На Майдані ми зрозуміли, що жодна влада не повинна собі дозволяти перейти межу — Євген Нищук

Гість — ексміністр культури України, «голос» Майдану Євген Нищук.

Євген Нищук: 18 лютого 2014 року був початком кульмінаційного триденного часу Майдану, який, на жаль, привів до великої кількості жертв. Якщо говорити про сам Майдан, сцену Майдану, там вранці доносилася, очевидно, інформація, про те, що готується агресивне і рішуче бажання влади знести сцену і все інше.

• Із 8 години вечора почалося пекло, яке тривало аж до ранку 19 числа.

Про справи Майдану

Я знаю, що відділом Горбатюка тоді ще була проведена уже детальна робота. Якщо ми говоримо про події у Прибалтиці, то покарання прийшло через 15 років.

В Україні є посланці, які все роблять для того, щоб ця справа мала інше забарвлення, щоб вона нівелювалася, щоб про неї можна було говорити, що це переворот. Ось це є небезпека того, що ці справи можуть призупинятися, або зовсім бути недоведеними до кінця.

Про героїзм

Революція Гідності — одна зі справді історичних і героїчних подій України, якій тривалий час нав’язували стереотипи, що, мовляв, українці, які перенесли війни і Голодомори, занадто обережні, що не здатні на самопожертву, що «моя хата скраю, нічого не знаю».

• Ці жертви — не є жертвами, які просто треба оплакувати. Це герої, на яких треба виховувати наступні покоління, це герої, які віддали життя за гідність і свободу.

Момент емоцій був страшний, коли я бачив, як втрачали свідомість родичі, дивлячись зі сцени на своїх загиблих. Ми всі проводжали їх на сцені Майдану. Потім почали про кожного довідуватися: де вчився, які в нього були захоплення, і оці вже відкриття того, ким вони були — відкривають цілий світ. Вони всі, виявляється, невипадкові. Незалежно від віку, в кожного своя історія.

Дітям у школах треба розповідати прості деталі: як грілися, як допомагали один одному не заснути, бо от-от може бути наступ, як казали батькам, що їдуть не туди, а опинялися на Майдані. Чому, що їх туди вело?

Про пам’ять

Зараз на просторі, де гинули люди, відкритий міжнародний конкурс на об’єкт меморалізації і об’єкт музею. Із приватних рук була забрана земля, де міг бути торговий чи розважальний центр. Це сакральне місце, яке повинно мати переосмислення. Мені шкода, що через багато якихось супротивів, все це затримується.

Це має бути не просто Музей Революції Гідності, а будинок свободи, у якому має розповідатися про всі національно-визвольні прагнення українців, ще з часів Княжої доби.

Для мене важливо не забувати історію Майдану, це бажання українців стерти прірву. Барикади, які ми собі ставили, а їх знищували впродовж трьох місяців, а ми знову ставили, і потім, коли їх зламали, ми їх прорвали і пішли з відчуттям того, що ми стали іншими.

Ми справді стали іншими. Стали розуміти, що жодна влада, ні майбутня, ні теперішня, не повинна собі дозволити перейти межу. Межу приниження.

• І це є справедливість — коли люди можуть вільно виявляти свої думки, бажання, і щоб на це не було реакції сили, яку ми бачимо в Білорусі чи Росії.

Це має бути незворотний процес. Ми на певному етапі собі сказали: «все», перейшли цю межу. Але в мене тепер є тривога, що це все хитко. Тому треба не просто тримати цю пам’ять, а треба рухатися в осмисленні того, що ми є іншими.

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS