«Коли вдається досягнути правди»: інтерв'ю з режисером фільму «Бо козацького роду»

«Бо козацького роду»: із чого все почалося

Альона Нестеренко: Маємо в ефірі надзвичайно цікавого гостя. Будемо спілкуватися з Романом Крупачем, ветераном війни, про його документальний фільм «Бо козацького роду». Ця розмова відбувається у партнерстві Громадського радіо та премії Національної спілки кінематографістів України імені Сергія Параджанова. Нагороду запровадили з метою творчої підтримки молодих кінематографістів та популяризації найкращих творів нового покоління українського кіно.

І цьогорічна премія буде вручатися за професійні повнометражні дебюти, створені у 2025 році.

Пане Романе, я вам насамперед дуже дякую за фільм «Бо козацького роду», тому що це така стрічка, яку особисто на мою думку кожна свідома людина, свідомий українець, українка мають подивитися, щоб бачити, як це все відбувається без прикрас.

Цікаво, як довго ви створювали цю стрічку, як довго над нею працювали і коли, власне, прийшла ця ідея?

Роман Крупач: Створювали, зараз мені важко сказати, ну з пів року, мабуть, точно це все тягнулося. З більшою чи меншою інтенсивністю. А ідея прийшла, коли я вже був у реабілітаційному центрі після поранення.

Знайшовся продюсер, який захотів втілити мій досвід і відзняти кадри у створенні фільму. І мені довелося швиденько придумати ідею. Далі вона закрутилась так, і завершилася, слава Богу, фільмом.

Альона Нестеренко: Трошки поспойлеримо для аудиторії, що ви отримали поранення і про це у фільмі також є, але більше інформації розкривати не будемо. Ви кажете, ви були у шпиталі. Яка була ваша надзадача, коли ви створювали цей фільм? Це зафіксувати свій досвід як спосіб такої рефлексії? Розповісти більше про ваших побратимів-посестер? Чи що це було для вас?

Роман Крупач: Більше розповісти про побратимів, щоб була пам’ять і шанування їм. Ну, і людям навколо. Ти постійно там, де ти знаходишся у шпиталі, бачиш багато людей, які заслуговували, щоб їх пам’ятали.

Альона Нестеренко: Є такий цікавий момент, що у вашому фільмі є кілька анімаційних вставок? Як прийшла ця ідея і чому саме так вирішили зробити в фільмі?

Роман Крупач: Далеко не всі кадри вдається зняти під час бойових виходів. Як правило, найкрутіші кадри, де найбільш гарячі моменти взагалі нереально знімати, бо не до цього просто. І тому продюсер підказав, є в нас можливість зробити такі анімаційні вставки. І я думаю, ну чому ні? І от так от реалізувалося. І таку анімацію, насправді, я так зрозумів, дуже важко створювати. Це не просто мультик.

«Ти ж навіть на війні не буваєш постійно сумний, в печалі, тому що воно постійно так: полоса біла, полоса чорна…»

Мені особисто найбільше подобається, коли вдається досягнути такої, я вам скажу, правди. Тому що ти ж навіть на війні не буваєш постійно сумний, в печалі, тому що воно постійно так: полоса біла, полоса чорна, в залежності, що стається, які події. А потім ти знову вертаєшся до якогось свого нормального стану, і жарти, і все інше.

Навіть після тяжких травм люди не сумують постійно, вони не знаходяться у якомусь постійно, знаєте, такому смутку.

Життя триває, і люди сміються і на війні так само, і сумують, і все як у житті, в принципі…

Слухайте розмову у доданому аудіофайлі та дізнавайтеся іще більше!