Якщо суспільство переживає за собачок, то можна сподіватися і на захист людей — зоологиня

Гостя — кандидатка біологічних наук, головна зоологиня Київського зоопарку, координаторка проєктів фонду «Збережи дикість» Марина Шквиря. Починаємо розмову з новини про полювання на вовчицю в сьомаківських лісах, що влаштували чотири десятки чоловік.

Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті

Марина Шквиря: Ця новина свідчить про те, що люди втрачають зв’язок із природою. Для них дика тварина — вже більше не тварина, а щось уявне — зло або добро, або якесь ідеальне рожеве створіннячко, або щось таке жахливе, що обов’язково тебе знайде й вб’є. Ми (люди) — частина цього тваринного світу, і вони — тварини, й ми в принципі всі разом тварини, просто різного рівня розвитку. І нам потрібно нормально співіснувати, щоб усім було добре і безпечно.

Про протиставлення людей і тварин

Якщо ми згадаємо як розвивався гуманізм, як змінювалося ставлення до тих, хто слабший, починаючи з Великої французької революції, спочатку йдуть тварини.

• У людському суспільстві перші, кого помічають — це тварини. Так простіше для нашої психіки: спочатку помітити їхнє страждання. На жаль, лише потім починають казати про дітей, жінок і різні етнічні, релігійні, соціальні групи, й воно так працює.

Якщо ви подивитесь на історію, на те, як змінювались певні тренди у світогляді різних культур, то ви побачите, що це завжди відбувається по одній і тій самій прямій. Людина може не любити тварин, але вона має розуміти, що їй це вигідно: якщо в суспільстві починають переживати за собачок, то до того часу, поки людина постаріє, вона може сподіватися на те, що до неї будуть ставитися нормально, як до людини, коли вона буде пенсіонером і буде потребувати захисту.

Про об’єктивність медіа у темі тварин

Дуже важко переплюнути такі теми, як кров і секс. Тварини — досить нейтральна тема. Необов’язково розказувати неправду. Можна лише трошки змістити акцент. Якщо медіа не будуть казати, що це дуже класно, коли в когось вдома живе левенятко або ведмежатко. Бо це не класно. Це жахливо, тому що ми всі знаємо, що воно здохне протягом кількох наступних місяців, або опиниться у якійсь клітці.

Це не класно, коли в приватному звіринці під рестораном народжуються дитинчата. Вони будуть підживлювати все це колесо страждань, вони підуть в цирк або в інший приватний звіринець. Вони ніяк не допомагають зберігати види тому, що вони не мають ніякої генетичної цінності.

• Вони просто будуть народжуватися для страждань, помирати та встигати народжувати ще тварин для страждань.

Зовсім не прикольно, коли діти контактують з тваринками в контактних розважальних закладах. Тому що це небезпека інфекції, це смертельно небезпечно для людей, які контактують, і для тварин, для яких це зовсім не спілкування, а стрес, знущання і тортури.

Навіщо нам ведмеді?

Ведмідь — це зонтичний вид. Ведмідь саджає ліс. Ведмідь розносить насіння на своєму хутрі, пропускаючи через стравохід, допомагає йому проростати, він аерує ґрунт, шкрябає дерева, він створює ніші для інших видів, навіть для безхребетних, він дає на залишках корму можливість годуватися дрібним мишкам, пташкам. Тобто без ведмедя лісу не буде. Питання не просто у ведмеді.

• Ми не знаємо, що буде останньою ланкою, якщо ми це зламаємо. Природа має дуже складні системи. Якщо ми будемо просто, не дивлячись, вибивати то одну ланку, то іншу, потім ми залишимось посеред пустелі з пиловими бурями й будемо думати: «хм, з чого ж почалося?».

Про інтелект тварин

Якщо ми кажемо про тварин, які знаходяться на високому рівні розвитку когнітивних здібностей, звичайно, ми можемо казати про інтелект і про емоційний інтелект. Ми часто недооцінюємо тварин, натягуємо на них якісь свої вподобання і мірки. Звичайно, порівнюючи нас, тварини програють. Але, якщо трошки вийти за межі людських стереотипів, там є все: і почуття гумору, і певні джерела моральності. Про це є багато популярних робіт науковців. Наприклад, Франс де Вааль і ще багато авторів, де можна побачити себе раніше, адже ми нікуди не ділись і не відірвались від тваринного світу.

• Коли ми бачимо, як ми себе поводимо, і коли ми спостерігаємо за мавпами в їхньому природному середовищі, або навіть в зоопарку, в групі, можна побачити так багато спільного. Не треба зарозуміватися і думати, що ми вже так далеко пішли.

Ні, насправді, це все дуже близько і базис абсолютно однаковий.

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS