олійник: Законопроект ще не прийнятий, тобто говорити, що станеться зараз, ми взагалі не можемо. Але все одно 9 травня залишається святковим, коли ми згадуємо про ці всі події.

Дмитро Тузов: І це загальна філософія наших людей – що ми ще не готові, люди це не приймуть. Але ж скасували свято радянської армії 23-го лютого, адже було дуже дивно в країні, яка зазнала агресії з боку Росії, святкувати синхронно з нею день збройних сил. І не сталося катастрофи, всі виявилися готовими.

Анна Олійник: Я люблю це порівнювати з перейменуваннями. Три роки пройшло з того часу, як  в Україні почалися перейменування, і зараз здається абсурдним, що ми жили на вулицях, названих на честь людей, чиї прізвища стоять під розстріляними списками, хто убивав, організовував масові чистки людей.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.