Переробні заводи України імпортують вторсировину із-за кордону, - керівниця проекту «Україна без сміття»

Гостя ефіру – керівниця проекту «Україна без сміття» Євгенія Аратовська.

Євген Павлюковський: З чого все починалося? Це власний особистий досвід чи ви «пірнули» в це з якоїсь професійної площини?

Євгенія Аратовська: Я була абсолютним новачком в цій темі. Це власне мені боліло. Коли я дізналася, що у нас немає сортування в Україні, люди нічого не знають про сортування, не розуміють, навіщо це робити, як важливо це робити. Я спробувала пояснити людям, як це можна робити в умовах України просто зараз. Спочатку це буде некомфортно, але, об’єднавши зусилля, ми можемо щось зробити. Некомфортність в тому, що потрібно шукати, де приймуть певну вторсировину. Потім треба шукати інформацію, які види вторсировини бувають, як правильно готувати вторсировину. Чому в мене в пункті не прийняли те, те і те? Там працюють не фахівці, вони не можуть пояснити. Нам довелося вибудовувати це спочатку. Ми познайомилися з усіма компаніями, які приймають, заготовляють вторсировину, переробляють її, з виробниками. У нас з’явилася більш цілісна картинка.

Сергій Стуканов: Стосовно некомфортності, то я десь понад рік намагаюся сортувати, але так само це дуже обмежений варіант. Неподалік від мого двору є приймальня, де приймають лишень макулатуру, пластикові пляшки і скло. Чи може бути це перехідним варіантом?

Євгенія Аратовська: Непогано, коли у нас є хоч якісь умови для цього. Якщо порівняти загальний роздільний збір зі звичайним сміттям, то за допомогою збирання паперу, пластикових пляшок і скла можна щонайменше 50% загального сміття і врятувати його від звалищ і передати на переробку.

Євген Павлюковський: Є така розповсюджена думка, що в Україні дуже мало підприємств, які професійно займаються сортуванням, і більшість відсортованого сміття так чи інакше потрапляє на те ж звалище.

Якщо б ми всі сортували відходи, повертали хоча б 50% відходів на переробку, наші заводи були б завантажені, не довелося б імпортувати і сплачувати євро, долари за вторсировину

Євгенія Аратовська: Так, чомусь є такий стереотип, що у нас немає переробних заводів. Мені навіть експати, іноземці, ставлять питання, чи правда, що в Україні є такі заводи, чи була я там, чи впевнена в цьому. Насправді заводи є. Нам від Радянського Союзу дісталося багато переробних потужностей. Спалювальний завод тільки один, не пощастило Києву. Понад 40 заводів переробляють пластик, понад 10 – папір, скло, металеві відходи. Єдине питання в тому, що вони не отримують достатньо вторсировини. Вони багато імпортують із-за кордону. Якщо б ми всі сортували відходи, повертали хоча б 50% відходів на переробку, наші заводи були б завантажені, не довелося б імпортувати і сплачувати євро, долари за вторсировину.

Сергій Стуканов: Чому не можна біля кожного сміття поставити по три контейнери, і люди будуть бачити, що і куди скинути?

Євгенія Аратовська: Це легко пояснити. Закон, який почав працювати на початку року, не відповідає на запитання, хто має заплатити за цю інфраструктуру сортування. Це має дотувати держава, люди, виробники, які пакують? Закон не дає відповідь. Він передбачає, що органи місцевого самоврядування мають це вирішити, але ніякої інструкції, схеми не надано. В усьому світі знайшли єдиний правильний механізм, коли компанії-виробники мають фінансувати інфраструктуру роздільного збору. Вони мають збирати 80% чи 70% виготовленої тари. Якщо вони цього не роблять, отримують штраф.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.