facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Українські герої. Едуард Панченко

22-річного Едуарда Панченка поранило під селищем Піски на Донеччині. В результаті одну ногу довелося ампутувати. На Дніпропетровщині на бійця чекає дружина, за кілька місяців має народитися син

1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 4 хвилин

Едуард Панченко
22-річного Едуарда Панченка поранило 17 січня під селищем Піски на Донеччині. В результаті одну ногу довелося ампутувати. Вдома на Дніпропетровщині на бійця чекає дружина, за кілька місяців має народитися син. 7 лютого Едуард несподіванно пішов з життя.


7 лютого 2015 року Едуард Панченко пішов з життя. Вічна пам’ять герою!

В ефірі програма “Громадського радіо” Українські герої. Її автор Лариса Мудрак. Сьогодні наша розповідь про українського пораненого героя Едуарда Панченка. Серед поранених, яких привезли  в госпіталь в кінці січня – молодий й симпатичний хлопчина Едуард Панченко.  Йому 22 роки. Він весело посміхається.  Робить зарядку руками, бо одна нога ампутована й інша під загрозою ампутації через  роздроблену п’яту. Він надзвичайно мужньо сприймає те, що з ним відбувається і готовий до боротьби за своє життя.

«Я сам из Днепропетровской области, города Днепродзержинск. Меня призвали 4 апреля на службу. Я пошёл не колеблясь. Сначала были подготовки у нас, а потом в августе мы поехали в зону АТО.  Я на срочке служил в 25 бригаде, рядом с 93, в которой сейчас служу. Я простой парень, закончил школу , пошёл в училище в Днепродзержинске. Я там родился, я там жил всю жизнь. Играл в баскетбол постоянно в команде, хотел в город пойти. Нужно было больше тренировок, а я молодой постоянно хотелось гулять. Я  в армию хотел с детства, мне снилось, что я летаю, так и пошёл в десантники. Я рвался, меня в 25-ю так и забрали. После части пришёл, встретил любимую девушку. Екатерина, она сейчас дома. В апреле у нас будет сын Андрюша. Прошло месяцев 8 как мы вместе, и в августе меня забрали. Я ждал, ждал, не стерпел – предложение сделал. Потом она сказала, что беременная, я вообще на седьмом небе. Люблю детей, хочу ребёнка воспитывать».

В ефірі програма Громадського радіо про поранених та для поранених українських героїв. Перед  мікрофоном автор та ведуча Лариса Мудрак. Сьогодні ми розповідаємо про 22-літнього Панченко  Едуарда, який втратив 17 січня одну ногу, інша під загрозою ампутації. Едуарда поранило поблизу селища Піски.

«В принципе я всё помню, даже не терял сознания. Мы выехали, нам командир бригады дал команду выехать поддержать огонь и забрать наших пацанов. Нам сказали, что нас встретят. Когда приехал, был направляющим, я сам водитель-механик, вёл колонну.  Мы на точку приехали, а там тишина так странно ещё было. Мы постояли, я срушил с места немного, я не увидел, но услышал выстрел или из мухи, или РГД или РПГ и прям мне под машину. Возможно, конечно это мина, но я слышал выстрел именно с ракеты. И оно прямо мне под машину, взорвалось, сразу дырка машиной. Ноги онемели, не мог затормозить и поднять ног.  Машина немного поколебалась и остановилась. Долго не думая, сразу выкарабкался из люка, выпал, ударился.  Рядом был командир, он кричит «Ползи, ползи!», пытается меня тянуть. Я ему кричал «падай», а он растерянный стоял и не знал, что делать, пытался меня тянуть и через пару секунд ещё его застрелили. Он упал возле меня.  Я полз, меня пацаны из другой машины, которая была сзади, после десантирования и занятия позиции. Подбежало пару человек ко мне, начали тянуть, но нас было по 4 человека на машину, так, что тянуть было почти некому. Они держали огонь, отбивались  и мне кричали «ползи, ползи» за машину, которая целая.  Там было метров 150, но не было сил почти ползти.  Я посмотрел на ногу, а икра висит, мышца висит… Я полз, мне товарищ кричит «Давай братан, у тебя через два месяца сын будет». И я полз, перекручивался, подгребал снег под себя. Еле дополз, дотянули пацаны.  Через время нашли жгут, затянули. А перед этим человек даже свой шарф снял, завязал мою ногу шарфом, укололи, я и лежал. Спать хочется, но знаю, что нельзя. Позвонили по телефону, рации нет, связь вся погорела . Позвонили командующему нас забрать, но там пока приедут ждать минимум часа два. Мы пришли на помощь вроде и нашим подразделениям, только мы с ними не связанным толком».

Едуард надзвичайно мужній. Неймовірна сила волі та оптимізм. Йому так хочеться вже стояти на протезах, адже за два місяці дружина подарує йому первістка.

«У меня осколочное ранение, мне на левой ноге пятку раздробило. А на правой ноге, раздробило всю ногу, мышцы во многих местах насквозь прошило, всё висело. Из-за того, что потерял много крови, поумирали мышцы. Когда меня забрали в Днепр, сказали, что восстановить уже невозможно и мне ампутировали ногу. На левой, раздроблена пятка, жду, чтобы зажила, и начать на костылях ходить».

Номер картки для отримання коштів в Приватбанку  5168757286370228

Це була програма Громадського радіо Українські герої.  ЇЇ автор та ведуча Лариса Мудрак. Мені допомагає Дарина Куренная. Звукорежисер  програм Українські герої Андрій Іздрик.

Лого Канада новый

Програма «Українські герої» на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.

Поділитися

Може бути цікаво

ФСБ в Росії намагається повернути собі владу — фактчекерка

ФСБ в Росії намагається повернути собі владу — фактчекерка

Для початку діалогу має з’явитися російська політична нація — Вахтанґ Кебуладзе

Для початку діалогу має з’явитися російська політична нація — Вахтанґ Кебуладзе

Які шанси, що Конгрес США проголосує за допомогу Україні в суботу?

Які шанси, що Конгрес США проголосує за допомогу Україні в суботу?