Червневе опитування Центру Разумкова на замовлення ZN.UA показало, що 51,5% українців вважають мінімально необхідною умовою для укладання мирної угоди з Росією — звільнення України від російських військ до кордонів 1991 року. Водночас 46% опитаних вважають, що бути ухилянтом під час війни — не соромно.
Після цього опитування в суспільстві виникли дискусії щодо методології та поставлення питань. Але Світлана Чуніхіна каже, що результати цього опитування не відрізняються радикально від того, що насправді відбувається у соціумі.
Опитування Центру Разумкова, за словами політичної психологині, показує суперечливість, яка є в українському суспільстві. З одного боку, громадяни показують готовність чинити опір, показують незламність та категоричність цієї готовності, показують дуже сумнівну відкритість до компромісів та поступок. З іншого боку, громадяни показують поблажливе ставлення до людей, які особисто не готові брати зброю до рук.
«Присутні дві суперечливі тенденції. З одного боку — битися, з іншого боку — берегтися, бути обережними. На колективному рівні ми демонструємо згоду чинити опір, а на індивідуальному рівні — стратегії інакші. У цьому й проявляється суперечливість. Суперечливість між колективними настановленнями, коли ми діємо від імені спільноти та оцінюємо ситуацію від імені спільноти, та індивідуальними, коли ми оцінюємо ситуацію від імені однієї конкретної особи, смертної. Наша спільнота безсмертна, в якомусь сенсі, а людина смертна. Тож я не думаю, що треба з цього приводу робити закид українському суспільству, звинувачувати його», — каже Чуніхіна.
Експертка вважає найважливішим фактом те, що українці, попри згадану суперечливість, продовжують чинити опір, роблять це єдиними у світі.
Читайте також: Андрій Дмитренко: Треба відходити від поняття «ухилянт»
Як каже Світлана Чуніхіна, нині починати говорити про справжню, неілюзорну ціну миру в Україні — означає ризикувати своєю політичною репутацією. З політичного погляду, це «має зробити смертник».
За словами експертки, річ у тім, що протягом повномасштабного вторгнення влада приховує від суспільства справжню ціну війни. До прикладу, ми не знаємо точної кількості загиблих військових та цивільних.
«Інформація про втрати виштовхується в підсвідоме, вона не є предметом розмови. Тобто ми не можемо провести дорослу розмову, розумну розмову. Ми не можемо відкалібрувати свої уявлення про бажаний мир з цією реальністю, в якій ми перебуваємо, тому що ця реальність в нас прихована. Невідомо, чи вона навмисно прихована нашими очільниками. Ми й самі частково не дуже хочемо її бачити, тому що у нас жахіть й так вже вище даху /…/ Ти відкриваєш новини кожного ранку, і на тебе чекає чергова катастрофа. Якось треба ж з цим жити. Це просто треба якось фільтрувати, виштовхати на периферію свідомості, не дивитися в цей бік. Коротше, у нас майстерна здатність не дивитися вгору», — розповідає психологиня.
За словами експертки, річ у тім, що в українців немає колективних механізмів для оброблення складних ситуацій. Немає відповідних інститутів чи сталих практик. За її словами, у нас на все реагують панікою, засудженням, каральними діями або ігноруванням. Натомість має бути діалог із суспільством щодо того, чому і як воно реагує на ті чи інші дії.
Читайте також: Зеленський розповів, коли Україна створить план для досягнення миру в Україні
За словами політичної психологині, українське суспільство стало набагато пильніше відстежувати російські наративи й скептичніше до них ставитися. Раніше, каже Чуніхіна, близько 40% населення справді міркувало про те, чи росіяни та українці один народ, чи Путін має свої законні інтереси, чи Україна має будувати якісь стосунки з Росією тощо. Зараз же такого вектора немає, нині люди вміють відфільтрувати український порядок денний від російського.
«Я думаю, що те, що робить Путін своєю зброю, набагато жахливіше і деструктивніше, ніж те, що робиться тонкими методами. Іноді за результати ПСО ми сприймаємо природну реакцію на пікові події. Я не скажу, що ІПСО не існує. Але я знаю, що через можливість, якої у нас раніше не було, — чітко ідентифікувати ворога, чітко розуміти його інтереси й сортувати інформацію на ту, яка може виходити від ворога і слугувати його інтересам, і на ту, яка може слугувати інтересам України, — ми стали більш-менш захищеними від цієї пропаганди», — пояснює експертка.
Світлана Чуніхіна каже, що функція лідера країни нині — вести суспільство крізь складні часи. Не заспокоювати його, а в мобілізованому стані долати труднощі та вказувати на сильні сторони.
При цьому ще одна з функцій — вести діалог із суспільством як з дорослим. І питання не в тому, в якому форматі це робити, а в тому, щоб загалом це робити. Лідер має пояснити, що країна перебуває в складних обставинах, тож варто проаналізувати слабкі та сильні сторони суспільства, щоб знати, де потрібна допомога. На думку психологині, вмінь говорити про складне із суспільством у нашого президента — немає.
«Люди розуміють, що ситуація важка. Люди сильно втратили в оптимізмі. Тобто оптимізм за два роки сильно просів, зараз люди більше очікують, що буде гірше, ніж буде краще. І при цьому вони відчувають недостатньо своїх власних можливостей якось впливати на ситуацію, вони відчувають себе безпорадними. І це, в принципі, стан фрустрованості, коли накопичується негативна енергія, яка не знаходить виходу. Але ця енергія не деструктивна — люди хочуть і можуть впливати. І питання хорошого керівника — показати людям, знайти для кожного місце, де й хто може бути кращий», — стверджує Чуніхіна.
Читайте також: «Офіс президента живе у світі лайків»: Рейтерович про скандал з інстаблогерами
На думку Світлани Чуніхіної, жорстокість Путіна, яка проявилася зокрема при ударі по «Охматдиту», видається йому найкоротшим шляхом для досягнення його цілей з підкорення України. Тобто спочатку йде деморалізація, за якою, на думку російського диктатора, має йти капітуляція. Політична психологиня каже, що у випадку захоплення України Путін робитиме все, що захоче. Але він точно лишить частину українців, які б нагадували йому про його перемогу.
«Путін не хвора людина в тому сенсі, що він не є божевільним. Він не когнітивно чи інтелектуально ущербним. Він не марить, він не має галюцинацій, він сприймає реальність чітко, раціонально. Він раціональніше бачить всі вади його опонентів, ніж вони — його вади. Але він, безумовно, є схибленою особистістю. Він, на рівні особистості, є жорстоким. Є такий чудовий термін “malignant” в англійській мові, тобто «злоякісний», і він є такою особистістю. Він є жорстоким, безжальним. Він любить владу. Зараз він її любить дуже чітко. Він з презирством ставиться до більшості людства. Таким він є», — пояснює психологиня.
Але при цьому, підкреслює Чуніхіна, українці єдині, хто кинув Путіну виклик.
«Зараз нас 30 мільйонів людей. І ми єдині серед усіх семи мільярдів знайшли в собі сили, мужність, оптимізм, може він і невиправданий, кинути виклик Путіну. Попри біль, негаразди, інфантильність тощо, ми, 30 мільйонів серед усіх семи мільярдів, кинули виклик Путіну, який є страшною людиною, який є тираном, жорстоким та кривавим, якого всі бояться. А ми не боїмося», — підсумовує спікерка.
Нагадаємо, 8 липня армія РФ здійснила масований ракетний удар по Україні. Окупанти обстрілювали Київ, Кривий Ріг, Дніпро та інші міста. Руйнувань зазнала велика кількість цивільних об’єктів, зокрема багатоповерхівка в Києві й дитяча лікарня «Охматдит».
Внаслідок російського удару по лікарні загинули лікарка-нефрологиня відділення інтенсивної та еферентної терапії хронічних інтоксикацій Світлана Лук’янчик й відвідувач медзакладу. А кілька днів потому у реанімації помер хлопчик, поранений під час російського ракетного удару по «Охматдиту».
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі