Українські герої. Олексій Замірко

Олексій Замірко. Трагедія донецького аеропорту. Одна з найважчих історій  про українських героїв. Найвищі ступені описових слів не зможуть передати всю традегію батьків молодого хлопця-красеня з містечка Жмеринка, Вінницької області. 

Олексію  24 роки. 1 вересня 2014 року він отримав диплом  магістра з обліку та аудиту у Вінницькому національному аграрному університеті. А в листопаді вже пішов служити за контрактом до Збройних сил України. В районі Донецького аеропорту 2 лютого 2015 року отримав важкі поранення. Апмутація обох ніг, роздроблена рука, контузія очей, перелом щелепи.

В очі батькам дивитися неможливо. Неймовірно красиві батько й мати з прозорими від болю очима. Відчувається, що біль проходить крізь їхнє тіло. Любляче подружжя з надвисокою вишуканістю спілкування. Спокійно й тихо  батьки розповідали про єдиного  сина, про свої відчуття та про свою віру в перемогу над трагедією сина.  Ольга Замірко 20 днів не відходила від ліжка сина.

«Він дуже добра, позитивна людина. Багато друзів мав, дідусеві і бабусі допомагав, бо вони у нас вже хворіли. Був їх надією і опорою.

Приклад батько військовослужбовець, почуття патріотизму і школа, і всі виховували, і любов.

Він у нас молодий, у нього все життя попереду. Мене охоплює страх, що якщо нас з татом не буде, як він буде жити. Тому йому треба все це зараз поставити ось так на ніжки, на хороші ніжки, через те, що ще одружитися нам треба, ще онуків хочемо з татом».

Поки ми говорили з мамою – Олексій прокинувся. Й нам вдалося переконати  маму дозволити нам хоч трошки  поговорити з її сином. Це перше  інтерв’ю Олексія  після поранення.

В зону бойових дій потрапив після навчального центру, який знаходиться під містом Львів, село Старичі – це академія сухопутних військ. Там я навчався півтора місяці. Півмісяці у мене був курс молодого бійця і місяць на здобуття військової спеціальності. Здобув військову спеціальність 124 воз – це водій БРДМ, або БТР.

Контракт я підписав ще на початку навчання.

Саме якраз після екзаменів в навчальному центрі приїхав представник 79 бригади, це місто Миколаїв ВДВ. І відібрав, нас там було декілька десятків чоловік, відібрав 11 чоловік. Запитав, чи згодні ви служити в високо мобільних десантних військах. Всі виявили згоду, ніхто не дав задню. І таким чином усі потрапили у місто Миколаїв. Вже потім, буквально за декілька днів вся бригада знаходилась у зоні бойових дій, і ми як нові прибулі підігнали туди техніку новеньку і вже потрапили в свої підрозділи.

Найбільше запам’яталось це те, як там ставляться один до одного. Братство ВДВ особливо, насправді є братство, це не просто слова, це є саме справжнє, що я побачив в своєму житті.

Мені дуже важко сказати за хлопців, бо в кожного свої думки. Кожен сприймає по різному. Цю війну сприймаю, як особисто війну за незалежність нашу. Є багато гасел, що мир любою ціною, я так не вважаю. Я вважаю, що незалежність має бути любою ціною у нас.

Другого лютого виконували завдання, наче нічого особливого, їхали на машині, підірвалися. Вже отямився я у лікарні. Це все, що я можу вам так сказати.

Це була Донецька область, район донецького аеропорту.

Підрив на фугасному заряді.

Які в тебе ушкодження?

Ампутація лівої ноги нижче коліна, ампутація правої ноги вище коліна, розрив-перелом лівої руки, контузія очей. З очима там наче все добре, має пройти. І перелом щелепи.

То ти вже так гарно говориш.

Та я вже натренувався за ці дні трохи розмовляти не відкриваючи рота.

Дякую, я обов’язково одужаю, просто завдяки тому, що люди отак от приходять, як ви прийшли заради мене. Я не маю іншого права, як не одужати.

В ефірі Громадського радіо  проект Українські герої та його автор Лариса Мудрак. Наша розповідь сьогодні про героя Олексія Замірко.  Олексій володіє просто магією оптимізму. Він лише кілька днів після реанімації, але вже може говорити не лише про  себе.

«Я хочу побажати простим нашим українцям, щоб вони звертали більше уваги, особливо для тих воїнів, які залишаються на службі, які не отримали поранення, бо вони є справжні герої. Ми вже отут лежимо у лікарнях, госпіталях, а вони воюють. Стоять на рубежах, і особливо увага потрібна їм, їхнім сім’ям допомога потрібна, бо їх немає там».

Кому і як допомагати з наших українських поранених – обирати Вам,  дорогі слухачі. Наша мрія – щоб вони всі стали на ноги та  почували себе щасливими громадянами, потрібними та важливими.   Батьки відкрили вже два рахунки для отримання допомоги на лікування  та протезування Олексія.  З рахунками вже кілька прикрих історій сталося.  Втім, це найшвидший шлях допомогти, якщ ви небайдужі.  Всі дані – на сайті Громадського радіо.

Файл мами – Замірко Ольга Іванівна.

Вже заблокували картку, через те, що були намагання баланс не в той бік.

Ваша картка стала публічною, і хтось знімає гроші?

Не постійно, вона вже заблокована.

Є у нас довірена особа, це його хрещена мама, моя рідна сестра на Приватбанк. Рахунок поміняли, тому , будь ласка, хто не байдужий можете на ті реквізити, що нам вже надані.

Це картка не ваша, а вашої рідної сестри?

Удалова Олена Іванівна.

За згоди батьків – всі дані карток  родини на нашому сайті.

Рахунки в ПриватБанку

Номер карти: 4149 4378 5242 4314

Отримувач: Удалова Олена Іванівна

Номер карти: 5211 5374 1134 5072

Отримувач: Замірко Олексій Юрійович

Тел. 063-432-14-46 – Замірко Ольга Іванівна – Мати Олексія

Тел. 096-907-82-10 – Удалова  Олена Іванівна – хрещена мати Олексія.

Це була програма Громадського радіо Українські герої.  ЇЇ автор та ведуча Лариса Мудрак. Мені допомагає Дар’я Куренная. Звукорежисер  програм Українські герої Ігор Онисенко. Історія важкопораненого Олексія Замірко – на сайті Громадського радіо.

Програма «Українські герої» на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.