Регіональні коаліції громадських активістів - ключ до успіху держави, - Іван Омелян

У студії Громадського радіо – керівник регіонального напрямку РПР Іван Омелян.

Ірина Соломко: Іван розпочинав свою діяльність саме з регіонів. У 2011 році в Тернополі він заснував Школу громадської активності. Потім був Харків, зараз Київ. Скільки вам було років у 2011 році?

Іван Омелян: Мені було 22 роки. Я повернувся з навчання до рідного міста Тернопіль і побачив різкий брак змістовного дозвілля для молоді. Я розумів, що зараз не може існувати такий вакуум, тому що молоді було і є в Тернополі дуже багато. Це одне з найбільш студентських міст в Україні, ден десь ¼ містян – студенти. З активних громадських організацій працював «Пласт» – досить класична українська громадська сила. Були досить новаторські AIESEC, міжнародні організації, які працювали зі студентами, які шукали інтелектуального наповнення свого життя.  Але для тих молодих хлопців і дівчат, які існували в кругообігу життя між гуртожитком, університетом та клубом, найбільшою проблемою було питання, куди ще можна сходити. Ми разом з декількома молодими і перспективними вже тепер громадськими діячами заснували громадську організацію «Файне місто» та декілька інших громадських організацій, які зараз вже дуже активно розвиваються і продукують багато змістовних речей в місті. Один з керівників організації «Файне місто» заснував фестиваль «Файне місто». У Тернополі також реалізовується літературно-мистецький фестиваль «Ї», засновниками якого є вихідці з навчального проекту Школа громадської активності. Окрім цього, багато бізнес-ініціатив. Багато хлопців і дівчат пішли працювати в державні органи. Можу сказати, що це був той проект, який в Тернополі надав нового дихання громадському сектору.

Багато громадських організацій, які тоді засновувалися, зараз входять в Тернопільський центр реформ. Це коаліція, яка займається саме реформами в місті.

Андрій Куликов: Як розвивалися ваші відносини з міською та обласною владою?

Іван Омелян: Дуже по-різному. Я приїхав до Тернополя з Харкова, де навчався. З Харкова я їхав з важким серцем, бо в 2010 році мером стала та людина, яка зараз там керує. Ви бачите, як ця влада там вкоренилася.  До того моменту ми там також активно проводили громадську діяльність. Вона була більш протестною. У нас тоді була відома антитабачна компанія. Ми тоді виступали проти міністра освіти Табачника, який активно знищував українську історію та освіту. В Харкові була одна з фабрик, яка йому належала. Вона видавала дуже багато підручників. Ми дуже багато працювали над тим, щоб показати корупційні зв’язки. Вже тоді погрожували громадським активістам. Я також отримував погрози. Після закінчення навчання я повернувся до Тернополя. Там було більш лояльно. Є моменти, коли кумівство там набагато більш розвинене, ніж на сході країни. Але завдяки тому, що влада розуміла, що з молоддю там погано працюють, мене підтримували багато в чому.

На жаль, українці зараз не знають, де відкриваються найбільші можливості. Я майже впевнений, що вони відкриваються в громадах.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.