В Україні критично не вистачає притулків для жінок, які пережили насильство — ексзаступниця міністра соцполітики

Про соціальний супровід для дітей з інвалідністю, а також про домашнє насильство поговорили з колишньою заступницею міністра соціальної політики Наталією Федорович.

Анастасія Горпінченко: Перше питання – про програму супроводу під час інклюзивного навчання. Наскільки вдала ця програма, на вашу думку, та скільки знадобиться часу, щоб вона запрацювала?

Наталія Федорович: Насправді, прекрасна ідея. Нагадаю, про те, що сама соціальна послуга – супровід під час інклюзивного навчання офіційно була введена до переліку соціальних послуг Міністерством соціальної політики в серпні 2018 року, і вона становила комплекс цілісного підходу до розуміння інклюзивного навчання в Україні. Проблема дуже важлива, і знаково, що ми зараз спостерігаємо не просто інтерес, а практичні кроки, пов’язані з реалізацією завдань, пов’язаних з інклюзією.

На 1 січня 2018 року в Україні проживало 7 мільйонів 600 тисяч дітей, і впродовж 2018-2019 навчального року близько 52 тисяч дітей з інклюзією навчалися або в спеціальних закладах середньої освіти, або в санаторних закладах, і лише неповних 12 тисяч були охоплені інклюзивним навчанням.

Що таке інклюзія? Інклюзія – це включення, це процес, який дозволяє дітям не лише з інвалідністю, а й з іншими особливими потребами, наприклад, діти, хворі на ВІЛ СНІД, теж включатися в загальний освітній процес, вони не повинні вчитися в якихось спеціалізованих школах. Тому поява пробації такого стандарту як супровід під час інклюзивного навчання дуже важлива.

На мою думку, варто було б до тих 19 закладів освіти і соціальної сфери, в яких проходитиме зараз пробація впродовж кількох наступних місяців, долучити щонайменше ще три області – Миколаївську, Запорізьку і Львівську. Тому що це області, які перші заявили і описали таку важливу послугу як послуга раннього втручання, яка безпосередньо пов’язана з інклюзією. Саме на базі реабілітаційних центрів Львова і Миколаєва біли розроблені документи, пов’язані з послугою раннього втручання, а експерти Запорізької області ініціювали процес відродження поняття інклюзії в Україні.

Анастасія Горпінченко: Наскільки зміни до Кримінального Кодексу в частині домашнього насильства, які були внесені у 2017 році, вплинули на ситуацію загалом?

Наталія Федорович: Я б говорила не лише про зміни до КК, а й про прийняття закону про протидію і запобігання домашньому насильству, який був прийнятий 7 грудня 2017 року. На мою думку, це революційні зміни через те, що вони запроваджують окремий вид злочину – домашнє насильство. І ми маємо окрему сферу соціальної політики.

Зараз дуже важливо вибудувати чітку взаємодію тих всіх міністерств, відомств, влади на місцях, які причетні до реагування на домашнє насильство, з метою надання послуг постраждалим і з метою притягнення до відповідальності кривдників. Метою цього закону було вибудувати чітку систему допомоги, з іншої сторони, це можливість кривднику виправити свою поведінку, але якщо цього не відбувається, за домашнє насильство треба нести відповідальність.

Анастасія Горпінченко: Наскільки в державі розвинена система допомоги жінкам-потерпілим від домашнього насильства – система шелтерів для мам і дітей?

Наталія Федорович: Ми ще у 2017 році активно працювали над відкриттям таких притулків для осіб, які постраждали від домашнього насильства, і перший такий притулок був відкритий у Харкові. Потім ми відкрили ще 23 таких притулки, але їх абсолютно є недостатньо. Стандарт Ради Європи говорить про одне сімейне місце родини для жінки з дітьми на приблизно  10 тисяч мешканців. Це відповідальність місцевих громад, і місцеві громади зобов’язані передбачати в себе кошти на створення таких притулків.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.