Максим Буткевич: Основою ветеранського законодавства наразі є Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Його ухвалили ще у 1993 році. Протягом років до нього вносилися численні зміни. Як наслідок, багато норм сьогодні дублюються, окремі положення суперечать одне одному, а деякі пільги морально застаріли.
Чому лише зараз, на 12-му році війни, ми дійшли до усвідомлення, що Україні потрібен абсолютно новий Ветеранський кодекс?
Оксана Коляда: Я б не сказала, що ми лише зараз дійшли. Можливо, саме тепер з’явилося таке вікно можливостей. Ще з моменту початку моєї роботи у сфері ветеранських справ у 2018 році в комітеті вже перебували кілька різних законопроєктів. По суті, вони передбачали ті самі зміни, що і нинішній проєкт Ветеранського кодексу.
Як на мене, зараз просто зійшлася політична воля уряду, керівництва держави та експертної спільноти. Ну і, будьмо відвертими, повномасштабне вторгнення, яке триває вже стільки років, теж дуже актуалізувало це питання, тому що цільова аудиторія зросла в рази. У реєстрі Міністерства ветеранів зараз налічується понад півтора мільйона тільки учасників бойових дій.
Оксана Коляда: Проблем насправді багато. До речі, в оновленому законодавстві не лише концептуально закладені гарантії для ветеранів, ветеранок та їхніх сімей, а й описані механізми реалізації ветеранської політики.
Звісно, зараз актуально перейти від декларацій, оскільки старий закон суто декларативний. Там передбачені чимало гарантій, але вони не виконуються банально тому, що це потребує величезного ресурсу. Плюс у старому законі є ще й цивільні категорії, прирівняні до ветеранів, що також розпорошує той невеликий ресурс, який зараз виділяється на ветеранські програми. Тому нам критично важливо в новому законодавстві чіткіше визначити цільову аудиторію — хто саме є ветеранами та ветеранками.
Дарʼя Бура: Якщо ця категорія вже чітко визначена, розкажи, будь ласка, хто це?
Оксана Коляда: Ветерани та ветеранки — це люди, які безпосередньо брали участь у бойових діях із захисту Батьківщини. У кодексі їхні права, гарантії та механізми реалізації винесені в окремий розділ. Крім того, надзвичайно важливим є визнання їхніх сімей окремою категорією. У новому законодавстві сім’ї йдуть окремим блоком. Це стосується і родин чинних військових, і родин наших полеглих героїв, і родин зниклих безвісти чи тих, хто перебуває в полоні. Для них також передбачені окремі блоки гарантій. Цього раніше не було, і мені здається, що на сьогодні це надзвичайно важливо.
Максим Буткевич: А чи недостатньо було внести зміни в старий закон? Чи він уже такий, що не підлягає змінам, і його треба просто скасувати й створити щось нове?
Оксана Коляда: Так. Принаймні експертна спільнота, яка працює над новим кодексом, вважає саме так. Туди вже просто неможливо вносити зміни. По-перше, ми маємо розуміти: навіть якщо нам вдасться ухвалити це нове законодавство зараз, на нас чекає складна розмова з Конституційним Судом. Адже згідно з Конституцією держава не може звужувати чи погіршувати ті соціальні гарантії, які вже закріплені в чинному законодавстві. Тому попереду складна адвокація, аби довести: концептуальна зміна підходів до ветеранської політики — навіть якщо вона скасовує певні норми старого закону — насправді є покращенням захисту прав цих людей.
По-друге, у старому законі зафіксовано дуже багато цивільних категорій. Ми згадували, наприклад, учасників війни — осіб, які допомагали фронту ще за часів Другої світової війни, а також ліквідаторів Чорнобильської катастрофи. Ці люди, безумовно, заслуговують на підтримку та соціальний захист, і наразі ведеться паралельна робота над розробкою окремого законодавства для них. Проте у профільному ветеранському кодексі ми маємо зосередитися виключно на ветеранах, ветеранках та їхніх сім’ях.
Дарʼя Бура: Наскільки ширшими та інакшими є сучасні потреби ветеранів? Чого ми не помічаємо зараз, або ж навпаки — які норми варто прибрати?
Оксана Коляда: Загалом законодавство має бути людиноцентричним. Ми повинні чітко розуміти й задовольняти потреби кожного й кожної: як самих ветеранів і ветеранок, так і їхніх родин — включно з сім’ями полеглих, зниклих безвісти та полонених. Очевидно, що цільова аудиторія зросла в рази. Також очевидно, що частина захисників потребуватиме посиленої уваги та підтримки впродовж усього життя.
З огляду на обмеженість ресурсу, маємо використовувати його максимально ефективно. Наприклад, нове законодавство пропонує запровадити таке поняття, як «період відновлення». Це три роки після звільнення зі служби, під час яких людина отримує посилену увагу від держави. Ця підтримка має кілька проявів. По-перше, фінансова. Пропонується суттєва виплата одразу після звільнення, щоб людина мала кошти на адаптацію та вибір подальшого шляху. Або ж це може бути покриття оренди житла на перші місяці. Також, наприклад, право не повертатися на роботу одразу після звільнення, а отримати тримісячну відпустку. Цей період відновлення передбачатиметься щоразу, коли людина звільнятиметься зі служби.
Після завершення цього етапу держава застосовуватиме диференційований підхід. Якщо людина успішно відновилася, працює, є фінансово незалежною і має стабільне життя, то певні стимулюючі фінансові інструменти для неї стають неактуальними. Тоді цей ресурс можна перенаправити побратиму, який потребує довготривалого медичного догляду. Але це складна тема, яку потрібно ретельно пояснювати суспільству.
Ми перебуваємо в точці, коли сама ветеранська спільнота має актуалізувати ці зміни до законодавства й винести їх на порядок денний.
Дарʼя Бура: Звісно, адже особисто з кожним не поговориш, коли йдеться про мільйони людей. Важливо, щоб ветеранська спільнота загалом розуміла цю логіку і поширювала її всередині. Це, звісно, не виключає потреби в якісній та системній комунікації з боку державних органів.
Оксана Коляда: Безперечно, але я б опиралася саме на горизонтальну комунікацію всередині спільноти — на лідерів думок та ветеранські організації.
Оксана Коляда: По-перше, ми є частиною команди разом із ГО «Принцип», «Юридична сотня» та «Veteran Hub», яка давно працює над ветеранською політикою. У 2023 році ми презентували концепцію ветеранської політики, яка лягла в основу державної стратегії, а зараз спільно працюємо над проєктом оновленого ветеранського законодавства. До слова, це не обов’язково має бути саме кодекс, це може бути й закон — сутнісної ключової різниці тут немає.
Звісно, у своїй роботі ми спиралися на чинні дослідження, а також самі провели багато комунікаційних зрізів щодо того, як ветерани сприймають зміни та якими є їхні потреби. Також врахували велике дослідження «Veteran Hub» щодо добробуту. Власне, новий закон базується на тому, що добробут ветеранів, ветеранок та їхніх сімей має бути відновлений.
Ми детально досліджували й потреби родин. Для нас принципово, щоб у новому законодавстві сім’ї з’явилися як окрема цільова аудиторія, яка має власні запити, що мають бути задоволені.
Дарʼя Бура: А хто саме мається на увазі під категорією «сім’я»?
Оксана Коляда: Відповідно до гарантій, до кола сім’ї входять переважно члени родини першого ступеня споріднення: дружина, чоловік, діти, батьки, а також особи, які перебувають на утриманні ветерана чи ветеранки.
Цікаво, що експертна спільнота пропонує ширше визначення кола сім’ї. Адже якщо у ветерана є бабуся чи дідусь — це теж його родина, і вони мають право бодай на визнання того, що є родиною захисника чи захисниці. Проте ті члени сім’ї, які претендують на конкретні соціальні гарантії від держави, матимуть вужчий перелік. І, до речі, окремий статус для сім’ї не пропонується — родичі не отримуватимуть посвідчень «член сім’ї ветерана» чи «сім’я зниклого безвісти». Натомість це буде чіткий перелік гарантій, на які родина має право за певних визначених механізмів.
Оксана Коляда: Якщо подивитися на старий закон 1993 року, слово «соціальний» там звучить частіше, ніж самі гарантії для ветеранів. Тобто закладався принцип, що це виключно про якісь соціальні пільги. Та й раніше ветеранську політику реалізовувала Держслужба у справах ветеранів, яка перебувала у складі Міністерства соціальної політики.
Цю парадигму вперше змінила стратегія ветеранської політики, яка своєю першою основною ціллю визначила національну безпеку і оборону. До речі, це досить складне питання в комунікації з нашими міжнародними партнерами.
Коли ти їм пояснюєш: «Подивіться, у нас величезна частина ветеранів продовжує служити. А навіть коли буде демобілізація, куди вони підуть? У резерв». Тобто це все одно основа нашої боєздатності в майбутньому. Подивіться на Закон «Про основу національного спротиву» — там кожен блок покладає певні завдання саме на ветеранів. Вони мають бути інструкторами, навчати дітей тощо. Тобто це точно не лише про соціалку.
Тому у новому законодавстві передбачені й освіта, і розвиток бізнесу, і стимулюючі фінансові фактори. Тобто там закладено більше про можливості, ніж просто про виплати чи пасивні соціальні гарантії. Хоча ми маємо бути свідомими: у нас дуже багато людей із важкими пораненнями та інвалідністю, тому класичний соціальний блок залишатиметься досить актуальним.
Максим Буткевич: Якраз хотілося запитати про цей соціальний блок за нинішнім проєктом. Крім того, що вже було згадано, на що саме може розраховувати ветеран чи ветеранка?
Оксана Коляда: У новому законодавстві чітко визначені навіть відомства, які відповідають за кожен конкретний напрям. Очевидно, що там є великий блок щодо відновлення здоров’я — як фізичного, так і психологічного. Також є соціальний блок, за який відповідає Міністерство соціальної політики. Усе це передбачено, але, знову ж таки, виключно за потребою.
Якщо говорити про головне, то це: фінансовий інструмент у вигляді виплати, трудові гарантії та однозначно відновлення здоров’я. У проєкті передбачені обов’язкові медичні дослідження після кожного звільнення, адже ми розуміємо, що людина після служби потребує ретельного медичного обстеження. У цьому зацікавлена насамперед сама держава та громади, оскільки вони мають розуміти стан здоров’я людей і планувати, яким чином надалі з ними працювати.
Оксана Коляда: Вони є безпосередніми виконавцями ветеранської політики. На рівні з регіональною владою місцеве самоврядування виступає головним реалізатором змін. Через увесь нормативний акт наскрізною ниткою проходить теза про те, що органи місцевого самоврядування можуть додатково розробляти власні програми.
Чому ми зараз так активно працюємо з громадами? Тому що вони мають можливість формувати свою локальну політику. Те, чого немає на національному рівні, громади можуть дофінансовувати з місцевих бюджетів. Головне, щоб вони не дублювали державні норми, а створювали свої проєкти на основі національних рамок.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі