Влад Бундаш: Я думаю, що насамперед нам треба дати трішки передісторії і контексту для аудиторії, хто, можливо, вперше чує про фестиваль «Протасів Яр». Я розумію і бачу, що насправді з кожним роком ви масштабуєтеся. Як загалом народилася ця ідея? Чому ви вирішили, що якраз найкращий спосіб вшанувати пам’ять Романа, це створити фестиваль із різними дискусіями і важливими подіями та такими активностями, що актуальні станом на зараз?
Артур Харитонов: Я думаю, тут є два аспекти. Частина з нас хотіла продовжити безпосередню ідею Роми. Створити на Протасовому Яру великий захід, великий фестиваль, який би святкував свободу і ідеї свободи, і гідності, і національні ідеї. Тому що Рома вірив у те, що Протасів Яр — це серце України та Україна в мініатюрі, звідки багато що розростається, і для нього це було дуже важливо.
Тому це безпосереднє продовження його ідеї.
А другий момент — це те, що найкращий спосіб вшанувати Рому — це в жодному разі не сидіти, схиливши голову, не плакати, а робити, робити і робити, і продовжувати його роботу. Тобто Рома навіть зараз не поважав би нас, якби ми сиділи і плакали.
Він би хотів, щоб всі працювали, кожен на своєму полі, щоб кожен робив те, що йому найкраще вдається. Це для українців і це для України.
Тому цей фестиваль — це продовження його ідеї, це продовження і втілення його волі, і в тому, що відбувається на Протасі, є він сам, він з нами.
Я в це особисто дуже вірю.
Влад Бундаш: Цьогоріч на тему фестивалю слова Сенеки, які любив Роман, і тут їх зацитую: «…щоб слова не дзвеніли, а важили«. Якщо подивитися на програму, то вона насправді поєднує і дискусії про пам’ять, про права людини, мову, історію, інформаційну політику, театр і музику.
Коли ви формували цьогорічну програму, від чого ви відштовхувались? Тобто яка є ось ця наскрізна лінія, що ви хотіли показати і покажете безпосередньо тим людям, відвідувачам, які прийдуть до вас?
Артур Харитонов: Я би не сказав, що тут є прям систематизований підхід. Він радше синергетичний, коли кожен із координаторів, кожен із членів Координаційної Ради висуває ідеї, у яких він розбирається, у яких він бачить втілення слів та Сенеки, тобто ідеї самого Роми. Тому і ми маємо таку різноманітну програму, де говоритиметься і про свободу слова в умовах війни, і про єдність українців, та між військовими і цивільними.
До дійсно музичної якоїсь частини, або правозахисної, або історичної. Це досить синергетичний підхід, хоча я особисто не виключаю, що, наприклад, наступного року, коли буде вп’яте фестиваль, можливо з’явиться такий більш структурний поділ, тому що в нас теж є така внутрішня дискусія, куди будуть розвиватися далі фестивалі. Це чудово, це якраз те, про що ви говорите, що ми щороку масштабізуємося, і я сподіваюся, що так воно далі і буде.
Влад Бундаш: Абсолютно. Я зичу вам успіху, щоб це точно складалося, і Громадське радіо вже котрий рік поспіль є інформаційним партнером фестивалю «Протасів Яр», і цьогоріч не виняток. Ми цієї суботи будемо їхати туди з виїзним ефіром, тому закликаю безпосередньо людей, які прийдуть на фестиваль, обов’язково долучатися і слухати розмови, які ми будемо записувати, і також ми дуже скоро, в наступні дні, видамо велику статтю, що стосується такого юридичного аспекту про Протасів Яр, тому що там точаться і відбуваються різні судові процеси щодо цієї ділянки, тому обов’язково читайте на сайті Громадського радіо і у наших соцмережах.
Артуре, тут хочу ще підняти питання пам’яті, тому що справді, якщо подивитись на фестиваль, за всі роки його існування, такої наскрізної теми… ви залишаєте пам’ять, і це дуже цінно. Це пам’ять не лише про Романа Ратушного, але й про людей, події і боротьбу за Україну. Тобто формування цієї політики пам’яті. На чому цього року ви будете фокусуватися, якраз що стосується пам’яті?
Артур Харитонов: Я особисто виходжу з того, що пам’ять є частиною національної безпеки. Коли ми втрачаємо пам’ять, ми втрачаємо і державність, і самих себе. Ми досі дуже добре бачимо, особливо серед поколінь, скажімо так, старших, що втрачена пам’ять впливає на світосприйняття, на сприйняття України, на сприйняття наших ворогів, і зрештою ми опиняємось там, де ми опиняємось. Тому збереження пам’яті — це найкраща інвестиція в національну безпеку і в безпеку наступних поколінь.
Дійсно, тема пам’яті наскрізна в нашому фестивалі і минулого року, і цьогоріч. Я би сказав, що тут будуть різні такі аспекти. Буде розмова з українськими істориками і про те, яким чином українці себе проявляли і існували в умовах радянської окупації. Це також про переосмислення пам’яті.
Будуть спогади безпосередньо про Романа, що є свідченням теперішнього, фактичного, або дуже раннього минулого. У випадку дискусій, в яких я особисто братиму участь, це така, певно, найбільша історична тема.
Це про те, яким чином особиста пам’ять відроджує український національний міф про Далекий Схід, що надзвичайно важливо. Ми бачимо, що зараз і український уряд, і українські історики роблять великий внесок в те, щоб відроджувати українську пам’ять там, де вона була викрадена росіянами. А наш міф, наша легенда про Далекий Схід здається фактично мертвою.
І от на нашому фестивалі ми дамо поштовх цій реабілітації. Я сподіваюся, що цей дискурс буде впродовж 2026 року і в подальших роках.