Українські герої. Віталій Білявський

Віталій Білявський родом з київської околиці. Війна не наклала відбитку на його юне обличчя.  А от на його правий бік тіла війна своє тавро наклала. Оскільки йому всього 23 роки й організм молодий – заліковується він швидко. Та чи швидко залікується його пам’ять про цю війну?

Це вже друге   його поранення на цій війні. З своєї рідної Софійської Борщагівки  Віталій пішов служити  чи точніше воювати 29 серпня, коли була третя хвиля мобілізації. Служив в батальйоні “Київська Русь”. Восени утримували оборону Дебальцево, а в  лютому – Донецький аеропорт.

В вересні місяці, в кінці вересня я отримав контузію 2 степені . А під час другої кампанії отримав поранення біля Донецького аеропорту.

Це було коли?

Це було 14 лютого на день святого Валентина.

Яке в тебе поранення?

Мінно-вибухове поранення. Осколками посікло правий бік.

Що постраждало?

Нирка і посікло тканини біля нирки ще.

Нас протягом суток бомбили і під кінець суток вже, ми заступили на 12 годин, але прийшлось вистояти 24 години. Під кінець по нас вели пристрільну стрільбу по нас. Прямою наводкою з танків, з артилерії, з усього.

Друзі – однополчани Віталія Білявського після цього бою й досі знаходяться по госпіталях. Переважно в Харкові та Дніпропетровську.  Віталій розшукує їх, та й власне погодився говорити з нами лише заради пошуку своїх друзів.

Мені здається українські війська виконують все як потрібно, всі функції, все. А російська сторона нахабно себе веде, бомбить школи, дитячі будинки і населені пункти. Я вважаю, що це нахабство, що вони мародерствують і всі інші негарні справи, які вони роблять.

Війна де не дотримуються жодних прав людей?

Жодних правил, взагалі.

Щоб ти побажав своїм побратимам?

Удачі. Хай бережуть своє здоров’я, допомагають товаришам в тяжку хвилину.

Віталій , на перший погляд,  подібний на школяра. Однак очі – дорослого, мужнього хлопця. Під його опікою молодший брат 12 років та мама.

Я навчався в Софіївській загально освітній школі, потім в Києві в 40 училищі, потім в армію попав, служив в 2009-2010. Після демобілізації призвали на захист країни. Працював автослюсарем, в охороні працював, в різних сферах взагалі, і на складі.

Віталій категорично відмовився від допомоги. З його згоди ми залишаємо його телефон на сайті Громадського радіо, тому що він розшукує своїх друзів-побратимів.  Телефон – 0635943559

Як і чим допомагати пораненим українським героям – вирішувати Вам, нашим слухачам. Ми Вам довіряємо  так само, як і собі. Це була програма Громадського радіо Українські герої.  ЇЇ автор та ведуча Лариса Мудрак. Мені допомагає Дарья Куренная. Звукорежисер  програм Українські герої Ігор Онисенко.

Програма «Українські герої» на Громадському радіо підтримана Канадським фондом місцевих ініціатив.