Людмила Горова: Вірш «Враже», який став дуже хорошою піснею, став першим моїм таким популярним твором. Для мене це було несподівано. Писався він в дуже «чорний» період, коли широко відкрилося те, що роблять росіяни на окупованих територіях. Говорити про це прямо, без метафор було неможливо важко. Ми всі були в страшному зціпенінні. Особливо ті, хто не міг одразу дати «отвєтку» ворогу. Це як я. Тому я писала «Враже» як терапію для себе. Так я намагалася справитися з болем. Іншого способу виразити свої почуття не було. Виявилось, що цей вірш став терапевтичним не тільки для мене. Потім з’явилася ця неймовірна пісня.
Я завжди була прибічницею постулату «людина має право на всі свої почуття». Табуювання будь-якого з почуттів призведе до особистої катастрофи різного масштабу. Ми всі маємо право на вираження своїх емоцій. Тому я, власне, й написала вірш «Враже».
Людмила Горова: Для мене величезним відкриттям війни стало те, що поняття «свої» абсолютно змінило свої обриси. Раніше це були родичі, друзі, колеги, однодумці. Раптом «своїм» став той, хто тебе почув, навіть ще до того, як ти щось сказав. Ми стаємо «своїми» одне для одного ніби по черзі. Хтось один втрачає силу, інші його підхоплюють. Потім навпаки. Це коло «своїх» настільки змінилося, що я зрозуміла —меж йому немає.
Читайте також: Наша ненависть до Росії вистраждана віками, але Україна завжди воскресатиме — Олена Ребрик
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS