Українські герої. Микола Грицайчук

Сьогодні наша історія про підполковника Миколу Грицайчука. Він служить  в українському війську 15 років. Микола  родом з Львівщини. Він начальник автомобільної служби 8-ї аеромобільної бригади. Його бригада була відправлена на Донбас ще навесні. Десантники, разом із іншими військовими підрозділами займались визволенням Слов’янська, брали участь у запеклих боях на Луганщині, проривали оточення до Луганського аеропорту… 

Микола Грицайчук розповідає, що він разом із бійцями застав ще початок заворушень у Луганську.

 «Я особисто їздив до будівлі СБУ, коли там починались усі мітинги.  Перше враження – це награно. Притягнуто за вуха. Більше міліціонерів було, ніж мітингуючих. Барикада була така, що я міг її переступити ногою».

Далі, враження того, що так звані республіки – це не стільки бажання самих місцевих мешканців, як зовнішнє навіювання, у військового лише підсилилось. За його словами, під Слов’янськом, де його бригада продовжила службу, працювали професійні військові. Він знає про це з перших вуст, адже саме десантники, тобто й 80та бригада зокрема, проводили більшість операцій.

 «Ми воювали із сепаратистами, тобто з громадянами України, які підняли зброю. І воювали з найманцями. Бачив чеченців, яких називають «кадировцями», бачив найманців з Росії – у формі без пізнавальних знаків, без документів, російська зброя, російське взуття. На бєрцах стоїть «Зроблено в Росії»…

Після Слов’янська військових повернули на Луганщину, але не встигли вони приїхати на місце, як на них уже чекало нове бойове завдання.

«У той же день нас кидають на прорив у сам Луганськ, в аеропорт. Йшли, як сліпі кошенята, бо не було толкової розвідки, ніхто не знав маршруту, все було перекрито. Місця, у яких я був ще два місяці тому вже були всі у блок-постах, все було перерито і перекрито».

Саме там, на Луганщині, в кінці липня, підполковника було вперше поранено, проте тоді він відмовився від евакуації та продовжив службу поряд зі своїми побратимами.

 «Перший раз поранення було незначне. Куля рикошетом вдарила в ногу і зупинилася в кістці. У нас були класні аптечки, волонтери десь дістали аптечки американської армії. І там індивідуальний пакет відразу містить у собі антисептик і знеболювальне. Поки кров йшла, я накладав спеціальний бинт, зав’язав берцем і відразу кров перейшла йти, знеболювальне подіяло. Я відчував, що там щось є, але нога заніміла. І я так ще ходив цілий день. А вже ввечері я пішов у санчастину, там лікарі кулю витягли, все зашили, поставили дренаж і все. Наступного дня вже поїхав на виїзд».

Втім, довго залишатись в зоні АТО Миколі Грицайчуку не судилося, адже невдовзі після першого, «незначного» за його словами, поранення, військовий був поранений вдруге, цього разу значно серйозніше.

«Друге поранення було через 5 днів після першого. Їхав на машині, розірвався снаряд над головою. Була побита машина, заглохла. Почув, що по боці кров потекла, думав, що попало тільки у бік, але на ногу не міг стати. Все, прибігли солдатики, погрузили на ноші. Мені відразу сказали, що перелом, 4 уламки потім дістали. Діставали уже на другий день, у Харківському шпиталі військовому».

Проте ще один уламок не вдалось дістати, адже він зайшов під нерв, тож навіть при малій помилці може відмовити нога або пошкодитись сухожилля. Військовий говорить, що із часом через цей уламок може статись будь-що, проте лікарі поки не наважуються на таку складну операцію, щоб не нашкодити ще більше.

Микола Грицайчук говорить про свої поранення спокійно, з якоюсь відстороненістю і навіть байдужістю. Проте питання, що було найважчим під час служби на Донбасі, застає його зненацька.

 «Найважче?.. Найважче було знімати з машин трупи своїх людей… Грузити їх у холодильники з-під морозива. Оце було найважче, а все інше можна пережити».

Зараз Микола Грицайчук проходить реабілітації та бореться із наслідками поранень, проте говорить, що коли здоров’я дозволить, обов’язково повернеться до своїх побратимів на фронт.

Військовий не відмовляється від Вашої допомоги, бо вартість усього необхідного лікування складає майже 100 тисяч гривень. Допомогти можна через картку Приват Банк на ім’я Грицайчук Микола Васильович 4149437730758693.

Ви слухали проект «Громадського радіо» «Українські герої». Перед мікрофоном була Дар’я Куренная, звукорежисер Ігор Онисенко.

Програма «Українські герої» на «Громадському радіо» підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.