Підтримка цивільних після полону: які програми діють та як звернутися

Із керівницею департаменту документування воєнних злочинів «Медійної ініціативи за права людини» Анастасією Пантелєєвою говоримо про підтримку звільнених з полону цивільних.

З якими труднощами стикаються цивільні після звільнення з полону

«Медійна ініціатива за права людини» з 2022 року системно досліджує питання цивільних осіб, яких викрали військові РФ та утримували або досі утримують як на тимчасово окупованих територіях України, так і на території РФ — у місцях позбавлення волі.

За весь період спостережень, з урахуванням даних до 2022 року, організація зафіксувала 3824 випадки викрадення цивільних громадян. За наявною інформацією:

• 2359 осіб досі перебувають у незаконному утриманні;
• приблизно 1360 людей були звільнені;
• 105 осіб загинули під час утримання або транспортування.

Водночас ці цифри не є остаточними й, імовірно, значно занижені, уточнила керівниця департаменту документування воєнних злочинів «Медійної ініціативи за права людини». Фіксують переважно тих людей, яким після звільнення вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію або до третіх країн і з якими можна встановити контакт. Дані щодо чоловіків та жінок, які після звільнення залишаються на окупованих територіях, часто не повні.

До того, трапляються повторні ув’язнення звільнених цивільних на ТОТ. Тоді людину знову переводять у категорію утримуваних, із коригуванням дат та обставин. Навіть якщо повторного затримання не відбулося, організація не завжди може на 100% підтвердити, що людина перебуває у відносній безпеці, адже окуповані території не можна вважати безпечним середовищем.

Окремою системною проблемою залишається відсутність цілісної державної політики підтримки цивільних осіб, які постраждали від незаконного утримання у російському полоні. Протягом усіх років допомогу таким людям здебільшого регулювала постанова Кабінету Міністрів №296. У 2022 році нарешті ухвалили профільний закон, який регулює підтримку цивільних осіб після звільнення.

• Важливо: Саме на підставі цієї постанови працює Міжвідомча комісія при Міністерстві розвитку громад і територій, яка підтверджує факт перебування цивільних в полоні. Отримане рішення дозволяє людині претендувати, зокрема, на медичну допомогу та реабілітацію.

Втім, ця комісія не може замінити повноцінну державну політику підтримки громадян, які постраждали від воєнних злочинів, наголошує Анастасія Пантелєєва. Цивільні, що пережили незаконне утримання, — лише одна з багатьох категорій постраждалих, які потребують комплексної, системної та довгострокової підтримки з боку держави.

Що відбувається з цивільними після звільнення з полону

• Важливо: Йдеться про випадки офіційного обміну.

Після обміну люди проходять первинне медичне обстеження. За відомою практикою, зокрема під час обмінів через Чернігівську область, це обстеження триває від кількох годин до доби. Усе залежить від стану людини та кількості звільнених.

Далі звільнених цивільних направляють до так званих реінтеграційних лікарень, визначених Міністерством охорони здоров’я. Це медичні заклади, які мають не лише лікувати, а й координувати доступ людини до інших послуг — фактично супроводжувати процес її реінтеграції до життя в Україні.

Ідея реінтеграційних лікарень правильна, але на практиці вона стикається з серйозними викликами, розповіла Анастасія Пантелєєва. Зокрема, передбачений кейс-менеджер — людина, яка супроводжує цивільних після звільнення, — часто не працює. Під час обміну в серпні 2025 року, наприклад, така посада була вакантною, а звільнили тоді близько 50 людей. Фактично ці функції частково виконувала адміністрація лікарні, але цього недостатньо.

Паралельно правоохоронні органи починають встановлення особи звільнених цивільних. Російська сторона, як правило, не передає жодних документів. У багатьох людей паспорти втрачені, знищені або прострочені.

Одними з перших зі звільненими працюють також і представники Національного інформаційного бюро. Вони збирають первинні запити, з’ясовують, чи є усі документи, допомагають заповнювати заяви до Міжвідомчої комісії, яка підтверджує факт незаконного утримання. Це критично важливо, адже цивільні мають перебувати в лікарні близько 21 дня і часто фізично не здатні самостійно звертатися до органів влади чи навіть користуватися поштою.

Однак термін перебування у лікарні стає серйозним випробуванням для психологічного стану звільнених. Під час моніторингу серпневого обміну представники «Медійної ініціативи за права людини» опитали 44 чоловіків та жінок через два дні після звільнення, розповіла Анастасія Пантелєєва. Більшість перебували у пригніченому стані не лише через пережите, а й через повну відсутність зрозумілого алгоритму подальших дій.

Навіть коли представники Національного інформаційного бюро намагаються пояснити процедури, цього часто недостатньо. Людям складно одразу заповнювати заяви, відповідати на чутливі питання про погляди, обставини затримання, досвід утримання. Це надзвичайно складний психологічний момент, наголосила керівниця департаменту документування воєнних злочинів «Медійної ініціативи за права людини».

Додатковим навантаженням стає велика кількість відвідувачів у реінтеграційних лікарнях: представники омбудсмана, юристи системи безоплатної правової допомоги, громадські організації, психологи, документатори, журналісти. Для людей це означає постійну увагу, яка може шкодити і відновленню, і якості свідчень.

З погляду міжнародного правосуддя це також проблема, зазначила керівниця департаменту документування воєнних злочинів «МІПЛу»: для Міжнародного кримінального суду релевантними вважаються свідчення, надані правоохоронцям як першим контактам. Якщо до цього з людиною вже поспілкувався хтось, такі свідчення можуть втратити доказову цінність.

Окреме питання — люди, які не мають нікого в Україні. Є випадки, коли звільнена особа не має житла, родичів поруч, ніколи не користувалася цифровими сервісами, не має смартфона або навичок користування застосунком «Дія». Таким людям доводиться буквально з нуля пояснювати, як працює телефон, як встановити застосунки, як отримувати сповіщення про повітряну тривогу, зазначає Анастасія Пантелєєва.

Ці приклади показують: цивільні після звільнення з полону потребують індивідуального кейс-менеджменту, який виходить далеко за межі стандартних медичних чи адміністративних послуг. Вони потребують єдиного вікна, чіткого державного алгоритму дій і скоординованої системи допомоги — а не ситуації, коли десятки інституцій працюють паралельно й фрагментарно.

Кейс-менеджмент для звільнених із полону: чому держава досі не забезпечує системний супровід

Кейс-менеджмент для цивільних, звільнених із полону, держава не забезпечує. Наразі його не передбачає ані закон, ані підзаконні акти. Саме на це звертає увагу «Медійна ініціатива за права людини», яка адвокатує необхідність створення єдиної державної інституції, відповідальної за супровід таких осіб.

Нині підтримку цивільних, які пережили полон, регулюють фрагментарно — через окремі закони й постанови, що передбачають участь одразу кількох органів. Водночас відсутній єдиний центр відповідальності, який координував би роботу з такими людьми та супроводжував їх після звільнення.

На практиці це створює значні труднощі. За час перебування людини в полоні ситуація на місцях може кардинально змінитися: населені пункти, де раніше вели кримінальні провадження або зберігали матеріали справ, можуть опинитися під окупацією або бути знищеними.

Один із зафіксованих випадків, про який розповіла Анастасія Пантелєєва ілюструє цю проблему: справа про розшук цивільного, який згодом повернувся із полону, перебувала в поліцейському відділку в Сіверськодонецьку. Після звільнення чоловік дізнався, що місто окуповане, йому довелося самостійно з’ясовувати, куди був переміщений слідчий підрозділ. У підсумку контакт вдалося встановити вже в Дніпропетровській області.

При цьому існує ризик, що частина матеріалів справ могла бути втрачена або знищена під час бойових дій. У таких умовах людині доводиться фактично з нуля відновлювати документи, контакти й правовий статус — без системного супроводу з боку держави. Це ускладнює повернення до нормального життя та доступ до базової допомоги.

Як цивільним підтверджують факт незаконного утримання та що для цього потрібно

Якщо в людини немає паспорта, вона не може самостійно зібрати документи для підтвердження факту полону. Водночас для тих, кого повернули під час обміну, держава намагається якнайшвидше оформити цей документ.

Після отримання паспорта людина заповнює заяву та додає документ, який підтверджує, що її було незаконно затримано. Це витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, який надає Служба безпеки України через Об’єднаний центр обліку. У заяві людина описує обставини викрадення та звільнення. Якщо це офіційний обмін, зазвичай свідків не вимагають.

• Важливо: У разі звільнення з полону в окупації та подальшого виїзду з ТОТ, коли держава не має інформації про особу, громадянин чи громадянка мають самостійно звернутися до поліції, щоб відкрити справу та отримати статус потерпілого чи потерпілої. Потім вже можна подавати заяви до комісії. Свідчення свідків, якщо такі є, допомагають підтвердити факт та обставини викрадення. Поліція та правозахисники також можуть сприяти збору цих даних.

Фінансова підтримка для цивільних після полону: хто і скільки може отримати

Важливо: Цивільні, які перебували в полоні, можуть претендувати на одноразову фінансову допомогу.

• Сума складає 100 тисяч гривень за кожен рік полону. Наприклад, якщо людина перебувала у полоні п’ять років, вона може отримати 500 тисяч гривень, а також додатково 100 тисяч гривень після факту звільнення.

На цю допомогу можуть претендувати й родичі особи до її звільнення. У такому випадку, якщо родина подала заяву під час перебування людини у полоні, допомогу нараховують за весь період утримання, а після звільнення людина отримує лише 100 тисяч гривень.

Звільнені цивільні з полону: як працює медична та психологічна допомога

Після звільнення з полону цивільні, які потрапляють до реінтеграційних лікарень, можуть отримати там психологічну допомогу. Вони також можуть претендувати на реабілітаційні послуги. Міністерство охорони здоров’я визначило перелік закладів, де надають такі послуги відповідно до основного захворювання або потреби людини.

Водночас ці процедури складні для людей, адже вони часто перебувають у поганому фізичному та психологічному стані і не можуть швидко зорієнтуватися у системі. Пояснення алгоритму дій для отримання допомоги — критично важливе, наголосила експертка.

Для продовження лікування після 21 дня перебування у лікарні, отримання консультацій або направлення на реабілітацію, людина звертається до сімейного лікаря у місті, куди її привезли. Якщо людину переводять до іншої громади або лікаря, процес починається заново: укладення нового договору та оформлення документів. Усе це створює значне навантаження на звільнених, які паралельно адаптуються після полону, зазначила керівниця департаменту документування воєнних злочинів «Медійної ініціативи за права людини».

Житлові програми для звільнених цивільних: що гарантує держава

Наразі держава не виділяє житло звільненим з полону цивільним і закон це прямо не забезпечує. Проте на базі Міністерства розвитку територій і громад розробляють нормативну базу, яка стосуватиметься різних категорій постраждалих від воєнних злочинів.

• Водночас експерти наголошують на важливості пріоритизації житла. Житло мають надавати першочергово тим, хто опинився в критичній ситуації — без даху над головою, можливості підтвердити документи, освіту тощо.

Важливо: Наразі допомагати можуть різні громадські організації, благодійні фонди та обласні державні адміністрації, але система ще не є злагодженою.

Експерти, які розробляють нормативну базу для законопроєкту про житло, також наголошують на важливості забезпечення умов, що не принижують гідність людини: житло має відповідати мінімальним стандартам і задовольняти базові потреби.

Реакція держави на потреби цивільних після полону: що роблять правозахисники

Комісія, яка підтверджує факт полону, керується постановою і при розгляді заяв звертає увагу на причини незаконного затримання: релігійні погляди, проукраїнська позиція, опір окупантам, допомога Збройним силам України або професійна діяльність.

Водночас не всі випадки підходять під ці критерії. Є люди, які не знають, чому їх затримали росіяни, не мають доказів і не були засуджені. Комісія не завжди може підтримати такі заяви.

Як розповіла Анастасія Пантелєєва, правозахисники зверталися до прем’єр-міністерки, і в грудні новою постановою затвердили фінансову підтримку для тих, хто не отримав допомогу через комісію або не підпадає під жоден пункт, але є постраждалим від воєнного злочину.

Важливо: Такі люди можуть звернутися до іншої комісії при тому ж міністерстві, яка сприятиме виплаті фінансової допомоги в розмірі 50 тисяч гривень.

Наразі ця комісія перебуває на стадії формування та затвердження, і її робота ще не розпочалася.

Що держава може зробити для базової підтримки цивільних після полону

На думку Анастасії Пантелєєвої, необхідно створити єдине вікно та одну відповідальну інституцію, яка б розробила алгоритм і фактично несла відповідальність за підтримку на різних етапах цивільних, звільнених з полону, а також інших постраждалих від воєнних злочинів.

Вона наголошує, що підтримка має бути комплексною та базовою для всіх постраждалих від воєнних злочинів, а не розділеною на окремі категорії. На її думку, найкращою підставою для такої підтримки могло б бути кримінальне провадження, в якому людину визнали постраждалою від воєнного злочину. Це забезпечує справедливість: кожна особа, визнана постраждалою, заслуговує на базову підтримку для себе.

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі 

Публікація підготовлена у співпраці з Центром прав людини ZMINA за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Громадського радіо і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.