Українські герої. Олександр Синьовський

Ви бачили абсолютних українських красенів–чоловіків? Наш точно як з кадру кіноглянцю або фешн–журналу. Великі світлі з поволокою очі, мужні скули, пропорції обличчя – як з майстерні скульптурних форм. В самому розквіті чоловічої краси. 32 роки. Олександр Синьовський. Красень. Але тепер він без ноги.

«Народився у Німеччині, батько військовослужбовець, тому народився в Магдебурзі. Багато подорожували, їздили по таких країнах і жили, як Німеччина, Грузія, Росія. Осіли в Україні. Довгий час жив у Львові, одружився, переїхав у Тернопіль.

Я не є кадровим офіцером, я доброволець. Мобілізований, але прийшов в воєнкомат добровільно.

Трішки розгублені почуття, тому, що я знав, що я йду служити немаючи строкової служби і я так думав, що навколо зараз будуть всі такі військові зі стажем.

Сталось так, що вчилися ми всі разом. Навіть ті, хто служили, їм доводилося заново все вивчати.

Ми стояли на опорних пунктах в Мирній Долині і 4 місяці ми стояли в Троїцькому – Луганська область, Попаснянський район.

В одного нашого хлопця був день народження, ми приготували тортик. Була моя черга йти на опорний пункт слідкувати за переміщеннями військової техніки і почався обстріл. Звичайний обстріл, такий як завжди. Знаходився на той момент у окопі. Прилетів снаряд . Я ще годинку полежав, поки мене перев’зали, поки приїхала машина, забрала. Свідомість я вже почав втрачати в Артемівську.

Наслідком поранення ампутація правої ноги вище коліна, ураження уламками правої руки. Був перелом щелепи і пошкодження гайморових пазух».

У Олександра ще дуже болить рука й він часто робив паузи в своїй розповіді, щоб поколихати свою затерпаючу поранену руку. Дивлячись, як він колихає свою руку – уявилося, як він  колише свою дитину. Мабуть так само він колихав й свою доньку.  Вона у нього одна. Він точно шаленно її любить. Разом з мамою вона чекає на тата  у Тернонолі. А батьки чекають на сина у Львові.

«Я просто знаю, що ми переможемо. Я завжди думав, що я балагур і як би сказати цензурною мовою, не відповідальний.

Я вважаю, що мені вже допомогли. Я знаю, що у мене протез окупиться державним коштом і люди допомагали. Як тільки мене поклали в госпіталь, багато людей дзвонили і сестрі, і дружині, викладали на фейсбуці, також по державному радіо було оголошення і багато людей допомогло.

Я одружений, у мене є дочка, є родичі, які мене дуже люблять. Батьки, дядьки, тітки, бабусі, тесть і теща, родина зі сторонни дружини.

Вони мене дуже підтримують. Ще не встиг я відкрити очі у Дніпропетровську, першого кого я побачив, це медчестру, яка каже «Він прокинувся, можете підходити».

Олександр морщиться й соромиться.  Каже, всі рідні його заняньчили просто.  А я їх розумію.

Номер картки в Приватбанку на дружину Олександра Синьовського – Надію Синьовську  440588231426810

Це була програма Громадського радіо Українські герої.  ЇЇ автор та ведуча Лариса Мудрак. Мені допомагає Дар’я Куренная. Звукорежисер всіх  програм Українські герої Ігор Онисенко.

Виготовлення цього матеріалу стало можливим завдяки допомозі Міністерства закордонних справ Німеччини. Викладена інформація необов’язково відображає точку зору МЗС Німеччини.