Від підтримки до дії: роль неурядових організацій в роботі громад під час війни

Роль неурядових організацій в роботі громад

Анна Острікова: Якщо говорити загалом про громадський сектор і громадянське суспільство в Україні — воно значно більше, ніж просто громадянське суспільство в інших країнах.

В Україні так склалося, і особливо це стало відчутно після повномасштабного вторгнення, що громадські організації можуть тягнути на собі цілі суспільні сектори. Так трапилося не тому, що хтось поганий, а хтось хороший — просто в держави немає спроможностей покривати певні теми, сфери, і, відповідно, громадські організації їх підхоплюють.

Вони допомагають за дуже різними треками. Мені зараз було б важко сказати, в якому секторі нашого суспільного життя не працюють громадські організації, де б їхня роль була не відчутна. Це і освіта, і охорона здоров’я. Про волонтерство, збори і оборонку — все і так зрозуміло. Молодь, економіка, розвиток підприємницької справи.

І що важливо — якщо ми говоримо про громади, то часто там громадська організація чи ініціатива є єдиним джерелом якогось позитивного розвитку.

Тут ключове слово — розвиток. У нас багато державних зусиль направлені на те, щоб вижити та вистояти і часто не до розвиткових ініціатив. І громадські організації, відповідно, є джерелом якихось позитивних змін у громаді. Вони рухають теми, на які у держави, з об’єктивних причин, не вистачає сил, спроможностей і ресурсів.

Єлизавета Цареградська: Чи можемо ми в обговоренні цієї теми бути дещо більш категоричними і навіть вдаватися до слова «обов’язок», наприклад. Тобто, коли в країні триває війна, то обов’язок громадянського суспільства — перебирати на себе певну частину певних зобов’язань. І тут навіть не йдеться про організації чи конкретних людей, а просто про звичайних громадян, які можуть рухати вперед щось, що їх турбує.

Анна Острікова: Так, тут обов’язок по замовчуванню, я би сказала. Часто люди беруть його самостійно.

Вони самостійно розуміють, що зараз складно та потрібно щось робити, тому беруть на себе зобов’язання щось робити і допомагати іншим.

Це певний суспільний договір в Україні — коли є криза, ми мобілізуємося, гуртуємося і є люди, які на собі тягнуть великі пласти нашого суспільного життя.

Із чого почати?

Анна Острікова: Часто ми чуємо аргумент «я хочу щось робити, але у нас нікому нічого не треба». Насправді відповідь на це дуже проста. Люди не можуть хотіти того, чого вони ніколи не бачили і не знають. Якщо у вас є ініціатива і ви хочете в своїй громаді зробити життя навколо кращим — візьміть на себе оцей неписаний обов’язок. І для того, щоб дізнатися «а як це може бути?» зараз дуже багато можливостей.

У нашій організації ми підтримуємо, надаємо гранти, проводимо навчання, форуми, публікуємо купу різних матеріалів.

Насправді, якщо ти активний чи активна, хочеш щось робити і в тебе є інтернет — можна загуглити. Тільки з нашого сайту чи ресурсів в соціальних мережах можна витягнути купу інформації та можливостей, піти подивитися, навчитися і вже потім розказати іншим в своїй громаді. Люди не об’єднуються на пустому місці…

Тому, і наші зусилля направлені на організацію просторів, розробку матеріалів, щоб люди побачили, яке воно «краще» взагалі може бути. Для цього працюють і міжнародні організації, і українські організації, і наша організація теж пропонує багато таких можливостей.

Якщо вам здається, що люди в громаді нічого не хочуть — їм треба показати що вони можуть захотіти. Якщо хочеться зібрати навколо себе людей — це теж треба вміти. Якщо ви ще й хочете отримати кошти від когось на реалізацію — цьому теж треба повчитися. У нас діє конкурс з організаційного розвитку і є ресурс «Дім громадянського суспільства».

І навіть, якщо ви ще не зовсім розумієте, що вам потрібно і як це би могло бути — теж читайте і дивіться з чого почати організовану ініціативу… Будь-який процес має бути кваліфікованим і експертним. Часто люди запалюються і розбиваються об «це ніхто не хоче, і я сам перегораю». Щоб не перегоріти і не зробити так, щоб перегоріли люди навколо — треба добре налагодити процес. Громадська організація і громадська діяльність — процес, який потребує кваліфікованого менеджменту. Ентузіазм — це дуже добре на початку, потім треба налагоджувати процес, якщо ви хочете системно чимось займатися.

У чому перевага громадського сектору — навчитися цьому можуть усі. Якщо у вас є бажання — можливостей в Україні дуже багато.

Від ініціативи до повноцінної діяльності — що важливо знати

Єлизавета Цареградська: Наскільки зараз вірогідним є те, що ініціатива людини в своїй громаді потім буде її повноцінною діяльністю і вона, власне, зможе отримувати кошти, зокрема, за таку роботу. Що тут важливо нам знати?

Анна Острікова: У нас в організації працює більше 30 людей і більша половина з них колись отак починали щось, а потім це стало їхньою роботою. Для більшості, хто професійно займається в громадському секторі, так і було. Однак, на початку спрогнозувати дуже важко.

Але разом з тим, якщо ви розумієте, що можете займатися цим у вільний від роботи час — це менші оберти, масштаби. А, якщо хочете робити це більш системно — вам потрібні проєкти, фінансування та розуміння поняття фандрайзингу. І теж важливо розуміти, що гранти і від держави, і від міжнародних донорів — тільки один з інструментів залучення коштів на ваші проєкти. Є багато навчань з фандрайзингу. Не хочете ходити на навчання — можна просто почитати.

Тому, цьому треба вчитися. Гранти — одна з історій. Але коли організація чи група людей хоче залучити грант і боїться бюрократії — це треба просто прийняти, адже гранти — не якісь аморфні кошти. Це кошти людей з інших країн, платників податків, які довірили своїм урядам дати ці кошти Україні для того, щоб українці реалізовували якісь хороші справи.

І, якщо вони хочуть тисячі папірців або заповнених заявок — ми маємо це зробити і засвідчити цим людям, що в нас все прозоро та чесно і ми ці гроші пустимо на хорошу справу. Тому, бюрократія є, від неї нікуди не дітися. Найлегший спосіб уникнути бюрократії — це фінансувати ініціативи за власні кошти…

Поради для початківців

Анна Острікова: Перше — треба зрозуміти ключові проблеми і чи можете ви реально їх стягнути. Тобто, треба зрозуміти проблеми і потреби громади. Друге — знайти собі однодумців і моніторити можливості, приклади того, як це можна зреалізувати та покращити.

Тобто, умовно кажучи, якщо ви хочете дати нове життя вашому сільському клубу — подивіться, як це інші робили.

Єлизавета Цареградська: Як шукати, гуглити?

Анна Острікова: Гуглити. Тільки наша організація ІСАР Єднання публікує багато історій. Просто треба зайти в інтернет, подивитися і почитати.

Ми будемо проводити форум разом з партнерами громадянського суспільства. Це найбільша подія громадянського суспільства. Він відбуватиметься в Києві. Його перевагою є те, що там збираються люди, які мають десятки років досвіду в громадському секторі, і туди можуть потрапити ті, хто тільки шукає для себе розуміння того, як це працює.

5 грудня 2025 року в Києві буде відбуватися цей форум. Слідкуйте за нашими сторінками.

Не чекайте якихось кращих часів, маєте ідею — робіть її. Хочете, щоб було інакше — інакшіть прямо зараз.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Проєкт на Громадському радіо виходить за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР «Єднання» в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України 一 рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікацій є відповідальністю Громадського радіо та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР 一  Єднання