Євген Савватєєв: Як ви ставитесь до того, що в Україні зараз немає одного проєкту меморіалізації Бабиного Яру? Це плюс чи мінус?
Антон Дробович: Враховуючи, що весь час Радянського Союзу і перші роки незалежності не було взагалі проєктів, то наявність декількох варіантів вшанування — хороший знак. Головне, щоб ці варіанти були цивілізовані, відповідали законодавству і дослухались до традицій і до громади. Найголовніша ініціатива зараз — це проєкт, який реалізовується в рамках Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр», це будівництво музею, який має бути розміщений на вулиці Іллєнка, колишньої Мельникова 44. Це 4-поверховий музей із освітнім центром, із діалоговими програмами. Якщо все буде добре, він має бути відкритий у наступному році до 80-ї річниці. Це найбільш реальний проєкт поки що з меморіалізації ґрунтовної. Інші проєкти, зокрема приватні, теж мають місце.
Євген Савватєєв: Чи бачите ви якусь принципову різницю між концепцією державної меморіалізації та проєктом, над яким працює команда під керівництвом Іллі Хржановського?
Антон Дробович: Команда Іллі Хржановського поки не представила ніякої концепції. Вони будують щось, проголошуючи якісь загальні фрази, спираючись на базовий історичний наратив, розроблений попередньою командою, який насправді є історичною рамкою і не пропонує концептуальних рішень.
Про суть поки що важко говорити — вони мають показати її спочатку. Цим зумовлена велика недовіра до того проєкту, тому що немає вже рік жодного стратегічного документа, який би розказав, що будується і як. Поки що суспільство бачить тільки скандал за скандалом.
Євген Савватєєв: Ви писали у 2018 році, що ідеальним фіналом цієї історії було б створення декількох потужних інституцій, які б репрезентували різні аспекти трагедії Бабиного Яру та розташовувалися у межах однієї облаштованої території. Чому ви вважаєте, що це був би ідеальний варіант?
Антон Дробович: Якщо буде дотримано українське законодавство, що будуть створені проєкти з урахуванням звичаїв і думки єврейської громади, громади міста Києва і так далі, то вони можуть існувати.
Важливо, щоб роль держави в будь-яких цих проєктах була як медіатора, який забезпечить суспільний діалог про створення цих проєктів, бо це дуже чутлива тема і вони можуть бути інструменталізовані в тому числі ворожою пропагандою.
Євген Савватєєв: Два проєкти мали б співіснувати в межах одного простору. Чи виділена земля і скільки під проєкт Іллі Хржановського?
Антон Дробович: Щодо землі — то вона перебуває, здається, в оренді. Значна частина парку є в оренді цих приватних інвесторів.
Євген Савватєєв: На мій погляд, обидва проєкти намагаються створити музей, який буде емоційно занурювати в ті часи, щоб передати певну емоцію. Яку емоцію варто було б передати відвідувачам обох цих музеїв?
Антон Дробович: Мені здається що першим має бути не емоційний шар, а раціональний. Дуже важливо, щоб обидві великі трагедії — 1941-1943 років і 1961 року — Куренівська, були максимально точно документально описані, щоб не було пересмикувань і маніпуляцій.
На мою думку, має панувати співчуття, емпатія і надія. Фіналом осягнення фактів і співпереживання після виходу має бути все-таки надія і бажання створити такий світ, в якому нічого подібного ніколи не відбудеться більше.
Євген Савватєєв: Як би ви розказували про Бабин Яр у школах?
Антон Дробович: Я б розказував це через історії людей, які загинули в Бабиному Ярі або врятувалися — тих самих школярів, вчителів, через особисті історії.
Повну розмову слухайте в аудіофайлі
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
0