Аліна Сарнацька, Борис Піддубний, голова ГО «Принцип» Любов Галан та журналіст, офіцер ЗСУ Євгеній Лешан у новому епізоді «Суворої догани» обговорюють таке:
Любов Галан: Якщо людина отримує тяжке поранення під час захисту Батьківщини, вона має отримати 100 000 грн додаткової допомоги за кожен місяць стаціонарного лікування. Навіть якщо ти виведений поза штат, ти не маєш втрачати відповідного соціального захисту. Саме виведення поза штат дійсно є логічним, оскільки потрібно, щоб цю людину замінили на її посаді. Але це може спричинити проблеми для пораненого, який опиняється в непевній ситуації з точки зору виплат.
Євгеній Лешан: До жовтня минулого року це питання не було ніяк врегульовано: лікуйся скільки хочеш. Але тоді закон встановив, що лікування можу бути не більше 12 місяців. Якщо потрібно більше — проходь ВЛК. Але військовий, який лікується за кордоном, зробити цього не може. Проблема в тому, що на той момент багато військових опинилися ніби поза законом, тому що вони вже перебували на лікуванні за кордоном понад 12 місяців. Тож для них постало питання: повертатися в Україну до військової частини з недолікованими ранами й призначеними операціями чи залишатися лікуватись у Німеччині далі, попри закон.
Далі кожна військова частина вчиняла індивідуально, багато хто надавав перевагу економії державних коштів, а не підтримці пораненого військового. Заочно пройти ВЛК стало можливо тільки з травня цього року, але тільки для тих, хто пробув на лікуванні чотири місяці. Далі це потрібно робити в Україні.
Любов Галан: Чим якісніша реабілітація, чим швидше вона відбувається, тим більше шансів повернути людину в стрій. Що ми робимо з військовими, які лікуються понад 12 місяців? Це залежатиме від того, як навчатимуть військово-лікарські комісії працювати з цим питанням. У моїй родині багато людей, які отримували різні поранення, і протягом повномасштабної війни, і протягом АТО, які хочуть залишатися на службі й для цього не проходять ВЛК. Для них важливо, щоб військо за них боролося, щоб воно їх не викидало з системи. Слово «викинутий» — взагалі одне з найбільш вживаних нашими респондентами, які приходять на консультації.
Євгеній Лешан: Передусім, мені хотілося б, щоб це було не бюрократичне питання, а питання турботи про пораненого. Бюрократія вбиває мотивацію та майбутнє цих людей, і не тільки поранених. Представники фінансової служби військових частин у шоці. Умовний фінансист робив усе, щоб виплатити пораненим військовим гроші на підтримку родини та на реабілітацію. Він це робив, коли дозволяли невизначені юридичні норми. Потім держава вирішує, що так не можна було робити. У військові частини приходять аудитори і виписують мільйонні перевитрати.
Любов Галан: На щастя, ми вже в тому часі, коли люди з інвалідністю можуть звільнитися з армії. У нас була дуже дурна ситуація, коли люди з інвалідністю не могли бути мобілізовані, але якщо ти людина з інвалідністю в армії, ти не міг звільнитися. Тому я дуже рада, що зараз ці люди за бажання мають можливість звільнятися з армії. Якщо не помиляюся, люди з усіма ампутаціями теж мають таку змогу. Але це етичне питання, і, як на мене, воно лежить у зоні відповідальності не лише органів державної влади, але й суспільства, оскільки воно тісно пов’язане з питанням мобілізації.