Українські герої. Микола Денисюк

Волинянин Микола Денисюк пишається своєю малою батьківщиною. На війні з 11 квітня минулого року й каже, що вже звик до неї. Усього військового навчився, та от біда – поранили ще під Ілловайськом. Мінна черевна рана – одна з найважчих для лікування.

Миколі Денисюку 29 років й він з села Лаврів, ЛуцВолиняка Микола Денисюк пишається своєю малою батьківщиною. На війні з 11 квітня минулого року й каже, що вже звик до неї. Всього військового навчився, та от біда – поранили ще під Ілловайськом.  Мінна черевна рана – одна з найважчих для лікування.ького району.

«Зателефонувала голова сільської ради, щоб з’явитися в той же вечір у військомат. Я довго не думаючи, з роботи поїхав до дому, нічого не брав, поїхав. У воєнкоматі сказав, що трошки пізно приїхав, сказали з’явитися наступного дня з ранку. Приїхав з ранку і забрали. Це сталося 11 квітня минулого року.

Тиждень був у Володимир-Волинську. Рівненській полігон місяць, потім миколаївський полігон «Широкий Лан» 2 тижні. Потім зона АТО Дачне, Варварівка, Новойдар, село Нижнє, потім переїхали в Донецьку область – Новокатеринівка і Маріуполь.

Я був командир взводу, але виконував обов’язки звичайного солдата. Ставили сигнальні ракети, щоб до нас не підходили до блокпостів, окопи копали, їсти варили – звичайний побут, тільки що стріляють.

Поранили при виході з Іловайського котла в зеленому коридорі 29 серпня минулого року. Виїжджали колоною, отримав поранення, потрапив в полон, добу пробув у полоні. Потім чи обміняли, чи просто домовилися, щоб відпустили. Прооперували в Запорізькій області у польовому шпиталі, перевели в Дніпропетровськ, там і доби не пробув – перевили в Київський госпіталь. День пробув і так вийшло, що програма була – забрали в Німеччину на лікування. Там майже 4 місяці з 2 вересня по 23 грудня. Приїхав сюди, три дні пробув у військовому шпиталі і відпустили додому. Я вже міг самостійно ходити. Поранення було черевної порожнини».

Мужній та сором’язливий Микола Денисюк поранений минулого року під Ілловайськом.  Розривна черевна  рана.

«Найважче – це підшлункова залоза була перебита. Шлунок порваний 5 см. Так склалося, що мабуть не помітили, що виділявся підшлунковий сік, не зашили і був перитоніт. Кишки порозходились. Два тижні в комі штучній пробув, місяць реанімації і перевели з реанімації в перший день. По пару кроків починав ходити.  Приходиться з мішечком ходити, в туалет не ходжу – каловідвідник.

В Німеччині казали, що будуть назад зашивати не раніше ніж через рік, наші лікарі кажуть, що треба пластику живота, через те, що довго не зшивали і він розійшовся. Така грижа 25 на 15 см.

Дружина підтримує дуже , поїхала зі мною в Німеччину, пробула там 3 місяці, вже віза в неї закінчувалась , знали, що мене будуть виписувати через тиждень, то вона вже поїхала додому. Тут так само зустрічали батьки, дружина. Брати. Вони їздили на Схід мене шукати, коли я не виходив на зв’язок у полоні. Волонтери багато підтримали, хотів би їм подякувати.

Перші рази звичайно це адреналін, потім це страшно, коли великі міни взриваються біля тебе, ти розумієш, що не роби дурниць великих, починаєш ховатися по бліндажах. А потім вже 5 раз – це вже входить в звичку, знаєш, що постійно треба робити. Крикнув, щоб всі почули, бо можуть спати, а ти заступив в наряд. Схопив автомата і сідаємо в бліндаж. Коли закінчується обстріл вибігаєш назад в окопи».

В час коли почалася шоста хвиля мобілізації –  чути ці інструкції про навички під час обстрілів важкувато. Але наш важкопоранений Микола Даниленко говорить , що страх швидко долається , а  сила підтримки рідних – вседолаюча.  Микола дякую за всю допомогу, яку отримав з минулого року  й не  може собі дозволити звертатися по допомогу ще раз.  Він не залишив свій номер картки , однак залишив номер телефону.   067 – 296 – 23 – 65

Ми вдячні всим, хто чує й хто почув та відгукнувся.   Всі дані – на сайті Громадського радіо.

Це була програма «Громадського радіо» «Українські герої».  ЇЇ автор та ведуча Лариса Мудрак. Мені допомагає Дар’я Курєнная. Звукорежисер  програм «Українські герої» Ігор Онисенко.

 

Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація необов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.