«Працювати без нього, це як жити з однією рукою»: Україна вперше за 20 років купила судно для досліджень

Богдан Хворостяний: Чи є на прикметі якесь конкретне судно чи зараз тільки триває його пошук?

Євген Дикий: Поки я не можу відповісти на такі питання. Звичайно є, але я не маю права озвучувати, тому що це поки комерційна інформація. Ми ведемо торги.

Анастасія Горпінченко: Наскільки може затягнутися цей бюрократичний момент з купівлею, коли вже можна буде говорити про початок досліджень?

Євген Дикий: Це два різних моменти. Ми сподіваємося, що бюрократичні аспекти, пов’язані з придбанням, принаймні, з укладанням угоди, завершити до західного Різдва. Оскільки судно купується не в Україні, ми б хотіли встигнути до того, як наші західні партнери підуть на свої різдвяні канікули. Але це означає, що ми прямо одразу зайшли на борт і відійшли від берега. За попередніми домовленостями, йдеться про те, що судно ми отримаємо на руки орієнтовно в травні-червні 2020 року. Далі піде якийсь час на те, щоб його офіційно поставити під прапор України, приписати до одного з українських портів. Швидше за все, його треба буде перейменувати, і, як не смішно, – розмитнити. Тобто, звичайно, що цей сезон на Вернадського, який стартує в січні, в нас вже розпланований без наявності власного судна. Але ми сподіваємся, що 25-та експедиція буде остання, яка заїде на Вернадський ще фрахтованим судном, а же наступного року ми її забиратимемо під власним прапором, на власному кораблі. Тобто ми розраховуємо вийти під власним прапором до берегів Антарктиди орієнтовно в жовтні-листопаді 2020 року. Ну і далі ми сподіваємося на експлуатацію цього судна приблизно до 20 років.

Анастасія Горпінченко: І це судно – одне з найперших куплених Україною. Чому раніше не виділялися гроші на це?

Євген Дикий: Взагалі історія українського наукового флоту – це дуже сумна історія. На момент здобуття незалежності ми успадкували 36 науково-дослідних суден від Радянського Союзу. Із них 12 було льодового класу, які могли здійснювати операції в будь-якій точці Світового океану, включно з Арктикою і Антарктикою. Насправді, це забагато. 36 наукових кораблів утримують такі країни як США – це їхній масштаб, навіть Франція та Британія мають менше. Звичайно, що це треба було оптимізувати. Мінімальна потреба України – це два судна: одне — океанське, одне — в Чорному морі. По хорошому, могли б собі дозволити три-чотири, але не більше, не 36. Треба зробити тоді оптимізацію, вибрати найкращі, далі – в них вкладати, ремонтувати, а  решту прозоро чесно продати. Натомість історія була іншою: судна належали різним міністерства-відомствам, кожне відомство намагалося вибивати бюджетні кошти на свій власний флот. В результаті не вистачило нікому. Частину просто вкрали: їх брали в оренду, а потім за борги орендарів продавали з молотка. А частину пустили на металобрухт. І фактично ми два десятиліття витрачаємо кошти на фрахт іноземного судна.

Анастасія Горпінченко: Але тепер у вас буде судно. Які дослідження ви, в першу чергу, хочете провести?

Євген Дикий: Тут одразу накладаються прикладні вимоги і фундаментальні вимоги. Із прикладних – оцінка запасів кріля, незалежно від промислу, зроблена саме науковцями. З більш фундаментальних речей – це вивчення механізмів формування клімату. Клімат на нашій планеті формується саме в полярних регіонах – Арктиці і Антарктиці. Зокрема, весь клімат довкола Атлантичного океану формується в Антарктиді, де утворюються холодні водні маси, які по дні Атлантичного океану течуть аж до наших широт. От як змінюється ця система в епоху глобального потепління – це дуже мало вивчене питання. Українські вчені мають тут дуже серйозні обробки в галузі математичного моделювання, і ми зараз є лідерами в тому моделюванні цих процесів, які відбуваються там. А тепер ми нарешті отримаємо можливість оці моделі перевірити.

Анастасія Горпінченко: Через те, що ми купуємо нове судно, чи планується донабір науковців чи якихось працівників, які забезпечуватимуть роботу на новому судні?

Євген Дикий: Ви праві, можна сказати, що донабір буде. Але не буде донабір на Вернадський на зимівлю. На зимівлю буде 12 людей, і цього достатньо. А це буде донабір в сезонний загін. В сезонному загоні, який працює антарктичним літом, в ньому з’явиться те, що називалося «морський загін» – ті люди, які працюватимуть безпосередньо в океані. Але можна буде і збільшити тих, хто працюватиме на станції, тому що не буде жорсткого ліміту – за кожну людину ми платимо за перевезення.

Ще один момент – також можна буде когось по обміну закидати на станції інших держав, в нас тепер буде така технічна можливість. Взагалі, ми плануємо щось типу такого міні консорціуму, тому що є ряд країн, які там самі мають станцію, але не мають судна.  І ми вважаємо, що таке об’єднання таких бюджетних антарктичних програм довкола нашого судна дасть суттєвий ефект для нас і для них.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.