Люди мені кажуть: отримав пенсію у 25 тисяч з повітря — Олег Симороз

Військові Аліна Сарнацька, Борис Піддубний та політичний активіст, колишній військовий Олег Симороз визначають, хто цього тижня заслуговує на сувору догану, а хто на заохочення!

«Сувора догана» — це невідфільтрований, відвертий погляд людей, що стали на захист України.

У цьому випускові говоримо на такі теми:

• Протезування військових в Україні та за кордоном.
• Як закінчити війну?
• Чи буде на наступних виборах партія ветеранів?
• Як пройти МСЕК на візку?

Як пройти МСЕК на візку?

Олег Симороз: Я до МСЕКА підійшов, коли пройшов ВЛК, виписався з лікарні і списався з армії. У мене почався останній левел — встановлення групи інвалідності. Я прийшов до сімейного лікаря з направленням. Там стос документів, усе майже з військового київського госпіталю, ВЛК моєму менше місяці. Але мій лікар каже: «Ось пройди 9 лікарів». Я кажу: «Стоп. Ось хірург тут розписує, як відрізав мені ноги. Хто може краще за нього знати? Ви не довіряєте кращому хірургу госпіталю чи думаєте, що мої ноги відросли?». Але порядок такий. Або його дотримуєшся, або «на вихід».

Ну от я приїхав у свою поліклініку в Деснянському районі. З батьками. Бо там не інклюзивно. Не жесть, є пандуси. Але є пороги, які нереально проїхати і всяке інше.

Перший лікар — хірург. Був у шоці від того, що мене направили проходити лікарів. Розумію, чому я маю пройти психолога, наприклад. А для чого уролог, якщо я не мав там пошкоджень? Вишенька на торті — психіатр. Його треба було проходити в іншому закладі. З батьками, звісно. Батько сходив подивився. Сказав, що там такі сходи, що навіть натяку на те, що мене туди можна завести, немає. Батьки пішли самі, пояснили ситуацію. Прийшли лікарі. До мене «на поклон». Кажуть: «Доброго дня, Олег. Як ваше психологічне здоров’я? Як настрій?». Кажу: «Поганий». Вони: «А чого так грубо?». А як може бути? Мені 26 років, батьки мене возять, ви до мене виходите до машини на поклон. Який може бути настрій?

Так от. Кажу відповідально — жоден лікар з МСЕК мене не оглянув. Вони переписали усе з моєї справи. А потім 2-3 місяці ада. Батьки бігали постійно туди.

Потім мені дали групу. З моменту отримання групи до отримання першої пенсії пройшло пів року. Пенсія обраховується з заробітної плати, яку я мав у армії. Зараз отримую пенсію 25 тисяч гривень. Я уже чую таку реакцію «Ну нічо собі. Це тобі з повітря капають такі гроші». Ну, як би, не зовсім з повітря.

Як вдається залишатися оптимістом?

Олег Симороз: Коли у мене просять дати настанову чи пораду, я кажу так — забороняю іти без мети в житті в армію. Це буде дуже погано, якщо ви отримаєте поранення. У мене було багато планів на життя. Нічого не змінилося з ампутаціями. Розумію, що буде важче, тому це треба підкорегувати. Але життя люблю, планів багато. Відрізали ноги, але нічого не міняється. Ще багато пунктів треба в житті виконати.

Я бачив інші історії. Коли у людини не було планів на життя. І коли він отримав поранення, взагалі не знає як жити далі. Оце дуже жорстка «побочка».

Любіть життя. Майте мету. Навіть якщо попадете в таку дуже не хорошу історію, як у мене, «вивезете» і будете далі йти. Треба мати мету.

---

Читайте також: Віктор Пилипенко: Сексу в армії хотілось би побільше

---

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі