До 90% родичів українських полонених бояться публічності й не розуміють, як вона може допомогти — Катриченко

Про обмін, який відбувся 21 вересня і про захиснсиків України, які ще залишаються в полоні говорили з Тетяною Катриченко, координаторкою Медійної ініціативи за права людини.

Ведучі

Анастасія Багаліка

Гостi

Тетяна Картиченко

До 90% родичів українських полонених бояться публічності й не розуміють, як вона може допомогти — Катриченко
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/09/hr_marafon_v-2022-09-22_katrychenko.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/09/hr_marafon_v-2022-09-22_katrychenko.mp3
До 90% родичів українських полонених бояться публічності й не розуміють, як вона може допомогти — Катриченко
0:00
/
0:00

Тетяна Картиченко: Кожен обмін є вдалим. Тому що ми повертаємо громадян України на підконтрольну територію. Кожний обмін має свою ціну. У цього була така. Цей був досить класичним, але й несподіваним. Через кількість, яку нам вдалося повернути й звісно склад. Все склалося найкращим чином. Це ще раз доводить, що нічого немає неможливого.

Якщо говорити про полк «Азов», звільнили, мабуть, десяту частину. Крім того, у полоні залишаються ще й інші підрозділи. Загалом військовослужбовців і цивільних в полоні наразі перебуває близько 8 тисяч людей. Може, й більше. Роботи ще дуже багато. Знаю, що родини «азовців» продовжують боротьбу за звільнення. Навіть ті, рідні яких вчора повернулися з полону. Наразі 5 командирів полку «Азов» вивезли до Туреччини. Вони не зможуть залишити територію цієї країни до закінчення війни. Такі домовленості.

Чи важлива публічність у справі полонених?

Тетяна Картиченко: Немає однозначної відповіді. Завжди є сумніви. Чи треба говорити про полоненого та виділяти його? Це ж може підняти його «ціну». А якщо не говорити, то про нього/неї можуть забути. А якщо щось станеться з цією людиною, ніхто й не помітить. 90% рідних сумніваються щодо публічності.

Родині однозначно варто думати яким чином заявляти про полоненого. Це ж не обов’язково виходити на площі та кричати. Це скоріше про прийняття рішення як діяти далі. На прикладі звільнених «азовців». Так вийшло, що їх обличчя були дуже публічними. Може, вони й не хотіли цього. Але так вже вийшло. Чи спрацювало це при домовленні про обмін? Складно сказати.

Перш ніж публічно оголошувати про полонену людину, обов’язково треба обдумати формат і межі, в яких можна говорити про цю людину.

  • Коли родини мовчать, суспільство не знає та не відчуває, що є така проблема. Мовчати в справі з полоненими — точно не варіант.

Читайте також: Правда і тільки правда — єдине, що ми можемо протиставити російській брехні про Максима Буткевича — батько полоненого правозахисника


Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS