Поліна Вернигор: Із чого зазвичай починаються розмови з вагітними, з породіллями, які приходять до вас на прийом?
Наталія Лелюх: Зазвичай вони ще можуть прийти і до того, як у них це все сталося, і розмова починається з того, що «ми плануємо дитину, і що нам для цього робити». А якщо ця жінка зараз уже вагітна, вона приходить, каже, що тест позитивний, «давайте щось із цим робити». І, звичайно, якщо жінка вже народила, то вона приходить на післяпологовий огляд і каже, «що мені робити далі, як мені далі з тим жити».
Кожного разу відповіді різні, запити різні, жінки мають різний досвід, жінки живуть у різних регіонах України, а інколи навіть за кордоном.
І тут є різниця з точки зору якихось порад. І кожного разу ти намагаєшся хоча б вибудувати якийсь такий ланцюжок дій, що робити, якщо… І оце, «що робити, якщо», воно допомагає.
Поліна Вернигор: Зважаючи на повномасштабну війну, на збільшення ризиків, на відсутність безпеки, наскільки більше стало якихось страхів чи сумнівів у тих, хто, наприклад, не заплановано завагітнів?
Наталія Лелюх: Ну, страхів стало більше, і страхи стали матеріальнішими. Тобто, якщо раніше вагітність, «ой, рухається, ой, не рухається, ой, болить, ой, не болить», такі більш якісь суб’єктивні скарги, то тепер є об’єктивна загроза і вона жорстка. Загроза твоєму життю, життю твоєї дитини, — майбутньої або вже існуючої. І цю загрозу можна «пощупати» руками, назвемо це так. І тому, звичайно, зараз жінки, якщо мають змогу і час, відкладають материнство.
Але, на жаль, жінки мають обмежений репродуктивний вік. Що б ми не хотіли, якби ми не казали, що можна і після 40, — можна. Але питання все ж таки в можливостях кожної жінки. І жінка не все своє життя може бути мамою, і тому, якщо жінка знаходиться десь біля 40 років, і в неї ще немає дітей, то вона, звичайно, буде намагатися реалізувати себе як маму, якщо є такі плани.
І тут вони обирають між цими страхами, а інколи, як не дивно, деякі жінки ще більше хочуть стати мамою. Тобто це така жага до життя, яка подібним чином реалізується.
Наталія Лелюх: Безпеку повну ми зараз не можемо гарантувати, тому що ми живемо в Україні. В принципі, повну безпеку на всій території планети Земля ми не можемо гарантувати, тому що ніхто не захищений від дій довбограїв або ще когось.
Тут вірогідність велика з точки зору загроз, і ми не можемо надати повну безпеку. Ми можемо надати повну любов. Ми можемо надати оту подушку любові, від якої дитина потім буде відштовхуватися і жити своє життя. І це єдине, що ми можемо протиставити оцим безпековим всім моментам.
Поліна Вернигор: Для тих, хто відчуває страх і неготовність зараз народжувати, чи радите ви, наприклад, заморожувати яйцеклітину?
Наталія Лелюх: Звичайно, я багато про це говорю, ми багато і в клініці нашій про це говоримо, і багато лікарів зараз піднімають цю тему. Це стосується і розлучених родин зараз, і те, що хлопці або дівчата служать в ЗСУ і не можуть зараз безпосередньо і бачитися, і, скажімо так, — вагітність можлива тільки всього одну добу протягом менструального циклу у жінки. Тобто, треба зустрітися в цей день для того, щоб це відбулося.
І не завжди ми маємо таку змогу, і тому ми всі радимо подумати про відкладене материнство, відкладене батьківство загалом. І подумати про це чим раніше, тим краще.
Тому що репродуктивний матеріал має кращу якість і зберігається краще, коли він забраний до 40 років. Чим раніше, тим краще. 25-30 років — це найкращий час для того, щоб подумати про майбутню дитину і зберегти репродуктивний матеріал.
Читайте та слухайте також: «Твоє завдання — зафіксувати момент у часі і просторі» — Стас Козлюк про фотографію на війні
Поліна Вернигор: Чи стало з початком повномасштабної війни у можливому відсотковому співвідношенні більше абортів?
Наталія Лелюх: Річ у тому, що я тут, можливо, не можу бути експертом, тому що наша клініка не робить переривання вагітності, і до мене з цим питанням звертаються не так багато, тому мені складно говорити в масштабах всієї країни.
Але я скажу, що насправді, як завжди, відбувається така розбіжність. У великих містах, де є доступ до контрацепції, знання про контрацепцію, переривання вагітності, кількість небажаних вагітностей менші.
Поліна Вернигор: А які загалом питання жінка, яка хоче завагітніти, або яка вже вагітна на ранніх термінах, найчастіше ставить зараз?
Наталія Лелюх: Якщо ті, хто готується до вагітності, то зазвичай питають, які аналізи здати, «а чого чоловіки так мало здають, а ми багато здаємо». І зазвичай ми говоримо на такій консультації про те, що якщо дівчинка здорова, якщо вона проходила регулярні профілактичні гінекологічні чекапи, якщо в неї немає хронічних захворювань, які потребують постійного прийому тих чи інших препаратів, то в принципі їй треба прийти на звичайний гінекологічний огляд, оглянути щитовидну залозу за її функцією, оглянути молочну залозу.
І ще я зазвичай говорю про дві речі:
Це дуже важливо на сьогодні, це дуже важливо з точки зору навіть формування подушки безпеки по здоров’ю, тому що у нас є м’язова система, у нас є високі ризики інсулінорезистентності і цукрового діабету на сьогоднішній день.
І тільки розумні фізичні навантаження дають нам змогу уникнути інсулінорезистентності і розвитку цукрового діабету. Це єдиний профілактичний момент, який можливий.
Я не кажу про здорове харчування, але, в принципі, навіть при здоровому харчуванні, але наявності тієї кількості стресів, в якій ми проживаємо… Кожен стрес — це фізіологічний підйом інсулінорезистентності.
Поліна Вернигор: Як загалом змінився, можливо, підхід до планування вагітності? Ви сказали про те, чому деякі жінки якраз під час війни хочуть завагітніти, що це про нове життя, про те, що, я так розумію, тут руйнується, а ми маємо щось створювати. І оце бажання якесь внутрішнє створювати, це як така форма протесту, форма спротиву. Як загалом війна змінила ці причини, чому жінки вирішують запланувати вагітність?
Наталія Лелюх: Жінки — це про життя. Чоловіки також про життя, але чоловіки більше про безпеку життя, а жінки більше про змогу життя, про продовження життя.
І хочемо ми того, чи не хочемо, у нас у всіх можуть бути абсолютно різні бекграунди в момент, в точку приходу до бажання вагітності. Але є, з одного боку, така фізіологія, тому що, знову ж таки, якщо ми говоримо про хронічні стреси, це підйом рівня гормону пролактину.
Пролактин, з одного боку, про любов, а з іншого боку, — про можливість годувати грудьми і можливість батьківства. Пролактин підвищується зараз у нас у всіх. Є навіть такі думки — підняти трошки лабораторні норми, тому що зараз майже у кожного українця він більше, ніж 30. Середня норма це 30 нанограм на мілілітр, у українців — в рамках до 50.
І навіть вже лабораторії говорять про те, що давайте щось поміняємо в референтних значеннях, тому що всі ж не можуть бути не в нормі. І це не потребує ніякого лікування, це стресова історія.
Пролактин, на жаль, інколи у жінок може блокувати овуляцію. І це якраз про те, що є бажання, а немає змоги.
І тоді треба йти до лікаря і вже зрозуміти, ми прибираємо цей пролактин, не прибираємо. Але оці невеликі дози пролактину, з одного боку, дають нам можливість впоратись зі стресом, а з іншого боку, можуть піднімати у нас бажання батьківства. І тому це прям даже гормонообумовлена історія.
У кожної жінки, що далі не розуміє, як їй жити, як існувати. Тому що все, що планувалося, втрачено. І, наприклад, найчастіше у цих дітей не залишилося своїх дітей. Тобто немає онуків, немає в кого вкладатися.
А в нас у всіх є оця історія, ми хочемо вкладатися в щось. Не тільки в себе, — ми хочемо щось ростити. Хтось будинки будує, хтось город ростить, хтось курочок ростить, а хтось — дітей.
І на цьому тлі я точно знаю, що в нас зараз в Україні прям бум усиновлення, тому що дуже багато жінок, хто не може вже реалізувати себе як мама з точки зору фізіології, вони хочуть мати змогу в когось вкладатися. І це також, до речі, одна з програм відкладеного материнства.
Тобто, якщо жінка з якоїсь фізіологічної причини не може стати мамою, то їй бажано подумати в бік усиновлення дитини.
Наталія Лелюх: І вразливість дійсно набагато більша. І тому жінка потребує підтримки. Підтримки друзів, близьких, чоловіка, тих, хто поруч і готовий із тобою це розділити.
Зараз, знову ж таки, ми знаємо ці історії, коли жінка завагітніла і чоловік загинув. На різних етапах вагітності жінки втрачають чоловіків. І те, що ти розраховувала на допомогу чоловіка, людини, яка з тобою разом взялася це розділити, а цієї людини не стало. Це дуже важко.
І тут я дуже прошу близьких — не треба питати, а чим тобі допомогти? Тут треба просто приходити з якимось маленьким смаколиком, з водичкою звичайною, з молочком, з сміттєвими пакетами і казати, давай я винесу тобі сміття, бо в тебе памперси чотири дні не винесені, ти з дитиною не можеш це зробити.
Тому що ця людина не попросить вас ніколи. А післяпологова депресія накриває і тих, у кого все добре з партнерами. Тому будьте уважними до таких жінок, допомагайте їм. А таких жінок, на жаль, у нас багато.
Читайте та слухайте також: Іноді людині у втраті треба просто, щоб ви були поруч, — Настя Федченко
Поліна Вернигор: А як взагалі впоратись із тим страхом, особливо який дуже сильно підсилюють зараз новини про вбитих Росією дітей, немовлят, вагітних жінок, які гинуть внаслідок прильотів по мирних містах України?
Наталія Лелюх: Мене дуже напружують саме такі новини. Насправді, бо це ж дітки. Я розумію. Я завжди говорю про інфогігієну. Я завжди кажу, що якщо вас особисто це лякає, ви все одно це почуєте. Все одно десь в інфопросторі це промайне. Не дивіться, повидаляйте телеграм-канали, не дивіться відео, які вас будуть травмувати. Намагайтеся цього не робити, якщо ви можете себе від цього убезпечити. Це перше.
Друге, ще раз кажу, це правила фізіології, це Ганс Сельє, який ще вивчав стрес багато років тому. Він про це казав, що нашому тілу насправді все одно, загроза реальна чи загроза уявна. Чи загрози взагалі немає, а ми її собі взагалі просто придумали. Пофіг. Тригерний фактор, наше тіло буде реагувати однаково в усіх трьох ситуаціях.
Працюйте з психологом, працюйте з психотерапевтами на те, щоб розуміти, в який момент ви починаєте вірити в придумане майбутнє.
Є певні практики, які допомагають, і тут треба це розуміти.
Друге. Стрес, насправді, це добре. Взагалі, стрес це добре. Це те, що нас формує, не дає нам засохнути, те, що нас тренує. Перший похід у спортзал після перерви — це також стрес для тіла, але нам важливо мати ресурс на його подолання.
Коли ви розумієте, що вашого ресурсу вже немає, що він скінчився, от тоді треба собі насильно придумувати відпустки, виїзд навіть за кордон, де можна просто хоча б виспатися.
Поліна Вернигор: Пригадала одну історію, яка мене дуже сильно вразила, коли я працювала на Донеччині як журналістка. І ми тоді жили в Краматорську, оселилися з командою. І от там після сніданку ми просто прогулювалися парком, тому що у нас зйомка була на вечір. Почався обстріл міста. Летіли, здається, ракети. І ми ховалися, там така арка бетонна була, ми ховалися під цією аркою, і в цю арку в якийсь момент забігає вагітна жінка. І в неї, мені здається, вже був животик, місяць 7-8.
І мене тоді настільки сильно це вразило, що людина не виїжджає звідси, а там обстріли чи не щодня, там доволі ризиковано жити. Тим паче, коли ти вагітна, ти ж маєш думати не тільки за себе, але й за свою дитину, яку ти виношуєш.
Це подвійна якась відповідальність. Як ви, коли працювали на прифронтових територіях, реагували на таких пацієнток, на вагітних жінок, які от прям, «ні, не буду виїжджати, я залишуся тут і будь-що буде»?
Наталія Лелюх: Я навчена багаторічною практикою поважати рішення інших свідомих людей. Якщо ви розумієте, що ця людина свідома, тобто вона сама прийняла таке рішення, це не насильницьке рішення, її ніхто там не утримує, а це її особисте рішення, яке б воно не було, на мою думку, хай воно буде неправильним, хай воно буде поганим, але я поважаю це рішення.
Я кажу, чим я можу таким чином вам допомогти? От я знаю, що ви залишаєтеся, дайте мені ваші контакти,
давайте ми будемо з вами. Я — лікар, ви можете мені писати в будь-який момент за якоюсь порадою, чи є у вас такі-то, такі-то ліки, чи є у вас щось для дитини, якщо що, яка у вас адреса нової пошти, ми вам щось вишлимо і зробимо.
Я про те, що кожна людина має право на власний вибір життя і смерті. Я за те, щоб люди приймали власні рішення щодо свого життя.
Поліна Вернигор: Як загалом хронічний стрес може впливати на вагітність?
Наталія Лелюх: Ну, хронічний стрес впливає більше на здатність завагітніти. Тобто у жінок досить часто на тлі гострих і хронічних стресів, а у нас тягнеться один хронічний, на який наслоюються постійні гострі. Це те, що не прописано поки в жодному підручнику з психіатрії, тому що у нас новий досвід.
Так от, це призводить до підвищення рівня пролактину, що блокує овуляцію або взагалі блокує менструацію. Це призводить до того, що жінки просто не можуть завагітніти, навіть якщо вони хочуть, мають секс, але вони не можуть завагітніти, тому що немає у її яйцеклітини можливості в цей момент завагітніти.
Але якщо жінка вже вагітна або завагітніла, то тут, на щастя, якщо вона при цьому рухається, їсть, спить, все ж таки, хоч інколи, то це не впливає на перебіг вагітності.
Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете: