Наша ненависть до Росії вистраждана віками, але Україна завжди воскресатиме — Олена Ребрик

Наша ненависть до Росії вистраждана віками, але Україна завжди воскресатиме — Олена Ребрик

Оповідь редакторки сайту Громадського радіо та музикантки Олени Ребрик про те, як Росія віками нищила її родину. Як і дуже багато українських родин…

Кажуть, війни тривають стільки, скільки існує людство. Але що таке війна? Чи можна назвати війною, коли та сама сила зла поколіннями невідомо за що катує і нищить одну націю? Яка все одно щоразу повстає і знову бореться. Не скоряється. Моя сім’я, як і інші українські родини, щонайменше століття не знала спокійного життя через прокляту русню. Нарешті можна називати усе це своїми іменами й не зважати на манекени, які продовжують захищати «не таких рускіх».

Я ніколи не мріяла ненавидіти, я мріяла створювати музику, працювати в редакції, писати книжки й вірити у казки. Але мені довелося ненавидіти. Бо гидотний виродок інцесту радянської Росії, Російської імперії й фашизму знову прийшов по нас.


Читайте також: «Ми повинні сказати це: Росія — фашистська держава» — Тімоті Снайдер


Моя мама не хотіла втратити свій дім у Чорнобилі, втратити все своє життя, і отримати замість обіймів батьківської хати проклятий радіоактивний край. У цьому теж була винна радянська гидота. І моїй мамі довелося ненавидіти. Усіх, хто причетний до цього.

Моя бабуся не хотіла ховатися в окопі через війну, розв’язану нацистами й більшовиками. Вона не хотіла дивитися, як її маленькі брати й сестри мучаться з голоду. Їй довелося ненавидіти. І боятися. Бо ніхто у світі так і не зрозумів до кінця, наскільки страшним є це зло.

Мій дідусь не хотів, щоб його дядька-священика розстріляли більшовики за те, що він відмовлявся від співпраці й виходив до вірян, вітаючи їх із Великоднем. Не хотів, щоб його іншого дядька відправили на 10 років у табори за те, що той сховав бандуру на горищі, коли русня наказала здавати національні українські інструменти. І мій дід почав ненавидіти. Провівши 18 років в армії, пройшовши все пекло, у яке кидало українців радянське керівництво.

Інша моя бабуся теж не хотіла після німецького полону і рабської праці після насильного вивезення в Німеччину, проходити у 19 років допити НКВД-истів про те, чи спала вона з німцями. І їй довелося ненавидіти. І боятися.


Читайте також: «Мама навіть обручки не забирала, бо це означало б, що їдуть назавжди» — Олена Ребрик про евакуацію після аварії на ЧАЕС


Ми ніколи не хотіли всього цього, але це зло породило ненависть у нас. І якщо в мене будуть діти, вони на рівні ДНК знатимуть єдину істину в цьому складному світі — русня завжди намагатиметься знищити українців: залізом, кулями, концтаборами, заборонами мови, зросійщенням, оббріхуванням, геноцидом, Голодомором.

Але ми завжди воскресатимемо. І є в мене відчуття, що тепер вам нема куди тікати, покидьки, бо кожна людина у світі жахатиметься від вас, як від прокажених. І наша свята ненависть стане прокляттям для вас. А наша Незалежність залишатиметься з нами, як вона залишалася завжди, бо це те, що не можна забрати. Ваш кінець уже близько.

І наша люта ненависть до нашого ката священна і справедлива, вистраждана віками. Як і наша любов до України.

З Днем відновлення Незалежності!

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини