«Електронна демократія дає швидкий і реальний контроль за владою», — Сергій Лобойко

Інтернет дає можливість кожному громадянину з кожної громади особисто впливати на рішення місцевої і вищої влади й оперативно отримувати зворотній зв’язок. Сергій Лобойко, керівник центру розвитку інновацій Києво-Могилянської академії, переконаний: електронна демократія дозволяє ров’язувати резонансні проблеми швидко і більш цілеспрямовано. Не треба ставити намети й тижнями ходити збирати підписи – достатньо лише організувати відповідну громадську кампанію в соцмережах і за день зібрати необхідну кількість підписів для реакції влади.

Вітаю всіх, ви слухаєте «Територію», програму про права і владу місцевих громад. При мікрофоні авторка та ведуча Ірина Соломко. Сьогодні у нас в гостях Сергій Лобойко – керівник Центру розвитку інновацій Києво-Могилянської академії.

Ірина Соломко: Як інновації можуть стимулювати місцеве самоврядування, його реформування та розвиток?

Сергій Лобойко: Місцеве самоврядування має ґрунтуватися на професійному менеджменті, а з другого боку – на соціальних інноваціях. Інновації – це ж не тільки технологічні речі, це взагалі нова ідея. У свій час демократія теж була інновацією.

Ірина Соломко: Для цього у вас є портал narod.org.

Сергій Лобойко: Так. Коли був Майдан і думалося про перемогу, ми розуміли, що постане питання про реалізацію здобутків Революції гідності. Тому одним з ключових викликів та завдань стане питання зміни обличчя системи. Власне кажучи, що значить зміна системи? Навіть якщо ми говоримо про таку глобальну проблему України, як корупція та неефективність державного управління, виникає питання: які є способи для змін? Уряд наймає народ, і будує державу народ, починаючи з місцевого рівня й до національного. У народу повинні бути сучасні інструменти, щоб приймати рішення про те, за кого голосувати, як оцінювати роботу тих, кого ми обрали, і хто зараз надає нам відповідні послуги. Про те, як ефективно між собою комунікувати, яких лідерів треба просувати вперед. На сьогоднішній день ми перебуваємо у світі інформаційних війн, а не в світі інформаційних технологій управління. Електрона демократія дає відповіді на всі ці запитання.

Ірина Соломко: Який етап наразі реалізації цього проекту?

Сергій Лобойко: Ми рухаємося в кількох напрямках. У нас є напрямок аналітичний, де розробляються основи політики. Другий аспект – ми зібрали групу дуже сильних законотворців, юристів, які готують законопроекти, які допоможуть втілити основи цієї системи, зокрема, закон про звернення громадян. Це перший наш пілот, який передбачає, що ми можемо звертатися до органів влади не тільки шляхом паперового звернення, що є анахронізмом для ХХІ століття. Ми зможемо робити це електронно та публічно. Зокрема, запрацює інструмент електронних петицій. Під це питання є спільна робоча група. Це люди і з Адміністрації Президента, там є електронний євангеліст Дмитро Шимків. Дуже плідна команда, вони відкриті, проактивні до інновацій. Це дасть можливість ефективної комунікації. Бо на сьогоднішній день, по прикладу тієї ж самої Адміністрації Президента, там нормально працює офіс, який опрацьовує звернення громадян. Понад 95 % адресовані не за адресою, тобто не відповідно до його відповідальності. Це традиція, яка склалася зі старих часів. Люди просто звикли, що треба писати до царя, він вже там розбереться. У випадку електронних петицій є бар’єр для вибору мінімального порогу. Це вже виступає публічним цензом того, що це щось серйозне.

Ірина Соломко: Це ефективний механізм впливу і на місцевих очільників.

Сергій Лобойко: Цей інструмент повинен працювати до всіх адресатів, які взагалі на сьогоднішній день існують як органи влади, яких ми обрали. Це може працювати від місцевих до центральних громад. При цьому важливо, що, згідно із законом про місцеве самоврядування, законодавець уже передбачив: коли набирається певна кількість ініціативних підписів про те, що ця група не задоволена мером чи депутатами, це автоматично запускає механізм їхнього відкликання. На загальнонаціональному рівні це не працює, але на місцевому працює. Фактично, коли виникає якесь резонансне питання, не треба ставити намети, ходити збирати підписи – достатньо організувати відповідну громадську кампанію в соцмережах і за день зібрати необхідну кількість підписів.

Ірина Соломко: Але інтернет-проникнення в регіонах та селах наразі не настільки високе.

Сергій Лобойко: На перший погляд, так. І один із таких класичних аргументів – це ще не на часі для України, бо рівень проникнення Інтернету в Україні навіть у містах складає менше 50 %.

Ірина Соломко: Більш того, бабуся в селі точно не розуміє ці системи. І їй довго доведеться пояснювати.

Сергій Лобойко: 20 років назад чи багато людей у цій країні користувалися мобільним телефоном? А на сьогодні – це майже 100 % населення. Мобільний телефон на сьогоднішній день як комп’ютер. У нас у всіх містах та селах є банківські відділення та банкомати. Відповідно є технологічна інфраструктура, яка при бажанні може бути задіяна для того, щоб ми всі змогли нажати кнопку «за» чи «проти».

Ірина Соломко: Тобто електронну демократію можна впроваджувати через ці бокси для поповнення грошей?

Сергій Лобойко: Через усе, що дає можливість електронного доступу. Адже вони є захищеними з точки зору каналів зв’язку. Усе що там передається, це – конфіденційна інформація. Інфраструктура насправді існує. Головне питання в тому, щоб на сьогоднішній день зрозуміти, що ми працюємо не тільки над тим, щоб в цій країні десь підміняти державу, перетворюючи свої сервіси на більш доступні до людей. Питання в тому, що треба починати думати про те, що ми можемо інакше, використовуючи ці технології, управляти. Елементарний приклад: як вирішити проблему того, щоб обрати тих людей, які мають найвищу довіру? Є класична проблема – є велика претензія до парламенту, він завжди має низький рівень довіри. Чому? Світ з кожним роком стає більш динамічним і, власне кажучи, ті країни будуть випереджати, в яких є швидкі технології прийняття максимально ефективних рішень. Тільки заради цього нам потрібно цю демократію переглянути, аби швидше делегувати повноваження і контролювати ефективніше роботу наших суспільних менеджерів як на місцевому, так і на центральному рівні.

Ірина Соломко: Як ви це збираєтесь робити?

Сергій Лобойко: На електронних зверненнях ми навчимося комунікації між суспільством і владою. Згідно із законом про звернення громадян, передбачена тільки паперова форма звернення. Якщо ви подивитеся на офіційні веб-сайти державних установ, то в деяких з них є електронна форма звернення, але це зроблено в ініціативному варіанті. Якщо у вас буде якась судова суперечка, ви не зможете на них навіть посилатися.

Ірина Соломко: І більш того, я вам хочу сказати, навіть ми як журналісти страждаємо від цього. Є державні органи, які вимагають оригіналів запитів.

Сергій Лобойко: У момент запровадження цієї електронної комунікації між суспільством і владою виникне питання електронної ідентифікації особи. Чому просять персонально під’їжджати? Тому що невідомо, хто ж це? Чи не фейк це, чи не підміна підпису? З одного боку у нас є приклади в державі де це питання вирішено, наприклад, у банківській сфері та Мін’юсті. Існує таке поняття, як електронно-цифровий підпис. Але в зв’язку з тим, що ця сфера була в свій час дуже серйозно корумпована, про неї існує дуже багато міфів і підозр про те, що вони не дуже ефективно працюють. У принципі, стоїть глобальне питання, політичне, що треба суспільству визначитися, по якому шляху електронної ідентифікації особи ми підемо. Це можуть бути дуже прості схеми, але треба однозначно визначити цей шлях. Поки що єдиний легітимний спосіб, який передбачив законодавець, – це електронно-цифровий підпис. Тоді треба визначатися з тим, що треба далі робити і розвивати цю інфраструктуру, робити її максимально відкритою і прозорою. Але треба все розвивати. Наприклад, візьмемо електронні петиції. Можна, звичайно, створювати цей сервіс на основі серверів, на основі веб-сайтів, які є в органів влади. Хоча одразу хочу зазначити, що в місцевих органів влади навіть веб-сайтів часто немає. Якщо йти шляхом сучасним, прозорим, то правильно керованим громадським організаціям, це, з одного боку, забезпечить те, що не буде підозр у маніпуляціях стосовно тих петицій, які реєструються і набирають більшу кількість голосів на державних серверах. З другого боку, буде конкуренція розвиватися між такими ресурсами, які підтримає громадський сектор. І третє, буде виникати багато інших технологій і ідей, починаючи від ідентифікації цього сервісу. А сервіс потрібен для всіх органів влади. Зараз згадували про Адміністрацію Президента, але, насправді, в цьому можуть бути зацікавлені будь-які центральні органи влади. Це одночасно простимулює і розвиток громадянського суспільства на всіх рівнях. Тільки під час Майдану було більше 5 тисяч волонтерів-програмістів, які були готові працювати на Батьківщину.

Ірина Соломко: Зараз ви залучаєте їх?

Сергій Лобойко: Звичайно, у нас є й індивідуальні програмісти, які активно приймають участь у дискусіях, волонтерять на розробках платформи. Вони дуже зацікавлені в тому, щоб побудувати якісну комунікацію між бізнесом і владою, в цілому для покращення бізнес клімату в цій країні. Далі дуже важливий такий крок – це законодавство і його реалізація в суспільстві, а також у сфері відкритих даних. Якщо повертатися до «ахіллесових місць» тієї ж самої корупції, є багатьох країн, де існує тотальна прозорість усього, що стосується публічного адміністрування на центральному рівні. Ви бачите, чим займається конкретний чиновник, у чому полягають його обов’язки, які результати роботи, скільки він заробляє, як він змінився з початку своєї роботи і на сьогоднішній день. Це є тотальна прозорість, куди витрачаються бюджетні кошти. Коли ти починаєш щось шукати на наших веб-ресурсах, то ти, по-перше, плутаєшся, по-друге, не можеш достеменно перевірити, як подається інформація. Самі ж запити – це фрагмент інформації. Вони не дають цілісної картини.

Ірина Соломко: Ще досі, наприклад, декларації судів публікуються в профільних ЗМІ, у публічну електронну площину вони навіть не надходять.

Сергій Лобойко: Так. А коли такі механізми починають працювати, з’являється можливість для професійного стимулювання суспільного бажання контролювати владу. Одна справа – інтуїтивно відчувати, що хтось краде. А інша – мати базову інформацію, яка допоможе все оцінити.

Ірина Соломко: Ви вже сказали, що є певні напрацювання та бачення того, як воно має працювати. Є навіть підтримка в Адміністрації Президента. Але все ж таки, коли система запрацює?

Сергій Лобойко: Один з напрямків нашої роботи – участь у команді, яка займається advocacy, тому що все це треба міняти через зміни до законодавства. Це, зокрема, співпраця з нашими колегами з «Реанімаційного пакету реформ». Ми там створили тематичну цільову групу. У контексті тих реформ, які є пріоритетними на порядку денному, намагаємося просунути і відповідні ідеї, які перетворяться далі в законопроекти. Ми подивимось, як піде справа з цим першим законопроектом, який вже підготовлений і знаходиться на етапі реєстрації. Думаю, у квітні почнеться його активне обговорення у Верховній Раді, далі – побачимо, як цей процес піде. У цілому там є доволі велика група депутатів, яка дуже позитивно до цього ставиться. А те, що ми робимо, – воно дуже гарно пересікається з баченням електронної демократії.
Хоча у нас були дуже цікаві дискусії з європарламентарями в минулому році. У нас є і інші цікаві інструменти, які допоможуть кардинально змінити систему. Це так звана електронна угода між громадянами і їхніми обранцями, яка дає можливість перейти до більш динамічної системи і взаємовідповідальної системи контролю. Це окрема тема для дискусії. Навіть європарламентарі казали, що це може допомогти вдосконалити систему, яка є в Євросоюзі. Що стосується самого електронного ресурсу, ті речі, про які ви говорите, вони очевидні і є багато громадських ініціатив, які так чи інакше в цьому процесі працюють. Потрібно рухатися в контексті консолідації і інтероперабельності цих вебресурсів. У даному випадку ми на платформі nаrod.org, окрім електронних петицій, вирішили сфокусуватися на питанні допомоги консолідації малому і середньому бізнесу. Тому що він найбільш підготовлений для того, щоб почати користуватися цим інструментом. Коли набереться критична маса людей, які поділяють ці ідеї, а не просто інтелектуали з Києво-Могилянської академії і наші друзі, тоді процеси підуть значно легше.

Ірина Соломко: Сподіваємося, що вони таки підуть.

Я нагадую, що це була «Територія» і в гостях у нас був Сергій Лобойко, керівник Центру розвитку інновацій Києво-Могилянської академії. Говорили ми про те, як електронна демократія в перспективі покращить життя і громад, і нашої країни. При мікрофоні працювала Ірина Соломко.
Програма створена за сприяння Швейцарсько-українського проекту «Підтримки децентралізації в Україні «Despro». Проект не обов’язково поділяє точку зору авторів програми, а також її учасників, висловлену в ефірі.