Українські герої. Олександр Шевчук

У АТО Олександр пішов добровольцем, не міг чекати, поки війна прийде до Харкова, де проживає він з сім’єю. Потрапивши на місце дислокації, неподалік Дебальцева, зрозумів, наскільки все серйозно, і жодного разу не пожалкував про свій вчинок.

«Водитель. Я пошел в АТО, не зная, кем я буду. Это во Львове нас уже распределили. Потому что, если б все сидели, они бы уже были в Харькове. У меня здесь семья, двое детей, так что не хотелось бы, чтобы они это видели. Вообще, легко они могли дойти, если бы никто не стоял. Мы стояли 14 км от Дебальцево. Туда ехал — не знал, как там. Знал, но не понимал до первых обстрелов. После первых обстрелов было понятно, что, где и как», — говорить боєць.

Отримав тяжке поранення у березні цього року. У лікарні рідних запевнили — не виживе. Та, незважаючи на тяжкість поранень, сьогодні Олександр з нами, але потребує оперативного лікування та реабілітації. Все це коштує чималих грошей.

«В конце зимы. С мая месяца я в госпитале. Ранили. Мог не выжить, но здесь вытянули. Перемололо в животе все, руки-ноги ранило. Был минометный обстрел. В пяти метрах от меня взорвался снаряд, и меня посекло осколками. Нас было 5 человек. Один тоже был тяжелый. Но мне досталось больше, потому что ближе всех был», — розповідає Олександр.

Період після поранення наш герой майже не пам’ятає. Розповідає, що кілька годин йому не могли надали медичну допомогу, бо чекали, коли закінчиться обстріл позицій.

«Я помню, меня оттянули. Сначала лежал где-то полтора часа в подвале — нечем было вывести. Потом немного прекратилось, нас вывезли на край села, где уже стояли наши. Там перегрузили в машину, и отвезли в Артемовск, а тогда вечером на вертолете в Харьков».

Лікування ускладнило зараження. На сьогодні Олександру зробили вже 7 операцій. І це ще не кінець лікування. Попереду поступове відновлення та реабілітація.

«Операций 7 делали точно, потому что пошел перитонит. Полмесяца в реанимации был. Потом дали отпуск, потом реабилитация была. В итоге, через 5 месяцев нужно было восстанавливать кишечник, потому что он был выведен в бок. Восстановили, немного осложнения пошли – еще сделали операцию. Пока я здесь лежу», — розповів герой.

Не зважаючи на те, що Олександр був у бронежилеті, це не врятувало від тяжких поранень. Найбільший удар припав на тулуб, пошкодивши внутрішні органи та, поранивши кінцівки.

«Ранение тонкой, толстой кишки, кишечник, мочевой пузырь, две руки, христец, поврежденный нерв на правой ноге. Получается, удар был со спины. Вниз бронежилета пролетело», — розповів Олександр Шевчук.

Він уже проходив короткотривалу реабілітацію в Трускавці, яка на час втамувала біль. Нових пропозицій щодо реабілітації ще не надходило, але вона вкрай необхідна.

«У всех по-разному, смотря, какой организм. О восстановлении они тоже точно не говорят, особенно по поводу нерва на ноге — это может быть и год. Первую реабилитацию я проходил после первой операции в Трускавце. А после этого я еще не знаю, может, еще в какой-то санаторий отправят. Там воду пил, в основном, ногу прогревали. Пока это делали, ставало легче. А так, пока никаких изменений».

Олександр продовжує лікування у харківському воєнно-клінічному госпіталі Північного регіону. Скільки воно буде тривати — залежить від організму героя, який скоріше хоче піднятися з лікарняного ліжка, і повернутися до нормального життя.

Допомогти Олександру Шевчуку ви можете, перерахувавши кошти на картку:

Приватбанк

4149 4978 3297 9878

(Шевчук Олександр Віталійович)

Катерина Кадер з Харкова, програма «Українські герої», спеціально для «Громадського радіо»

 Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація необов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.