Ми не в книжці і не в фільмі, гепіенду немає, його треба вигризти — Борис Хмілевський

Максим Колесніков та Борис Хмілевський погоджуються один з одним

Аліна Сарнацька: Люди, з якими я спілкуюсь, в основному думають що в принципі все йде непогано, ніяких ризиків повернутися у початок 22-го року в нас немає. І війна буде такою, як у 15-му році. І є така думка, що ті часи нас розпестили. В тому числі мене особисто. Тому що дали таке враження, ніби війна може бути далеко і не впливати напряму на твоє життя. Люди очікують повторення такої ситуації. Чому повторення не буде?

Борис Хмілевський: Повторення може бути. Ми забуваємо про те, що ми воюємо з ворогом, основне завдання якого — наше фізичне знищення. Ми воюємо з країною, у якій 140 мільйонів населення, у якій військовий бюджет в рази більший за наш. В якої загальний бюджет в рази більший за нас, більший мобілізаційний ресурс. І оця вся махіна, яка над нами нависла, має на меті одне — знищити нас фізично. Нас менше, в нас менше грошей, менше ресурсів. У нас зменшується міжнародна підтримка, і в нас немає ніяких інших шляхів, окрім як з ними воювати й захищатись.

Повторитись може все що завгодно. Ми маємо просто зараз консолідуватися. У тому числі й наше політичне І військове керівництво. І працювати на те, щоб цього не трапилось. Тому що це ілюзія, може повторитися 2014, 2015, 2016 рік. Тоді в Росії були інші цілі. Тоді в них були цілі політичним шляхом знищити нас, якось підкорити собі. Зараз вони не ставлять собі на меті підкорити нас політично. Вони ставлять на меті знищити нас.

І якщо ми зараз не повернемося до цього відчуття екзистенційної загрози нашому існуванню, то це буде дуже не добре для нас.

Максим Колесніков: Я хотів уточнити, ти про повторення часів АТО, чи повномасштабної?

Аліна Сарнацька: Але Боря щойно пояснив, що так, може бути повторення початку 22 року. Але не може бути повторення часів АТО. Так, моє питання було про те, чи можна нам повернутися в часи АТО. Чи може бути таке, що в нас знову 15-16 і війна десь далеко. І війна не впливає на інші великі міста.

Максим Колесніков: Ні, такого не буде. Тому що вже повний спектр озброєння залучений проти України. Вже всі знають, що таке ракети, «шахеди» і так далі.

Ми так сьогодні цілий день кажемо: «Боря правий», «Максим правий». Ну вибачте нам, будь ласка. У нас якось так сходиться тут думки. І багато питань, в яких ми не можемо сперечатися, хоча спочатку збиралися. Так от: такого вже не буде.

Аліна Сарнацька: «Люди кажуть, що окей, ми готові жити з ракетними атаками й з польотами „шахедів“, ми звикли». В мене є знайомі, які так кажуть. Але вони при цьому не припускають, що може змінитися ситуація більш радикально. Тобто вони думають, що буде як АТО, але періодично ще летітиме ракета.

Максим Колесніков: Люди мають ще певне натхнення від успіхів 2022 року. Люди бачили, як ситуація з повної с*аки повернулася, наступ був зупинений, дії розвернулися і в наступ пішли ми. Ми звільнили велику частину своїх захоплених територій. Десь росіяни побігли, щоб не бути захопленими, або знищеними. Десь ми прям зробили фантастичну наступальну операцію, на Харківщині.

Важко, але відбили Херсон. І люди думають: ну все. Що так воно здається, що наступ закінчився. І потім спроба захоплення Бахмуту. Як все це довго важко йшло. Людям здавалося, що наступальний потенціал Росії припинений. І що більше такого вже не буде.

«Росіяни кайфують від війни»

Аліна Сарнацька: Людям здається так і зараз. Типу зазвичай це така риторика: «Що, вони не можуть взяти Авдіївку? Як же ж вони можуть зробити щось інше?».

Максим Колесніков: Люди праві. Якщо ми будемо старатися, якщо ми будемо впиратися, вони далі не пройдуть. Нічого не буває без зусиль. Тут проти нас воює найбільша по території, дуже багата країна, де люди зараз кайфують від стану війни.

Аліна Сарнацька: Чому?

Максим Колесніков: Ну, по перше, на них полився просто неймовірний дощ бабла. Тому що російська держава витрачає на війну. Завантажені заводи, які до того стояли або не працювали, або мали не таке наповнення. Усі ці, хто загинув, приносять своїм сім’ям виплати за загибель просто такі, що люди ніколи не бачили і не побачили б цих грошей.

Тому в певних верствах населення є ейфорія.

Друге, якщо послухати, що вони кажуть. Ну вони ж справді думають, що вони відбирають своє. Там пропаганда перемогла. Вони абсолютно впевнені, що це їхня територія, яку от вони прийшли забирати у поганих українців. Які, значить, не українці, а взагалі зрадники. Вони думають, що ми зрадники, вони в цьому впевнені.

Тому вони йдуть на цю війну абсолютно вмотивованими. Звісно, що не всі залишаються вмотивованими, тому що, зустрівшись з реальністю, де можна померти, дехто втрачає мотивацію. А в когось і навпаки мотивація підсилюється, тому що гинуть поруч з ними їхні товариші. І вони думають: «Ага, я воював за те, щоб повернути Київ додому, в Росію. А тепер я ще воюю за Ваню, за Петю, за Сашу, які зі мною поруч спали, їли цей несмачний сухпай. І потім їх вбили проклятущі оці зрадники. Я тепер воюю в їхню пам’ять. Щоб помститися».

Попередні випуски подкасту «Сувора догана» можна послухати, почитати та переглянути ТУТ

«У нас нема шансу вижити, якщо ми не будемо швидше, краще воювати»

Максим Колесніков:  У нас нема шансу вижити, якщо ми не будемо швидше, краще воювати, більш жорстко воювати, більш енергійно воювати. Тому ми можемо їх втримати, ми можемо, показуючи нашу впертість, як ми це робили весь цей час, отримати все ж таки допомогу. Я впевнений, що там все якось розкрутиться, бо там люди вирішують в Штатах власні якісь зараз питання.

Вони їх вирішать, і піде знов потік підтримки.

Але якщо люди подумають: «Ну все, я можу нічого не робити. Бо там вже все добре». От тоді — це програш. Як тільки ми перестаємо разом щось робити, як тільки ми перестаємо впиратися, перестаємо донатити, перестаємо навіть писати в соцмережах, що ми підтримуємо Україну. Перестаємо лайкати офіційні якісь пости, де показуються злочини росіян і де ми говоримо про те, що це не можна терпіти, не можна бачити війну.

От сьогодні в ОБСЄ виступав Лавров, Один з очільників країни-агресора, яка почала найкривавішу війну за останні 80 років в Європі, і яка зробила десятки тисяч воєнних злочинів. Він зараз виступає в Європі. Якщо ми приймемо це, скажемо: «Ну життя таке». Це теж буде маленька цеглинка в те, щоб програти. Треба впиратися на всіх рівнях.

Борис Хмілевський: Я скажу дві філософських тези. Перша про те, що буде так завжди як є зараз. Це думка, до якої схильні люди завжди та всюди. І от ми жили там у 2010 році й думали що от така геополітична комбінація довкола України, що вона не там — не тут буде завжди.

І не могли уявити, що її кордони будуть міняться і щось буде відбуватись. Коли росіяни анексували Крим і почали війну на Донбасі, ми трошечки звикли, і далі жили з відчуттям, що так буде завжди. Ну от по-іншому бути не може. На Київ, на Харків ніколи не нападуть. А от там Донецьк, Луганськ — там війна вже назавжди. І жили з цим відчуттям назавжди. І розумні люди нам казали: «Не буде так назавжди. Так не закінчиться. Буде гірше».

І потім багато людей здивувалися, коли почалась повномасштабна війна. І зараз от знову ми вже звикли до факту повномасштабної війни. Знову якось стабілізувалась лінія фронту. І знову люди такі: «Ну от так буде завжди». Не буде так завжди. Ніколи так не буває в історії. Постійно все міняється. І є куди мінятися гірше. Тому, якщо ми розслабимося, то буде гірше. Так відбувається завжди. Це моя перша теза. А друга теза про справедливість, про те, що ми, дуже багато з нас наївні. І ми жили на книжечках, фільмах, де завжди є такий лінійний сюжет, де є головний герой, який багато страждає, страждає, страждає, перемагає великого дракона, і все в нього в кінці — гепіенд. Але ми живемо у світі, в якому ми не в книжці, і не в фільмі. І зазвичай гепіенду немає. І більшість людей, які вчиняли злочини Голокосту, дожили своє життя до глибокої старості, і ніхто і не знав, що вони там палили людей в печах. Абсолютна більшість людей, які робили Голодомор в Україні, прожили своє життя не просто без покарання, а померли з почестями та мали якісь пишні похорони в Радянському Союзі, як його герої. І єдиний спосіб досягти в цьому світі справедливості, це вигризти її й виграти. Це можна зробити тільки дуже великими зусиллями, кров’ю, і потом, а просто сидіти та сподіватися, що вона звідкись прийде, так не вийде.

Читайте також: Складно прогодувати людину на щодобових 110 грн, у які входить доставка: Дана Ярова про харчування військових

Подкаст «Сувора догана» — проєкт на  Громадському радіо, у якому  військові Аліна Сарнацька, Максим Колесніков та Борис Хмілевський кожного тижня визначатимуть, хто заслуговує на сувору догану, а хто на заохочення. Аналізуватимуть наші з вами реалії очима військових. Це невідфільтрований, відвертий погляд людей, що стали на захист країни. Вмикайте щочетверга о 19 на Громадському радіо та дивіться на нашому YouTube.

Нагадаємо, українська та декілька інших делегацій залишили зал засідань міністерської зустрічі ОБСЄ під час виступу глави російського МЗС Сергія Лаврова. Захід проходить у столиці Північної Македонії Скоп’є. Українська делегація у повному складі вийшла з зали, коли представник країни-агресорки почав свій виступ.  Запрошення Лаврова на саміт зустріло негативну реакцію з боку деяких країн, зокрема Литви, Латвії, Естонії, Польщі та України. Лавров виступав російською, але у якийсь момент він перервався і, вочевидь, відреагував на події в залі англійською мовою: «Ви не могли б залишити мене на самоті, будь ласка? Дякую». 

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі