Шаурмове питання — їсти чи не їсти?

До вашої уваги черговий випуск програми «Їжаки» — рубрика про їжу, яку смачно їсти та цікаво досліджувати. І з вами Зося Зосім

Ведучі

Зося Зосім

Шаурмове питання — їсти чи не їсти?
https://static.hromadske.radio/2019/11/hr-yizhaky-19-11-22_shaurma.mp3
https://static.hromadske.radio/2019/11/hr-yizhaky-19-11-22_shaurma.mp3
Шаурмове питання — їсти чи не їсти?
0:00
/
0:00

У програмі я розповім вам про страви, які:

— ми їмо час від часу, або навіть кричимо, що «я ніколи цього не їстиму» (а насправді на тиху підхрумуємо), або тільки на свята;

— які цікаво куштувати у різних місцях із різними людьми за різними рецептами.

Сьогодні ми поговоримо про біль та щастячко одночасно. Про міфічну страшну та прекрасну страву — шаурму, шаверму, шавуху, шавич та навіть шаурмееееее. Як її тільки не називають.

Після ще не застарілих літніх світлин президента із шаурмою, вона стала культовою. А судячи з кількості місць, де її готують — це вже майже національна страва. Яток із шаурмою розташовано у Києві стільки, що обрати одну та найкращу неможливо.

Багато хто не довіряє такій їжі, бо недарма існує безліч анекдотів про небезпеку вуличної їжі. Але справжні їжаки завжди знають, де можна спробувати і чебурек, і біляш, і шаурму, та не втратити себе на декілька днів.

Шаурма — моя кармічна страва. Я готую її вдома, я їла її на першому побаченні, о 4-й ранку з друзями, очікуючи на таксі, та ще у безлічі ситуацій, що потім приємно згадати. Шаурма — це не тільки про «перехопити на бігу», це страва «причетності»! Можна випити по келиху пива чи вина, а можна з’їсти шаурми.

І одразу ж ніби зближуєшся з людиною якось по-особливому. З ким попало шаурму не їдять. Це треба запам’ятати. Тому що трапляється, що їси її у незнайомих місцях і тут, звичайно ж, головну роль відіграє рекомендація. А коли ти робиш це не один, чи не одна, то це перетворюється на шаурмове братерство чи сестринство. Бо не всі йогурти однаково корисні і не всі шаурм’є однаково скрупульозні.

Просто не забувайте уважно спостерігати за цими самим «шаурм’є», роздивитися його робоче місце, комплектацію ятки, чи є у ній водогін та належні санітарні умови, а також зверніть увагу на кількість м’яса на рожні — якщо його занадто багато, воно начебто готове, а час на годиннику вже не 9-та ранку, то значить товар не надто популярний. Чимало скажуть про якість страви і наявність або відсутність черги. Якщо біля точки продажу шаурми виє вітер, то ризик, на жаль, значно зростає.

Якщо ви все ж таки, не впевнені у новому місці, спробуйте запитати про враження людей, які стоять з вами в черзі. Або розпитати тих людей, які працюють поруч. Так буде менше шансів нарватися на неякісний продукт.

 Але давайте повернемося до позитиву.

А саме до історії та походження шаурми. Про це я спитала у свого знайомого шеф-кухаря і ведучого кулінарного проекту «Равшан Готує» — Равшана Хамідова. Він шаурму любить, поважає та, звичайно ж, готує зі всіма секретами професійного кухара.

«Это блюдо пришло к нам из стран Ближнего Востока, где его принято называть «кебаб». У нас оно получило народную любовь под названием шаурма. Основа любой шаурмы – кебаб, приготовленный на гриле или открытом огне, завернутый с овощами в лаваш с добавлением соусов. На Ближнем Востоке распространены вариации из баранины или говядины. Соус принято готовить на основе хумуса и тахинной пасты. Тахинная паста – это паста, приготовленная из кунжута».

Отже, про походження ми дізналися, а де ж у Києві можна спробувати добряцьку шаурму? Де ж вона — смачна, соковита та, головне — перевірена?

Розповім  та пораджу ті точки, де не боюся шаурму їсти особисто я.

Звичайно ж, це культове місце на Бессарабці, практично навпроти входу в Пінчук Арт Центр. Це місце знають усі, хто любить влаштувати собі «чітмил» з шаурмою. Його мені радили безліч друзів, і я  вже неодноразово там її купляла.

Неподалік від метро Льва Толстого є один із закладів Діми Борисова — БПШ, де теж готують шаурму, там вона цілком непогана, а головне — безпечна.

Не менш круте і, що головне – цілодобове місце є на Майдані Незалежності. Одразу  ж праворуч від Макдональдса і навпроти П’яної вишні. Там, окрім шаурми, можна спробувати смачнючий фаляфель. Такий же смачний я куштувала тільки в Одесі.

 Низка міських легенд ходить про шаурму від Хасана на Лісовому ринку. Туди я так і не дісталася. Але планую зробити це найближчим часом. Бо дослідження смачної їжі не зупиняються ніколи.

Шаурму зараз готують і у багатьох ресторанах, але вона, як мені здається, втрачає всю свою автентичність без серветочки і кульочка. На ошатній крафтовій тарілці вона виглядає як Ріанна, що потрапила на Віденський бал одразу після концерту.

Згоден зі мною і Ігор Постоєнко, ресторатор й власник ресторану «SATORI» та «Buddha bar». Він навіть має свій власний міні стендап на тему існування шаурми у великому місті.

 «Шаурама! Сколько интересного в этом слове, сколько обстоятельного! Сколько историй связано! Если захотеть посмотреть, как живет город, особенно центр, стоит прийти на Бессарабку в одно из мест, где делают достойную шаурму и посмотреть внимательно с окошка, кто входит и выходит. Вот студент пришел. Кинул портфель, романтика в глазах, пустой желудок – все понятно. Вот предприниматель – несется, спешит, в одной руке кофе – заказал, Bluetooth в наушнике, другой рукой пытается ту шаурму съесть и – опа, ляпнул на брюки, неопытный. Знаете, почему? Потому что те, кто на опыте, знает, что шаурму нужно кушать с двумя пакетиками. Первый подводит, второй всегда выручает. В «Бургер» ходят мажоры, реальные ребята залетают на ночную шаурму».

 Що ж робити, якщо шаурма запала у душу, а ризикувати ви не хочете? Лишається одне — готувати її власноруч.

Тож як приготувати класичну шаурму? У кого б я не запитала про це, всі кажуть щось на кшталт: «Та, що там її готувати». І мають рацію. А якщо використати невеликі лайфхаки та поради, то страва буде неймовірною, це я вам обіцяю.

Сучасну, всім нам відому версію шаурми, і правда, зможе приготувати навіть мій семирічний син. А вам, мої досвідчені любителі смачненького, впоратися із цим буде простіше простого.

 Беріть ручку і занотовуйте або запам’ятовуйте:

Що знадобиться:

  • лист лаваша (вірменського тонкого);
  • філе курки чи індика або будь-яке інше м’ясо без кісток (обсмажене або відварене);
  • класичний набір овочів (помідори, огірки, капуста, морква, можна додати болгарський перець і цибулю);
  • соус білий і червоний (підійде класичний майонез чи кетчуп);
  • додаткові компоненти за смаком (зазвичай це сир, гірчиця та інші інгредієнти, наприклад морква по-корейські або навіть смажена картопля).

Інгредієнти накладайте на лаваш шар за шаром у такій послідовності: спочатку соус, потім – м’ясо, наостанок — овочі.

Потім скрутіть лист у рулет і обсмажте до рум’яної скоринки з усіх боків на грилі. А якщо такого девайсу вдома немає — підійде і звичайна сковорідка. Можна навіть маслом її не змащувати.

Я полюбляю готувати шаурму вдома, але замість стандартних соусів або так званого «кетчунеза», готую соус на основі нежирного йогурту, зелені і прянощів.

Швидко розповім як саме він готується.

Нежирний йогурт поєднуємо з улюбленою зеленню, у мене це зазвичай кріп і петрушка, додаємо солі за смаком і трохи сушеного орегано і базиліку. Ці трави додадуть «італійського» присмаку. Якщо у вас немає на обрії об’єкта для поцілунків, то можна додати трохи часнику (особливо у цей хворобливо- осінній період).

Після ж, активно збиваємо блендером  до однорідної субстанції.

Томатний «червоний» соус готую схожим способом. Помідори очищаю від шкірки. Позбавляю його насіння. М’якоть, разом із зеленню, невеликою кількістю оливкової олії, солі і перцю, збиваю до однорідної  маси блендером. Водою регулюю щільність соусу.

Обидва ці соуси чудово підійдуть для домашньої шаурми і дуже полегшать страву за калорійністю.

 Обираючи лаваш, раджу надати перевагу «запорошеному». Чому я його так називаю? Тому що навіть через упаковку ви зможете побачити, що він нібито припорошений борошном, а після того, як ви потримайте його в руках, на пальцях залишається борошно, наче пил. Такий лаваш приготовано без використання дріжджів, він досить м’який, але зберігає форму і структуру. Інші ж, на мою думку, трохи «гумові», мають занадто тверду та суху консистенцію.

А запорошений лаваш ніжний, у нього тонкий смак, який не псує загальної картини.

У різних країнах шаурма готується за різними рецептами і всюди називається по-різному. Наприклад, в Азербайджані дьонером вважається класичний варіант страви, а  якщо до нього додати білий кисло-солодкий соус, то це вже буде шаурма. У Вірменії це Карсі-хоровац, в Алжирі – Дьонер, в Бельгії – Дюрюм, в Греції – Ґірос, в Ізраїлі – Шварма, в Лівані – Куббе, в Ірані – Турецький кебаб, а в Литві – Кібабас.

 Назва «шаурма» походить від арабів, які запозичили турецьке дієслово «çevirme», що означає «обертати». Інша турецьке слово «dönmek» з аналогічним значенням стало основою для «дьонер», ну а «гіроса» – це «обертати» грецькою мовою.

В Європі першопрохідцем, що започаткував приготування та продаж шаурми став емігрант з Туреччини — Кадир Нурман. Він був першим, хто в Берліні відкрив ятку, де готував швидкі перекуси неподалік від залізничної станції. Його ятка була дуже схожа на ті, що ми звикли бачити щодня біля будь-якої станції метро.

Досить швидко його вулична їжа стала неймовірно популярною в Берліні, а потім і у всій Німеччині. І по цей день однією із європейських країн, де з’їдають найбільшу кількість шаурми, лишається саме Німеччина.

А знаєте скільки важила найбільша у світі шаурма?

Найбільша шаурма в світі, яку занесли до Книги рекордів Гіннеса, була приготована ​​у Анкарі і важила близько 100 кг. Готували її 10 кухарів.

З’їли її, напевно, швидко.

Шаурма — не просто страва, як я вже казала, це цілковитий простір для фантазії. Наприклад, моя приятелька Маша Сердюк, журналістка і гастроблогерка, поділилася своїм методом протверезіння за допомогою шаурми. Можливо, це і вам одного дня допоможе, бо вже скоро новорічні свята.

 «У мене є традиція: коли я випиваю з друзями, то ми вночі йдемо їсти шаурму на Бессарабку. В одному віконечку був хлопець, який мене запам’ятав і завжди казав: «О, ти та дівчинка, яка любить дуже гостру». Одного разу ми трішки п’яненькі до нього завалилися, і я йому так багато разів повторила, що я люблю дуже гостру шаурму, що він мені реально налив туди тупо вогню. Я пам’ятаю, що я протверезіла просто в секунду від тієї пекельної шаурми».

Отже! Про шаурму ми вже наговорилися. Звідки вона походить та як її приготувати вдома, ми знаємо, знаємо навіть, як використовувати її у терапевтичних цілях. Лишається одне — йти і їсти її, прихрумкуючи!

теги: