Коли чоловік йде в АТО, домашній конфлікт не зникає, а заморожується, — активістки

Про це  говоримо з Іриною Виртосу журналісткою, координаторкою інформаційної кампанії «Війна, яка не відпускає» та психологинею Ольгою Кухарук, яка брала участь у дослідницькому проекті “Альтернатива конфлікту та насильству”.

Ірина Виртосу розповідає, що насильство у сім’ях ветеранів АТО не виокремлюється та входить до загальної статистики. Саме цей факт ускладнює дослідження та моніторинг ситуації.

«Коли ми відправляємо інформаційні запити у відповідні органи, Національну поліцію, Мінсоцполітики, то нам відповідають, що окрема статистика по насильству у сім’ях ветеранів АТО, учасників бойових дій не ведеться. По-перше, вони не знають, як це кваліфікувати. Зі слів потерпілої чи потерпілого чи з посвідки ветерана АТО. Кваліфікація цих випадків ще не зрозуміло, бо немає правових норм», — розповіла Ірина Виртосу.

Натомість Ольга Кухарук додає, що насильство не виникає там, де його не було раніше.

«Як правило, якщо проблема була до походу в АТО, то є дуже великі ризики, що вона проявиться після. Коли чоловік йде в АТО, конфлікт не зникає, а заморожується. Якщо був конфлікт зі сварками, домашнім насильством, то ризики після повернення з АТО можуть зростати», — додала Ольга Кухарук.

На сьогодні часто покарання за домашнє насильство – це адміністративна відповідальність, але на жаль не всі випадки доходять до судового процесу, каже Ірина Виртосу.

«У 2016 році було понад 120 тисяч звернень, зафіксованих Національною поліцією, з приводу домашнього насильства. З них 4% пішло до судового розгляду. Загалом всі ці розгляди завершилися адміністративною відповідальністю та протоколами. Це не тому, що поліція не реагує, а тому, що в законодавстві немає простих механізмів, як цьому протидіяти».

Ольга Кухарук наголошує, що на сьогодні державою не розроблений механізм, за яким потерпіла чи потерпілий може звернутися за допомогою. Більше того, державних установ, які б приймали такі звернення практично немає.

«Для людини, яка потерпає від домашнього насильства, механізм звернення має бути максимально простим і максимально дієвим. Якщо їй потрібно звернутися за допомогою, пройти 7 кіл пекла і чиновників, які не вміють про це говорити, які не готові допомагати, а готові стигматизувати та казати “сама винна”, то допомоги не буде нікому».

За словами Ірини Виртосу, про домашнє насильство потрібно говорити та наголошувати, що в сім’ях ветеранів АТО воно також є.

«Під час нашої інформаційної кампанії «Війна, яка не відпускає», ми часто чули про те, що ми не маємо виділяти військових в окрему категорію. Ми постійно наголошуємо, що наше завдання не стигматизувати військових і виділяти в окрему категорію, а говорити, що така проблема є і в цих сім’ях також”.

У нашому суспільстві є багато стереотипів стосовно інституту сім’ї, зокрема і те, що у сімейну сварку не варто втручатися, — каже Ольга Кухарук.

«Ми маємо проект “Альтернатива конфліктам і насильству», в межах якого досліджували ставлення людей до сімейного насильства. За результатами проекту 30% людей вважають, що у будь-яку сімейну сварку  не потрібно втручатися. Тоді як 15% стверджують, що жертва насильства завжди сама винна. І так вважає кожний десятий учасник дослідження. Майже 20% вважають, що коли у сім’ї чоловік хоче статевих стосунків, то жінка має підкоритися.

За словами Ірини Виртосу, першим кроком до активізації структурної обговорення проблеми домашнього насильства на державному рівні має бути ратифікація Стамбульської конвенції, для якої Верховна Рада має прийняти закони, зазначені у міжнародному документі.

«Коли ми говоримо про ратифікацію Стамбульської конвенції, то закликаємо до того, щоб держава визнала цю проблему на найвищому рівні. З боку держави є певні ініціативи на підтримку потерпілих та виправданню дій кривдника, але системного та достатнього характеру для нашої країни немає», – розповіла Ірина Виртосу. 

Нині в Україні триває кампанія #КонвенціяУподарунок на підтримку ратифікації Стамбульської конвенції проти насильства над жінками. Організатори кампанії Amnesty International спільно із Центром інформації про права людини закликають вийти 14 лютого у День закоханих під стіни Комітетів Верховної Ради (вул. Садова 3а) й вимагати від народних депутатів та президента ратифікації Стамбульської конвенції.