Тетяна Трощинська
У росії досі політичні рішення приймає покоління реваншистів — політичний психолог
Як за останні 2 місяці Україна і росія змінились на суспільному рівні? Говоримо з політичним психологом Валентином Кімом.
Ведучі1
Гості1
Чи божевільний путін?
Валентин Кім: Це цікаве запитання, чи божевільний путін. Але російська пропаганда працює ефективно, вона не дає якихось матеріалів, які можна якось тлумачити. Це дивно, бо під час «військової спеціальної операції», як вони це називають, лідер мав би бути присутнім на телеекранах, бо він же телевізійний президент. І не підтримувати пряму комунікацію російського президента з російським населенням — це, можливо, є свідченням того, що не треба його демонструвати.
На прикладі путіна ми бачимо, що цинізм і віра (в брехню, яку вони пропонують світові, — ред.) об’єднані. У першу чергу, це безперечно цинізм: бо абсолютна влада розбещує людей, вона може призводити до того що людина перестає сприймати чуже страждання, чуже горе як страждання і горе, знецінюється людське життя і людина втрачає емпатію.
А з іншого боку, є такий термін — самоіндукція. Він із фізики, але його можна використати у соціально-політичному і психологічному сенсі: це люди в кремлі, які замовляють цю свою політичну пропаганду, потім вони її дивляться і вони самі починають вірити у правдивість власного замовлення. Замовляють наступну порцію, і так маховик цей працює.
І тому путін — це таке дивне поєднання: цієї віри в те, що йому доповідають, те, що він бачить у своїх папочках на столі, і цинізму, намаганню обіграти всіх інших, обдурити їх, викрутитись — як такий справжній фсбшник.
Як змінились українське і російське суспільства за останні 2 місяці?
Валентин Кім: Я, можливо, не дуже об’єктивний, бо я, як і всі мої колеги-експерти, всередині ситуації.
Але з того, що я бачу: українське суспільство за останні 2 місяці продемонструвало такі характеристики, на які ніхто не очікував.
Мене зовсім не здивував український народ, я знав, що у нас знову підніметься на такий високий рівень волонтерський рух, не сумнівався, що буде величезна кількість добровольців, що і в армію ще братимуть далеко не всіх, не сумнівався в нашому об’єднанні. Але чого я не очікував, то це такого величезного каскаду провини, і я не очікував такого патріотизму від чиновників.
Каскад провини: люди, що виїхали за кордон, вони відчувають провину перед тими, хто залишився, їм здається, що вони начебто щось зрадили. Це відчуття провини постійно штовхає їх щось робити, вони постійно кажуть: ми тут ненадовго, ми не збираємося тут пускати коріння. І більшість людей відчуває величезну потребу якомога швидше повернутися, ніби бути зараз поза країною є чимось неправильним.
Читайте також: Морально українці вже перемогли і наближають збройну перемогу — Ігор Козловський
Ті люди, які лишилися всередині країни, відчувають провину перед тими, хто волонтерить, тому що треба бути залученим у процес допомоги власній країні і державі. Ті, хто волонтерить, відчувають провину перед тими, хто воює. Бо справжній героїзм — на передовій. А ті, хто воюють, відчувають провину перед тими, хто загинув. І це дивне і дуже сильне почуття, і навіть соціальний тренд. Це те, що мене здивувало.
І позиція чиновників. Тому що дійсно настільки великий патріотизм серед голів адміністрацій, мерів, чиновників різних рівнів. Вони і приходять на 6 ранку, і сидять до 12 ночі, і самі розвозять переселенців по домівках чи дитячих садочках, де їх тільки можна прихистити.
- І це величезна і потужна штука, яка може змінити суспільство зсередини. Ніколи ще усі ми не були у ситуації, коли ми мусимо жити або померти. Ми всі переживаємо дуже потужну єдину емоцію. Це нас дуже змінює.
Що я спостерігаю по-сусідству, в росії. Я бачу, що російське суспільство дуже швидко деформується і перетворюється із суспільства авторитарного типу на суспільство тоталітарного типу. Це страшне перетворення.
Для авторитарних режимів характерно, що суспільство займається саботажем. Держава провокує людей не займатися політичною діяльністю, — хочеш, можеш виїжджати з країни, якщо хочеш висловлювати власну думку — можеш їхати кудись у Європу, ніхто тобі не буде заважати. Ну якщо ти тільки не Скрипаль.
Тобто, для авторитаризму характерно все ж таки наявність фрагментарної свободи. А зараз російське суспільство скочується в авторитаризм, де для саботажу вже немає місця і сенсу, де ти не можеш не бути залученим у політичний процес, навпаки: ти маєш висловлювати свою чітко артикульовану і узгоджену з владою точку зору, яка буде лише підтримувати генеральну лінію вождя.
І російське суспільство проходить дуже небезпечний — як для нас, так і для самих росіян — трансформаційний процес.
Усе менше і менше свобод у росії, усе менше і менше можливостей для альтернативної точки зору, і все більше і більше російське суспільство скочується в авторитаризм.
- Росіяни дуже чітко артикулюють ці меседжі пропагандистські і дуже швидко вони їх засвоюють. Якщо до 24 лютого дуже характерним меседжем з їхнього боку було: «ніхто на вас не нападе». Після 24 лютого: «наші бомблять лише військові об’єкти».
Вони, як заведені, все це повторювали. Після багатьох випадків атак на цивільних, вони почали казати, що це ваші вас обстрілюють.
Після Бучі, Ірпеня, Краматорська, після величезної кількості свідчень, що творять російські військові, вони почали казати: «а де ви були ці 8 років?», коли, як вони кажуть, «знищували Донбас».
А зараз меседж теж змінюється, і це дуже небезпечний для нас меседж. Вони кажуть: не треба було сваритися з росією.
Вони можуть заперечувати вбитих людей у Бучі чи Ірпені, але вони не можуть заперечувати вкрадені пральні машини. Бо це про кожного з них. Не тільки про тих, хто поїхав воювати, а про кожного, хто не проти «прибарахлиться». Тому фаза заперечення змінилася дуже швидко на фазу прийняття.
Читайте також: РФ — це бідна країна з населенням, яке спивається і ризикує життям, щоб вкрасти чайник
І я думаю, що коли росіяни остаточно приймуть себе як агресорів, це зніме з них моральні важелі, які їх стримують, які допомагають їм все ще залишатися людьми. Хтось буде дуже здивований, на що вони перетворилися, але більшість населення просто прийме це і скаже: «так їм і треба, цим хохлам!»
Я відчуваю небезпеку від цієї психологічної зміни.
Чому білоруське суспільство проти війни?
Валентин Кім: Мені здається, відповідь полягає в тому, що інший рольовий розподіл був з самого початку. Росіяни як національність дуже довго вважали себе титульною нацією, вони вважали себе народом-переможцем, вони вважали, що це вони об’єднали інші народи.
Але після 1991 року усі національні республіки отримали, скажімо так, власне житло. А у росіян зник СРСР.
Вони не відчули, що у них з’явився власний будинок. Вони відчули, що з їхнього будинку ці «менші народи», вкрали безліч кімнат. І це породжує реваншизм. Тому що всі простори Радянського Союзу вони вважали своєю територією. І досі живе покоління, яке приймає політичні рішення — коли ходить на вибори, або коли не ходить на вибори — і це покоління реваншистів.
А білоруси все ж таки здобули власну незалежінсть — зі своїм «тараканом» зі своїми проблемами, але вони сприймають свою країну як власну, й інша країна їм не потрібна.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
