facebook

Аудіоплеєр

Готово до відтворення прямого ефіру.

--:--
--:--

Єдина жінка у штурмовій групі: поранення, засідка і бій в оточенні — Пантера, «Лють»

«Пантера» — одна з небагатьох жінок-штурмовиків в Силах оборони. Вона змінила кар’єру кінологині в поліції на службу в полку «Цунамі» Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції «Лють». Разом зі своїми побратимами дівчина пройшла бої за Кліщіївку та Курдюмівку, Покровський та Торецький напрямки, дістала поранення у бою, врятувала не одне життя своїх хлопців.

Єдина жінка у штурмовій групі: поранення, засідка і бій в оточенні — Пантера, «Лють»
Додати Громадське радіо як бажане джерело в Google
--:--
--:--
Відкрити аудіофайлВідкриває вихідний аудіофайл у новій вкладці.

Партнер проєкту — українська технологічна компанія BlueBird Tech


Це розмова про те, як війна змінює людину назавжди. Про перший бойовий вихід, де довелося маскувати жіночий голос, щоб не видати групу. Про важке поранення в голову під час зачистки, коли граната розірвалася на рівні очей. «Пантера» відверто розповідає про біль втрати побратима, який нагадував їй батька, та про те, як виводила групу через мінне поле в повній темряві.

Ми також обговорили мобілізацію жінок, сексизм в армії та ставлення до масового ухилянтства. Дивіться до кінця, щоб почути послання «Пантери» самій собі в майбутнє.


«Це був свідомий вибір, про який я ніколи не буду шкодувати»

Ірина Сампан: Пантеро, дуже рада тебе бачити у нас на проєкті, в цій студії. Рада, що ти жива, здорова. Тому що на твоєму рахунку дуже багато виходів, як розвідувальних, так і штурмових. Полонені росіяни, уламки в тілі, поранення і багато-багато чого. Тому я і так і говорю, що я дуже рада, що ти жива, здорова. Я рада тебе бачити, ми не бачились декілька років.

Я хочу, щоб ми про все сьогодні встигли поговорити, про кожен з тих епізодів, де твоє життя, мабуть, було десь «на волосині». Але перш за все хочу спитати, як ти?

«Пантера»: Вітаю. Я дуже дякую тобі за ті приємні слова. Насправді, таке просте запитання, «як ти?», вже багато для нас значить. Змінилася?

Ірина Сампан: Змінилася. Я бачу, змінилася, в тебе менше життя в очах, якогось такого сміху менше.
Чому?

«Пантера»: Мені здається, кожну з нас змінила війна. Уже такими, якими ми були раніше, ніколи не будемо. І для цього потрібно звикнути насамперед самим. І не лише оточенню, а самому собі потрібно вже звикнути і змиритися просто з цим.

Ірина Сампан: Зараз ти на посаді заступниці командира взводу розвідки у полку цунамі бригади «Лють». Це означає, що твоя кар’єра як штурмовички, так і у полі, у виходах, закінчилася. Чим ти зараз займаєшся?

«Пантера»: Насправді, це велика відповідальність, оскільки ти відповідаєш не лише за себе, а за весь підпорядкований склад тобі. І ти безпосередньо походиш на бойові виходи разом зі своїми особовими складами. Крайні півроку я залишаюсь до безпосереднього планування в операції, планування завдання, допомагаю підготовці хлопцям. Зараз мої завдання трошки змінилися із тим, що були до цього.

Ірина Сампан: Не так давно бригада «Лють» і Національна гвардія виставили пост про тебе, про дівчину-штурмовичку, яка ходить на виходи, брала в полон росіянина, може, не одного, поговоримо про це. Тому світ про тебе дізнався не так давно, хоча ми з тобою знайомі вже декілька років. І я знала про твої виходи, і про тебе, і про Кліщіївку, Кордюмівку.

Але давай із самого початку. Ти служила в поліції, ти була кінологинею, займалася із собаками. І тут ти приймаєш рішення іти в штурмовий підрозділ.

Про що ти думала, чому ти прийняла таке рішення? Згадай просто ті слова, ті дні, можливо, ті реакції твого оточення, що це було?

«Пантера»: Насправді, я не хотіла це афішувати. Я просто ставилася до цього спокійно, як до своєї роботи. Це була чисто моя робота.

І коли настала така ситуація у нашій країні, коли потрібно було стати на захист нашої держави, тому, звісно, я не довго думаючи, вирішила долучитися до тих моментів, тільки створеної об’єднаної штурмової бригади. Це був свідомий вибір, про який я ніколи не буду шкодувати. Звісно, моє оточення трошки було не те, що скептично налаштовано, але було налякано дійсно.

І мої батьки дізналися про мій вибір не від мене, а від мого безпосереднього керівника. Це було трішки спонтанно, тому що я захожу до нього в кабінет і говорю йому про місію до вибірів, про те, що я хочу написати рапорт і йти добровольцем. Він просто запитує, звичайне питання, «батьки знають, що ти збираєшся туди йти, що ти збираєшся йти на війну?» Я кажу, «ні».

Він каже «добре». Він каже, витягуй телефон і набирай батьків. Я думаю, добре. Я набираю батьків.

Він ставить запитання, «ви знаєте, що ваша донька хоче йти добровольцем воювати?». Вони навіть не знали, що відповісти.

Їхня реакція була просто… це було здивування, дійсно було здивування, але чесно, пізніше «тато говорить, що чесно, я чомусь так і думав, що так і буде».

«Усі звикли, що «жінкам не місце на війні…»

Ірина Сампан: Як відбувалося злагадження колективу? Як тебе приймали взагалі? І про перший свій вихід, мабуть, скажи. Чи був страх?

«Пантера»:  Справді все було дуже стереотипно. Усі звикли, що «жінкам не місце на війні». Але, насправді, в нас зараз жінка — це приклад сили і безстрашності. У мене не було тоді страху, тому що я готувалася.

І я сказала собі, що я не можу боятися того, що я не можу контролювати. Те, що залежить від мене, я робила по максимуму. Усе, що я не можу контролювати, — ті самі «прильоти» довкола мене… На жаль, загиблі. Сексизм навколо себе ти також не можеш контролювати. Але мені хочеться інколи комусь за це впаяти.

Тому я якось встала до цього, що я почала себе емоційно більше контролювати. В інших справах я можу, в побуті, наприклад, бути більш неуважна, можливо.

Але коли я виконую завдання — я максимально зібрана, у мене таке все, ніби у тієї дикої кішки, пантери, на тілі шерсть стає дибом. У мене наскільки загострюються всі відчуття.


Повністю інтервʼю — вже на YouTube-каналі «На лінії вогню»: переходьте, дивіться та підписуйтеся

 


 

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися