Якщо одна людина не вибудовує власних меж, інша починає цим користуватися — психологиня

Гостя — сімейна психологиня, сексологиня Антоніна Оксанич.

Антоніна Оксанич: Партнерські відносини — це відносини, в яких є взаємоповага і прийняття того, що ми рівні. На відміну від конкурентних відносин, коли партнери постійно намагаються перемогти одне одного, доказати, хто кращий, сильніший. У партнерських відносинах намагаються зрозуміти один одного і почути. В аб’юзивних відносинах один з партнерів хоче бути головним. Він бореться за владу.

«Все з дитинства»

• Наша модель формується з нашої першої сім’ї.

Діти дивляться на модель батьків, як вони виглядають, як самі батьки будують відносини з дитиною… Чи поважають, чи питають думку дитини. Чи говорять: «Я сказав тобі, так і роби». Ще з цього моменту в дитини формується уявлення, як з нею мають розмовляти.

Читайте також: Чому нам потрібні подруги, як формується жіноча дружба, чому міфи про неї токсичні, але досі живуть?

На жаль, якщо ця дитина дорослішає, не працює над собою, своїми проблемами і комплексами, то вона вже приходить в доросле життя з тією ж моделлю. Якщо вона звикла, що нею керують, то вона це буде приймати. На жаль, статистика показує, що люди, які потрапляють в аб’юзивні відносини, у дитинстві мали певне насилля. Кожен з нас має шанс змінити ці моделі.

В конкурентних є шлях для того, щоб переходити з конкуренції в партнерство, ми над цим багато працюємо.

• Якщо стосунки аб’юзивні, вони не переростуть в партнерські. Там дуже важливо вибудовувати сильні межі. Часто це відбувається тоді, коли ці відносини просто рвуться.

Пригадуєте експеримент Марини Абрамович? Він полягав у тому, що коли людина дозволяє з собою робити все, що завгодно, не вибудовує власних меж, інша поступово-поступово починає цим користуватися. Саме тому людині важливо говорити про свої межі. Тоді інша людина поряд, зможе це чути і реагувати на це.

Все з дитинства. Якщо в дитини не було своєї кімнати, своїх речей (часто таке бувало), якщо батьки не захищають кордони людини… В людини розуміння нормального — різне, і формується з дитинства. Якщо з дитинства дитина звикла, що це нормально, коли беруть її речі і не запитують, то це сприймають як норму. Тому вона в дорослому житті буде сприймати це нормально, не буде себе захищати.

Читайте та слухайте також: Поліаморія та відкриті стосунки — чи є місце ревнощам?

Рубрика: особисті кордони

Анастасія Багаліка: Важливою частиною в стосунках є позначення партнерами своїх кордонів: так зі мною можна, а так — ні. Це можуть бути індивідуальні особливості, які одразу не очевидні. Або ж загальноприйняті поняття про етику і межі, такі, як, наприклад, не брати чужі речі без дозволу, не читати листування партнера чи партнерки, не нападати фізично або сексуально. Жінка або чоловік — це насамперед людина зі своїми цінностями, бажаннями чи небажаннями, потребами, кордонами і межами, і в стосунках це потрібно враховувати.

Систематично порушуючи кордони в парі, один з партнерів, який це робить, не помічає цінності, бажання і потреби іншого, і тоді це вже не стосунки, а відносини, схожі на ті, які в нас є з речами. У найлегшому випадку ставлення до людини, як до предмета, погіршує відносини. У важких випадках, коли ми говоримо про насильство, це загрожує травмами (фізичними і психологічними), посттравматичним стресовим розладом, фізичними хворобами, депресіями і навіть суїцидом.

Повністю програму слухайте в аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS