Вікторія Єрмолаєва
Андрій Куликов
Школа миру: наші діти — це сила, яка прийде після нас і яку неможливо буде побороти
Що таке Школа миру і яких життєво важливих навичок вона навчає? Розповіла активістка Тетяна Чернухо.
Школа миру на противагу війні.
Ініціатива Школи миру виникла вперше в Італії 50 років тому. В той час там було багато біженців та мігрантів. Дітям цих мігрантів було важко вчитися у школі, вони залишалися у класах у дуже дорослому віці, деяким було соромно і вони кидали ці школи, опиняючись на вулицях. Тому єдиним майбутнім для них були самотність, крадіжки та тюрма.
Тоді і з’явилася ініціатива – збирати цих дітей і допомагати їм вчитися. Це була школи вихідного дня, де збирали дітей мігрантів, підтягували з ними уроки, щоб діти поверталися до шкіл.
Ми заснували подібну Школу миру, де ми зі своїми дітьми також робимо уроки, але окрім цього ми говоримо з ними про мир, війни, вчимо дітей дружити своїм прикладом: раніше було соромно дружити з маленькими дітьми, зараз для нас це велика честь.
«Наші діти – це сила, яку неможливо буде побороти»
Нашу Школу відвідують звичайні діти. Тобто кілька років тому ми прийшли в школу і запросили дітей приходити до нас по вихідних і вчитися дружити. Вчитися любити, поважати старість, вчитися розуміти, що таке бідність, вчитися розуміти, що таке війна. Ми вирішили, що варто вкладати свою молодість як депозит у дітей, і віримо, що діти – це сила, яка прийде після нас і яку неможливо буде побороти.
Як поєднати два світи – ромський дітей і українських?
Для нас було принципово – брати ромських дітей на Школу миру. Треба розуміти, що таке ромська дитина, це може бути дівчинка 14-ти років, яка вже вагітна. І вона теж хоче на Школу миру, вона теж хоче з нами малювати, тому що в неї ніколи в дитинстві цього не було. Крім того, дуже важливо, щоб наші діти сприймали ромських дітей як друзів. Це дуже важко, тому що часто творяться два табори – наші діти і ромські діти, і наші діти не завжди їх приймають.
Ми могли б поселити ромських дітей в одну кімнату, а наших – в окрему. Але – ні, ми вважаємо, що ромські діти мають жити разом з нашими, хоча це і дуже важко. Я пам’ятаю випадок, коли ромські діти приїхали пізніше, і дівчинка Оля мені каже: «Таню, уявляєш, з нами будуть жити цигани!» І ти намагаєшся пояснювати, що це – такі самі діти, як і всі. Хоча ці ромські діти, наприклад, ніколи не спали в окремому ліжку, ніколи не бачили води з-під крану, ніколи не чистили зуби. Це два світи, які стикаються.
