Ця війна — наша боротьба за свободу: чому ж може бути посттравматичний синдром?

Військовий психолог про те, як впоратися з наслідками війни.

Ведучі

Анастасія Багаліка

Гостi

Андрій Козінчук

Ця війна — наша боротьба за свободу: чому ж може бути посттравматичний синдром?
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/04/hr_marafon_v-2022-04-04_kozinchuk.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/04/hr_marafon_v-2022-04-04_kozinchuk.mp3
Ця війна — наша боротьба за свободу: чому ж може бути посттравматичний синдром?
0:00
/
0:00

Військовий психолог Андрій Козінчук про те, як наша психіка реагує на свідчення і факт геноциду, і що нам з цим робити.

Андрій Козінчук: Дуже складно повернутися до дому, в якому відбувалися страшні речі. Війна — це завжди страшно. У когось дім зруйнували, до когось вдерлися російські окупанти, у когось щось вкрали. Пережити це досить складно. Буває таке, що люди не можуть повернутися. Тому дуже важливо спочатку попрацювати з собою, над своїми кордонами. Нам всім їх зламали.

Перше, що нам треба відновити, це відчуття безпеки.

Наразі у нас відновився контроль: ми можемо вийти з підвалів, сходити в магазин. Нічого не літає і не стріляє. Це вже непогано. Ми маємо робити хоча б щось із довоєнного часу, щоб відчути полегшення.

Друге: відновлення умовного внутрішнього комфорту.

Нам необхідно відновити доступ до води, до їжі, нормального місця для сну. Повернути наші буденні ритуали. Пити каву о 8:15, читати книжку, дивитися Netflix. Що завгодно. Аби це повернуло нашу психіку до того стану, коли ми функціональні.

Коли ми відновимо ці прості два пункти, тоді вже час відпустити свої емоції. Неможливо втекти від того, що ми пережили. Ми багато чого втратили. Це треба пережити емоційно. Але боротися з цим краще тоді, коли відновимо свою безпеку. Не водночас. Нам ще багато чого треба зробити, тому поступово треба ставити себе на ноги.

  • Відновитися нормальний стан зможе тоді, коли ми повернемося в буденність.

Читайте також: Що робити, якщо ви вимушені повернутись у звільнене місто?


Як перестати дивитися моторошні відео про війну?

Андрій Козінчук: Ті люди, яких там не було, але читають і бачать ті страшні фото та відео, також отримують дуже серйозну дозу стресу. Вони про це думають, прокручують в голові. Переживають не менше. Можливо навіть сильніше, бо додумують щось самі собі, напрацьовують собі синдром вцілілого.

Я б радив:

  • Обмежити себе в інформаційному насиллі над собою ж. Не читайте новин 24/7. Звісно, без них зараз ніяк. Але обмежувати необхідно.
  • Допомагайте, якщо є можливість. Це можуть бути пожертви, допомога руками, психологічна підтримка. Скиглення не допомагають. Нікому. Ні вам, ні іншим. Подумайте, чим ви можете бути корисними й починайте діяти. ДІЯТИ.

Навіщо мільйон разів дивитися відео знищенного будинку? Щоб постраждати? Можна все це читати та дивитися. Але це має бути поштовхом до дії.

Зараз ми поділилися на дві частини:

  • ті, хто нищить противника;
  • ті, хто відновлює інфраструктуру.

Тікати від реальності — ні. Діяти — так. Діяльність — це запобігання вигоранню.

Як впоратися військовим і журналіст(к)ам?

Андрій Козінчук: Наслідки, звісно, будуть, але не посттравматичний синдром. Ми воюємо на своїй землі. Якщо ми це усвідомлюємо, ніякого синдрому не буде. Ми чітко знаємо, що ми робимо і чому. Ми маємо мотивацію. Це не просто безглузда війна. Це боротьба за свободу та наше щасливе життя. Чому від цього має бути посттравматичний синдром?

Наші військові точно не матимуть нічого подібного. Вони мають можливість «відірватися»: стріляти, нищити ворога, мститися. Таким чином позбуватися гніву.

Журналіст(к)ам складніше. Вони спостерігають. Дивляться та фіксують. А дій не має. Негативних наслідків війни у журналістів та журналісток буде більше. Спостерігаючи, важче, бо немає можливості контролю. Коли дуже довго дивишся на жахливу картинку, стає погано.

Усім потрібна післявоєнна адаптація. А в Україні таких програм немає. Зараз ми збираємось створити систему, завдяки якій зможемо надавати психологічну підтримку, аби ця адаптація пройшла швидше.

  • Але все по черзі: спочатку перемога, потім відновлення.

Слухайте також: Як зафіксувати руйнування житла та загибель людини на війні?


Повністю програму слухайте в аудіофайлі

Слідкуйте за найоперативнішими оновленнями у Twitter Громадського радіо

Також підписуйтеся на наш Telegram-канал Новини від Громадського радіо


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS