Як працює соціальне підприємство?

Сьогодні ми поговоримо про сполучення соціального та бізнесового аспектів піпдриємницької діяльності з Тетяною Гончаренко — керівницею соціального консалтингу «Параграф». 

Йдеться про певний бізнес, який ставить собі на меті не лише одержання фінансового зиску,  але й розв’язання певної соціальної проблеми.  В нашому випадку йдеться про проблеми, які постають перед бійцями АТО, що  повертаються з фронту.

Сергій Стуканов: Пані Тетяно, як би ви окреслили соціальне підприємництво і чому дедалі більше компаній по всьому світі ставлять собі на меті вирішення соціальних проблем громад, в яких вони працюють і перебирають таким чином на себе певні функції держави або недержавних громадських організацій?

Тетяна Гончаренко: Соціальне підприємництво – це досить цікавий підхід, який має  кілька моделей у різних країнах. Якщо ми говоримо про Україну, то можна виокремити кілька варіантів того, як може бути організоване соціальне підприємництво.  Перший варіант – це та ситуація, коли більше ніж 50% працевлаштованих людей відносяться до категорії населення, що потребує допомоги або певного специфічного оточення.

Наприклад, це ті підприємства, які працевлаштовують бійців АТО.  Другий варіант – це коли більше ніж 20% прибутку компанія направляє на реалізацію певної соціальної ініціативи, при цьому вона може робити цю ініціативу сама або перераховувати ці кошти до благодійної чи громадської організації, яка ці проекти реалізовує.  І третій варіант – в цьому випадку менше ніж 50% працевлаштованих відносяться до певної категорії населення і більше ніж 10% прибутку іде на реалізацію соціальних ініціатив. Це три моделі, які досить визнані і працюють в Україні.

Сергій Стуканов:  За моєю інформацією в Україні на даний момент налічується близько тисячі підприємств, які можна назвати соціальними.  Це багато чи мало, і яка частка з них справді пов’язана з працевлаштуванням ветеранів АТО?

Тетяна Гончаренко: Зараз, на жаль, немає чистої статистики. Ми можемо знайти компанії, які позиціюють себе таким чином, але чи є ці компанії прозорими, тобто чи ведуть вони свою “білу” звітність? У більшості випадків – ні.   Другий момент, на який я хочу звернути увагу – далеко не всі соціальні підприємці, які підходять під названі мною критерії  хочуть і готові про це говорити.  Мої колеги з «Western Foundation», які займаються темою соціального підприємництва, досить серйозно, стикнулися з тим, що знайти навіть 150 компаній соціального підприємництва – це досить складно, тому що є близько 20-30 досить відомих по всій Україні, які готові ділитися своїм досвідом. Всі інші не дуже хочуть розказувати, і навіть не вважають себе соціальними підприємствами.  Якщо брати саме тематику бійців АТО, то тут я б виділила окрему хвилю соціального підприємництва, яке почало створюватись близько року тому. Звичайно, всі знають такі яскраві приклади як «Піцца Ветерано» і тому подібні проекти. Їх приблизно до тридцяти — досить успішних проектів, створених бійцями АТО, або більша частина співробітників яких – бійці АТО.

У створенні бізнес-моделі варто уникати бажання заробити гроші.  Ідея бізнесу має бути дуже близька душі

Сергій Стуканов: До якої категорії належать ці компанії? Це фірми які щось виробляють, чи надають послуги, чи, можливо, пов’язані з торгівлею?

Тетяна Гончаренко: Є гарні приклади саме продуктових компаній, їх більше. Спільнота бійців досить добре може між собою комунікувати і спільне виробництво у них виходить, мабуть, найкраще. Хоча є і компанії, які надають послуги, а є ті, що займаються саме продажем. Як на мене, здебільшого все ж таки виробництво.

Сергій Стуканов: Пані Тетяно, з чого б ви порадили починати бійцеві, який хоче створити фірму, яка б сполучала заробіток грошей і вирішення якоїсь соціальної проблеми? Ми знаємо, що бійці повертаються з війни з загостреним почуттям несправедливості і хочуть не лише на фронті, але й у цивільному житті бути корисними для суспільства. Як має виглядати бізнес-план соціального підприємства?

Тетяна Гончаренко:  Я б рекомендувала почати саме з бізнес-ідеї. Насправді, незалежно від того, хто хоче створити підприємництво – основне запитання «Яка ваша бізнес-ідея, яка ваша бізнес-модель?». Один момент, якого варто уникати – просто бажання заробити гроші. Найчастіше це не призводить до якісного бізнесу. Повинна бути тематика, яка вас мотивує, якою вам хочеться займатися. Вона може здаватись не дуже прибутковою відразу, але ця тема повинна зачіпати вашу душу і цікавити вас.  Сама ідея бізнесу має бути дуже близька душі – це перший і самий основний момент. Без цієї мотивації складно зробити будь-який функціональний бізнес.

Другий основний момент – створення комплексної бізнес-моделі.  Я на тренінгах завжди пропоную канву бізнес-моделі, якщо шукати, то можна знайти багато шаблонів в інтернеті.  Канва бізнес-моделі дозволяє на одному аркуші зобразити хто ваші клієнти,  що ви їм пропонуєте, яким чином вони це отримують, яким чином вони будуть платити,  які у вас будуть витрати на виробництво чи надання послуг. Якщо ви зможете написати свою бізнес-модель на одному аркуші – ви зможете заповнити будь-який масштабний бізнес-план.

Якщо ви зможете написати свою бізнес-модель на одному аркуші – ви зможете заповнити будь-який масштабний бізнес-план

Сергій Стуканов: Пані Тетяно, не всі мають одразу власну ідею, дехто її виношує впродовж місяців, а потім наважується реалізувати, а дехто, може, ще вагається. Чи могли б ви назвати зараз якісь успішні приклади стартапів,  які були реалізовані ветеранами АТО?

Тетяна Гончаренко: Добре працює все, що стосується спільного виробництва. В мене є знайомі, які зараз об’єдналися і вирощують  худобу, певна частина землі засівається. Цей проект досить успішний і досить прибутковий. Там близько дванадцяти- п’ятнадцяти людей, більша частина яких – АТО-шники і їх продукцію місцеві жителі  купують дуже активно. Звичайно, «Піцца Ветерано», звичайно всі ресторанні ідеї, вони актуальні в будь-якому місті. Чудовий приклад – ресторан «Укроп» у Запоріжжі.  Це чудове місце, де коптять сало, яке потім відвозять на фронт. Дуже харизматичний власник, який справді переживає за Україну і своїм бізнесом популяризує її тематику, патріотизм. Звичайно, дуже цікава тема ІТ і якщо є хист і бажання розвиватися в цьому напрямку, то там дуже великий ресурс для України, для бізнесу.  Від ІТ-рішення  самих дрібних проблем і закінчуючи глобальними проектами, які вирішують бізнес-задачі для великих компаній. У це готові зараз інвестувати, у цьому є зараз зацікавленість. Також, можуть бути більш прості варіанти бізнесу, те що стосується надання послуг за певним фахом, юридичних, бухгалтерських і т.д.

 

Сергій Стуканов: Я хочу навести ще один приклад бізнесу, який був започаткований ветеранами АТО. Вони на власному досвіді переконались, що не вся чоловіча білизна є зручною і після повернення із зони АТО вони започаткували створення зручної білизни, яку жартома називали «Трусєля». Чи можна це вважати соціальним  підприємством, навіть якщо там працюють не тільки ветерани, і якщо 20% не відраховується на соціальні потреби, але виробляється продукція, яка стає у нагоді соціуму?

Тетяна Гончаренко: Як на мене – це чудовий приклад ціннісного  бізнесу, який починається з бачення, розуміння певної потреби, цінності для свого клієнта. Не впевнена, що можна вважати його соціальним підпиємництвом у певній моделі. Якщо б вони на 20% прибутку постачали «трусєля», наприклад,  військовим, то це б вважалося соціальним підприємництвом.  Тобто, надання послуг чи продукції на ті ж самі 20% прибутку – це теж соціальне підприємництво, і іноді навіть краще, ніж пересилання грошей кудись.  Дуже гарні приклади є в медичній сфері, коли досить дорогі клініки надають свої послуги безкоштовно певним категоріям населення.