facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Забрали ногу, але дали жагу до життя, — боєць після поранення на фронті

Максим Клокун, ветеран АТО, в боях під Іловайськом втратив ногу та нині пересувається за допомогою протезу. Киянин розповів «Громадському радіо» свою історію повернення до мирного життя

Забрали ногу, але дали жагу до життя, — боєць після поранення на фронті
1x
Прослухати
--:--
--:--

Після війни в родині хлопця були сварки, тому що рідні сприймали його як каліку. Максим каже, що йому вдалося реабілітуватися, допомагаючи в цьому іншим солдатам.

До війни Максим Клокун працював менеджером з продаж. Навесні 2014-го вирішив йти на фронт добровольцем. Долучився до «Правого сектору». У боях під Іловайськом Максим отримав поранення, після чого йому ампутували ліву ногу.

«Пока я не докричался до своих, то боли не было. То есть организм сам по себе работал и понимал, что надо бороться за жизнь. Надо отключить все эти рецепторы, ведь боль от мозгов же идет. Только я услышал, что меня бегу спасать, началась боль. Адская боль».

На другий день після операції 26-річний киянин дізнався, що до батальйону його офіційно не оформили. Півтора року Максим судився, щоб отримати статус учасника бойових дій, як співробітник МВС. У березні нарешті домігся цього.

«То есть часть бойцов в батальоне, около половины, не оформили официально. Я подавал документы, а там, что они не оформили — это ж не моя вина. Мне сказали: „Тебя оформили“. Мне дали документы. Это потом я узнал, что они недействительна. Я, солдат, что должен был пойти к генералам и сказать: „Покажите мне документы? Вы меня оформили или нет?“. Это даже смешно звучит.

Поначалу с мамой были проблемы из-того, что она меня пыталась оградить от всего, считая калекой. Это очень сильно угнетает, из-за этого очень ссорились. Пока мы с ней не договорились, что она начинает со мной общаться, как будто у меня все есть. И все прошло. К примеру, просишь там:

— Мам, сделай мне чай?

— Пойди и сам себе сделай.

Вот и все, ну нет ноги. И что?! Руки то есть — уже хорошо. Руки нет, ну вторая ж осталась. То есть нужно во всем искать плюсы», — впевнений Максим.

Вже півроку Максим допомагає реабілітувати інших солдатів. У центрі під назвою «Серце воїна» разом з психологами він проводить тренінги.

“Если честно, я не больше кому-то помогаю, как себе. Во-первых, это мой социум — АТО-шники. Я могу себя нормально чувствовать и с обычными людьми. Но с АТОшниками я более открытый — на подсознании, потому что не жду от них подвоха. Слепо верю в человека, потому что он оттуда, он знает.

У нас общество не готово к солдатам, которые возвращаются. А у них, в свою очередь, очень большой порок справедливости. Знала бы ты, сколько мне говорят: «Зачем ты туда пошел? Дурак! Вот чего ты добился — ноги нет». Таксист может такое сказать, другие люди. Очень часто такое бывает. Вот соответственно зеркало всей этой ситуации”.

Після війни Максим завжди використовує гасло «Нічого, могло бути й гірше». Цим він мотивує своїх друзів.

«Я уже принял себя таким, какой я есть. Я не смогу бегать, только ходить. Так случилось, такая судьба. Это могло произойти и на улице, и в аварии. Случилось на войне. Бывает. Могло убить, могло руку оторвать, поэтому не так уж все страшно. Это всего лишь нога. Немножко неудобно вот и все. Раньше играл в регби, сейчас не могу. Понятно почему. Хожу иногда на их игры, смотрю, как ребята играют.

У меня забрали ногу, но дали много знакомств, море жажды жизни. Научился радоваться каким-то мелочам, которых раньше не замечал. Радоваться, когда с этих костылей, на которых ты не можешь даже ничего в руки взять, становишься на протез, и у тебя руки свободные. Когда у тебя руки свободные, ты можешь сделать кофе и еще что-то. Совсем другое дело».

У найближчі п’ять років Максим хоче довести свою інвалідність, щоб отримувати належні пільги. Знайти роботу, сім’ю, а також продовжувати допомагати воїнам, які потребують цього.

 

Наталя Дихно, «Громадське радіо», Київ

«Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки медіа-проекту Mymedia». 

За підтримки

Громадське нетворк
Поділитися

Може бути цікаво

Європа зруйнувала себе пацифізмом, поки РФ озброювалася. Нове інтерв'ю Дениса Капустіна, командира РДК

Європа зруйнувала себе пацифізмом, поки РФ озброювалася. Нове інтерв'ю Дениса Капустіна, командира РДК

Синхронізація зусиль задля ветеранів: якою буде підтримка у 2026-му?

Синхронізація зусиль задля ветеранів: якою буде підтримка у 2026-му?

Можемо пишатися, що у сфері військової освіти зняті усі бар'єри для жінок — Оксана Григор'єва

Можемо пишатися, що у сфері військової освіти зняті усі бар'єри для жінок — Оксана Григор'єва

За життя Путіна мирного договору між Україною та РФ досягти неможливо — Лариса Волошина

За життя Путіна мирного договору між Україною та РФ досягти неможливо — Лариса Волошина