Віктор Пилипенко: Сексу в армії хотілось би побільше

Військові Аліна Сарнацька , Іван Лукавий та Віктор Пилипенко аналізують наші з вами реалії. «Сувора догана» — це невідфільтрований, відвертий погляд людей, що стали на захист України.

У цьому випускові говоримо на такі теми:

• Про геїв та лесбійок в армії.
• Місяць гордості.
• Цивільні партнерства.

Секс в армії

Віктор Пилипенко: Секс в армії буває. І він потрібен. Нам було дуже важко спочатку. Перші півтора року ніхто не мав відпусток взагалі. Це було складно. Хлопці не могли бачитися зі своїми коханими дівчатами чи хлопцями, як я. Нам просто зривало дах. Це дуже хвора атмосфера, коли елементарні фізіологічні потреби ти не можеш втілити. Звісно, ми знаходили можливості, коли виходили з «бойових», коли були рідкісні періоди затишшя. Ми хотіли жити. Лібідо бореться зі силами смерті.

Аліна Сарнацька: Не у всіх. Є різні реакції на це. У когось лібідо підвищується. У когось понижується. Це нормально.

Віктор Пилипенко: Мій досвід такий. Секс в армії був. Але дуже рідко. Хотілось би більше.

Іван Лукавий: Не знаю, як це буває у геїв чи лесбійок. Я можу сказати за «натуралів». Секс в армії є. Він має бути. Його має бути багато, тому що його відсутність дуже погано впливає на моральний стан особового складу. Якщо командир «вміняємий», він буде дбати про те, щоб його бійці та бійчині мали змогу зустрічатися зі своїми коханими людьми.

Якийсь час мені здавалося, що воїну перед боєм краще утримуватися від таких речей для того, щоб бути сконцентрованішим. Але у мене, наприклад, сталося так, що напередодні штурму (це був початок контрнаступу) мене поранило, до мене приїхала кохана жінка. І вже коли я був з пораненням був у Києві, я дізнався, що стану татом. Тому секс на війні. І життя завжди має перемагати смерть.

Читайте також: Борис Хмілевський: Сексу в армії не було і не буде, тільки мастурбація

Чому потрібні цивільні партнерства?

Віктор Пилипенко: Нам, як людям, просто треба мати захищені сім’ї. Не секрет, що є пари геїв і лесбійок, які виховують дітей. Ми потребуємо елементарного захисту. Тому ми виходимо на вулиці за цей закон 9103 про цивільні партнерства.

Аліна Сарнацька: Як думаєш, скільки на нього чекати?

Віктор Пилипенко: Він уже у ВР, на фінальному комітеті. Єдине, що там немає політичної волі. Його побоюються прийняти, тому що є інша позиція. Як от ми бачили антипрайд, коли вийшли хлопці, щось там скандували, прорвали кордон поліції. Може, це якимось чином відлякує. Ми зараз переконуємо політиків, аби вони прийняли цей закон, щоб захистити частину українського суспільства та показати Європі, що вони виконали одну з умов для вступу. І все. Ми це проїдемо. Уже за кілька днів всі забудуть про цей закон, але наші сім’ї будуть захищені. Нарешті.

Щоб шлюби для нас були можливими, треба змінювати Конституцію. А це неможливо під час війни. Діє відповідна заборона. Хоча ми б вимагали. Але зараз ми говоримо про мінімальне — хоча б про закон про цивільні партнерства. Він, до речі, розрахований не тільки на ЛГБТКІ+. Він багатофункціональний і вигідний багатьом соціальним групам.

Аліна Сарнацька: Людям, які вступають до лав ЗСУ, я завжди раджу одружуватися, якщо вони мають стосунки. Це може їм дуже допомогти. Бо якщо людина, наприклад, знаходиться в реанімації, то інформацію про неї, особливо про військового, не дадуть тому, у кого немає офіційної підстави.

Віктор Пилипенко: А особливо це створює проблему, якщо батьки — гомофобні й не приймають вибір своєї дитини.

Іван Лукавий: Я маю іншу позицію стосовно цього питання. Я традиціоналіст. Виступаю за традиційні сім’ї. Але ми тут сидимо і спокійно спілкуємось. Ми маємо комунікувати, щоб краще розуміти один одного. Бо полеміка на рівні кулаків завжди грає на руку нашому ворогу. Мені хочеться, щоб наша комунікація та повага надалі були двосторонніми. Ми маємо чути один одного та знаходити компромісні рішення у тому, як будуватимемо нашу країну у майбутньому.

Читайте також: «Нема жодного закону, який би захистив одностатеві пари» — ветеран про цивільні партнерства

Більше про прайд місяць та цивільні партнерства

Нагадаємо, 1 червня почався прайд-місяць. Це місяць усвідомлення, боротьби та нагадування про важливість рівність прав для усіх і зокрема для ЛГБТ-людей.

Два законопроєкти (№ 5488 про посилену відповідальність за злочини на ґрунті ненависті за різними ознаками та № 9103 про інститути реєстрованих/цивільних партнерства) мають стати рушіями на шляху до рівних прав в Україні.

Раніше в етері Громадського радіо народна депутатка Інна Совсун говорила, що законопроєкт № 9103 не ухвалюють, тому що «усі бояться прийняти щось, де буде хоч якось згадано про сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність». 

А Олена Шуляк, голова партії «Слуга народу», в етері Громадського радіо зазначала, що парламент у цій каденції може взагалі не ухвалити законопроєкт № 9103. Водночас нардепка переконана, що законопроєкт № 5488, ймовірніше за все, вдасться проголосувати. Адже це наше пряме зобовʼязання перед європейськими партнерами.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі