Що вікінги розповідали у своїх сагах про Русь?

«Усі вони були хоробрими, захищали землі батька, відправлялись у морські походи і так здобували собі повагу і честь». Такими словами часто починались оповідання про небезпечні подорожі вікінгів. Однією з точок для найманства або грабунків була Гардарікі — країна міст та річок, які вели до багатих арабів та візантійців. Такі мандрівки могли тривати роками, тому, коли конунги повертались додому, їм було що розповісти своїм одноплемінникам. Історик Вадим Арістов розповів про «Східний шлях», війну Ярослава Мудрого та байки варягів, які повернулися на рідні скандинавські землі

Андрій Кобалія: Флоти, які штурмували Константинополь, знищили Хозарський каганат і атакували мусульманські міста, поверталися на рідні землі. Як скандинави описували Русь?

Вадим Арістов: До нас дійшли відносно пізні записи другої половини XII століття, якщо казати про звичайні традиційні джерела. Це рідко історичні твори. Частіше записи оповідань — саги. Рукописи переважно XIII — XIV століття. А самі саги розповідають про часи давніші. Саги не є історичним твором. Вони не дуже надійні.

Андрій Кобалія: Спочатку була усна традиція, а потім все це записали.

Вадим Арістов: Так. Оповідачі мали на меті розважити, передати красиву оповідь про предка відомого роду та його подвиги, оповісти про дива у далеких країнах. У них є історична інформація, але ми можемо їх оцінювати у порівнянні з іншими джерелами.

Андрій Кобалія: А якщо на мить перестати порівнювати, а поглянути на джерело: Русь вона там яка?

Вадим Арістов: Сама назва «Русь» не так часто вживається у скандинавських сагах чи на рунічних каменях у Швеції. Скандинави мислили навколишній світ у вигляді шляхів, і країн, які розташовані поблизу них. Вони знали, наприклад, що є шлях на Північ — «Нордвег» — там виникла країна Норвегія. А Східна Європа — це «аустервег». Під цим словом вони мали на увазі усі річкові шляхи, якими пливли з Балтики на Південь та Південний-Схід.

Тож  «Східний шлях» — це одна з найстаріших назв цих територій. Доволі рано виникає назва «Гарди» — городи. Це не місто, а просто укріплене поселення чи невелика фортеця. Пізніше поширилася форма «Гардарікі». Остання частина говорить про політичне значення. Що це не просто країна, а дуже грубо кажучи, держава.

Андрій Кобалія: А чи є описи від скандинавів, які приходили на наші території, а потім повертались?

Вадим Арістов: Найвідоміші руські постаті у скандинавських сагах — це ті ж, що відомі зараз у нас. Володимир Великий і Ярослав Мудрий, які фігурують під іменами Вальдемар і Яріцлейв. Це той період, коли скандинави були присутні при дворах володарів, і це не така давнина, щоб вже забути. Це фінал епохи вікінгів Східної Європи.

Князі згадуються дуже побіжно або навіть стають головними героями. Наприклад, у «Історіях про норвезького короля Олафа Святого» йдеться і про Вальдемара, у якого цей Олаф певний час перебував. У цій історії є мотив, ніби Олаф вилікував Вальдемара від сліпоти. А це, як ми можемо помітити, перегукується з літописною легендою про Володимира, який осліп, а коли хрестився, до нього повернувся зір.

Андрій Кобалія: Що ми знаємо про Ярослава у сагах?

Вадим Арістов: Ярослав найбільше представлений у «Розповіді про Еймунда», у якій успішний скандинавський ватажок вирушив сюди і брав участь у боротьбі Ярослава з його братами.

Еймунд тут виступає як дуже розумний та вдалий воєначальник, а Ярослав десь там, він замовляє, наймає, але сам як  людина так собі і правитель не дуже. І навіть з його дружиною в Еймунда складаються якісь стосунки. І зрештою Еймунд отримує землі у Східній Європі.

Андрій Кобалія: Тобто це він повернувся з походу і розповідає у себе перебільшену історію, де він головний герой? Він, мабуть, багато набрехав у своїх байках. Це група чоловіків зі зброєю, які наймались воювати у династичній війні всередині якоїсь далекої країни. І от він повертається назад і розповідає про свою юність та «золоті роки»?

Вадим Арістов: Так, це перебільшені розповіді про подвиги десь далеко.

Андрій Кобалія: Еймунд Рінгсон, про якого написали окрему сагу, брав участь у династичній війні Ярослава зі Святополком після смерті Володимира Великого. Ярослав у сазі описується дуже жадібним князем. Еймунд пізніше переходить на бік його брата Брячислава. Потім бере в полон дружину Ярослава і дочку короля Норвегії Інгігерду, домовляється про мир і отримує Полоцьке князівство. Сьогодні історики вважають цей сюжет — вигадкою. Ось що сага розповідає про вирішальний бій Ярослава і Святополка.

«Яріцлейв конунг послав бойову стрілу по всьому своєму князівству. І скликають конунги рать. Як і думав Еймунд, Бурицлав виступив зі своїх земель проти брата, і зійшлись вони там, де є великій ліс біля ріки. І поставили вони свої намети. А ріка була посередині. І заграли до бою сурми, і підняли прапори; обидві армії готувались до битви.

Почався жорстокий бій, армії зійшлися і загинуло багато людей. Еймунд і Рагнар атакували Бурицлава… і прорвали вони його ряди, а люди побігли. Конунг Еймунд пройшов крізь рать і вбив так багато людей, що було б довго писати усі їхні імена. І тікало військо без спротиву, а ті, хто врятувались і зникли у лісі — вижили. Казали, що Бурицлав загинув в бою.

За перемогу Еймунд і нормани отримали велику честь і все було за угодою, бо Бог, Ісус Христос, був у цьому справедливий, як і у всьому іншому. Попливли вони назад додому у своє князівство, і отримав Яріцлейв-конунг і його володіння, і бойову здобич, яку він взяв у цьому бою».

Андрій Кобалія: Протягом останніх десятиліть історію Київської Русі переглядають як в Україні, так і за кордоном. Для окремих сучасних дослідників рання Київська Русь виглядає не як держава, а радше як торговельна компанія. Бізнес, який заснували чужинці у пошуках арабського срібла. Дехто з них прийшов тисячу років тому, не схотів повертатись назад і пізніше створив тут одну з найбільших держав середньовічної Європи. Потім Русь розпадеться на багато князівств, які розгромлять монголи. А слова «русь» та  «Руська земля» отримають абсолютно нові значення.