У цій темі все відбувається достатньо стандартно й лінійно. Російська пропагандистська машина працює одразу на кількох треках.
Перший трек — це зневіра українців у спроможності власної держави. Ми спостерігаємо ціле віяло меседжів про те, що «це буде жахлива зима», «Росія знищить усе», «оборонятися немає чим», а «захист не зроблений».
Тобто створюється умовна велика «помиральна яма», у яку росіяни намагаються зіштовхнути українське суспільство за допомогою подібних тез. Звісно, у нас не все ідеально й приводи для занепокоєння є — якби їх не було, ворог би ними не користувався. Проте гіпертрофування, абсолютизація та надання проблемам ознак тотальності — це і є головне завдання росіян.
Другий трек — намагання прив’язати питання ППО до української корупції, причому як для внутрішнього, так і для зовнішнього споживача. Всередині країни регулярно лунають розповіді: «От якби не корупція, у нас були б власні системи ППО». Хоча більшість європейських країн із надзвичайно низьким рівнем корупції не мають жодної власної антибалістичної ракети.
Виробництво таких систем — це не просто високі технології та величезні кошти, а й жорстка геополітика та геобезпека. Зокрема, Сполучені Штати завжди вкрай ревно ставилися до того, щоб хтось із партнерів володів подібними технологіями.
Проте ворог нав’язує своєрідне «магічне мислення», де у всьому винна виключно корупція, а невігластва чи дій російських агентів впливу нібито не існує взагалі. Назовні ж цей меседж працює на дискредитацію: «Україна корумпована, ракети надто дорогі, тож підтримувати її не варто».
Третій важливий фактор — розповсюдження за кордоном тез про те, що зброя потрібна самим партнерам.
Через право- та ліворадикальні сили, а також специфічних блогерів та лідерів думок в Італії, Німеччині, Франції та США просувається думка: «Нам самим необхідні такі високотехнологічні ракети, навіщо віддавати їх Україні?».
Відбувається підміна причинно-наслідкових зв’язків та протиставлення безпеки України безпеці Європи, що повністю викривляє реальний стан речей. На жаль, на цьому напрямку росіяни мають певні успіхи, і ми бачимо, як ця інформація поширюється у західному просторі.
У підсумку, тема систем ППО та всього довкола них, будучи вразливим місцем України на практиці, є такою і в інформаційно-когнітивному домені війни. Росіяни намагаються по максимуму скористатися цією вразливістю. Чи вдається їм це? Зі змінним і переважно дуже обмеженим успіхом. Проте певний результат ці ворожі маніпуляції, на жаль, дають.
Усі ці ворожі вигадки кояться, скоріше за все, від банальної кризи фантазії. Росіяни просто беруть власні реалії й намагаються натягнути їх на українські.
А які російські реалії? Це коли в одній лише Москві систем ППО стоїть більше, ніж у всій іншій Росії. Це коли навколо резиденції Путіна захисту більше, ніж навколо будь-якого режимного об’єкта, військової частини чи енергетичної інфраструктури. У росіян це влаштовано саме так: «царя-батюшку» захищають усім мурашником, і за свою матку вони готові покласти стільки голів, скільки знадобиться. Бо вона для них сакральна, і Путін відіграє саме цю роль.
Відповідно, вони намагаються перекласти це уявлення на Україну. Проте росіяни абсолютно не розуміють, що в нас суспільство побудоване на горизонтальних зв’язках. У нас немає жодної сакралізації влади — навпаки, панує повна десакралізація. У нас кожен, хто потрапляє в будь-який владний кабінет, від самого початку отримує «презумпцію негідника» і змушений постійно виправдовуватися, хороший він чи поганий. Історія показує, що часто це відбувається не безпідставно, і туди потрапляють далеко не найкращі з нас. Але ця презумпція діє автоматично, безвідносно до особистості.
І от росіяни намагаються натягнути власну сову на наш глобус, розповідаючи: «А дивіться, це все Зеленський забрав ракети собі». Вони уявляють це так, ніби він поставив у себе на дачі пару «Петріотів», сидить, як Кім Чен Ин у мемах, і щоранку полірує ракети, цілячись ними у невідомість. Мабуть, десь так у їхній уяві це й виглядає. Але в Україні це просто не працює.
До речі, на цьому тлі трапилася дуже показова та прецедентна історія, пов’язана з візитом голови ЦРУ до Москви. У публічному полі з’явилася інформація про те, що Україну просили не завдавати ударів по Москві в момент перебування там представника наших партнерів. Це абсолютно логічно й зрозуміло: Україна точно не збирається бити під час візиту високопосадовців країн-партнерів.
Але оцініть самий контраст. З одного боку, Росія розповідає, ніби «Україна ось-от загнеться», а «ракети ППО потрібні Зеленському лише для власного піару». А з іншого — сама Москва змушена просити Україну не бити по ній на час міжнародних візитів. Це такий собі «ефект Кіта Келлога», тільки тепер він працює виворотом і дзеркально по самій Росії.
Дивіться повністю влог Олега Саакяна у відео на Youtube-каналі Громадського радіо