Розлади харчової поведінки: що це таке, як розгледіти і справлятись

Гостя ефіру — психологиня Іванна Самойленко. 

Що таке розлади харчової поведінки? 

Стосунки з тілом та їжею — це екстремуми. У цих випадках їжа займає більшість дня людини, вона повністю поглинена в обмеження або в те, щоб їсти. Це заважає її стосункам з людьми і повсякденній діяльності.

Анорексія — найбільш обмежувальний розлад харчової поведінки. Характеризується значною втратою ваги. Людина їсть дуже мало їжі або взагалі не їсть. Анорексія буває нетипова — без значної втрати ваги. Але в цілому — це цілковите обмеження без зривів. Буває тип анорексії, коли людина ще й «очищується», на жаль. Це дуже деструктивний тип поведінки. В анорексії ще є дуже виражений страх набрати вагу. Це супроводжується тим, що людина бачить себе зовсім по-іншому у відображенні. Вона може бачити себе зовсім по-іншому, ніж є насправді. Це дисморфофобія, супроводжується саме сильним обмеженням, тобто людина зазвичай не втрачає апетит, хоча при низькій вазі там уже відбуваються дивні речі. Здебільшого це спеціальне обмеження через надідею схуднення. 

Які маркери розладів харчової поведінки? 

Є низка симптомів. Це зміни у вазі: якщо дуже сильно впала вага або підвищилась — це може бути дзвіночок, але це не основне. Зазвичай, на побутовій мові я запитую клієнтів про їх поглиненість у цю тему: скільки відсотків часу у дні вони думають про їжу, наскільки ця тема їх турбує. Скільки у них дієтичних обмежень і як це впливає на їхнє життя, чи вони ізольовані. 

Маркери розладів харчової поведінки в інших людей

Перше, що можна помітити — це ізоляція. Людина стала дуже закритою, вона не погоджується кудись виходити. Можна збоку також помітити дуже сильний сором за тіло — людину буде дуже сильно тригерити вихід на пляж чи якісь схожі сімейні заходи. Відверто про це мало хто буде казати, тому це можна зауважити саме по закритості. Також легко помітити, якщо є якась сімейна трапеза: підліток намагається сховати їжу чи відмовитись від вечері. Якщо це регулярно відбувається — можна на це звернути увагу. Ну і в розмові про їжу людина стає більш агресивна, закривається і не хоче йти на контакт. Дуже рідко бувають випадки, коли людина каже про це відверто, і тоді вже може бути пізно. 

Чому людині важко пересилити себе і почати їсти? 

Розлад харчової поведінки у кожної людини — це завжди індивідуальний випадок, але зазвичай така сильна фіксація на їжі виникає не просто так. Це сукупність дуже складного досвіду внаслідок якого людина може вважати себе дефектною або може намагатися взяти все під контроль для того, щоб не сталось чогось страшного. І насправді без терапевта складно дійти до коренів і змінити установку, бо за цією симптоматикою може бути щось дуже приховане. Мозок фокусується на цій темі як єдиному порятунку від складніших питань. Це може бути досвід насилля або дуже сильно незадоволені емоційні потреби. І дійсно, людина на тілесному і емоційному рівні відчуває, що якщо вона почне їсти чи змінить свою поведінку, то станеться щось дуже страшне. І це може бути логічно не обґрунтовано, але це дійсно так відчувається. 

«На тарілці не залишають», «Не можна бути голодною», «Не плач, краще візьми цукерку». Наскільки такі методи виховання дитини впливають на формування розладів харчової поведінки? 

Такі культурні чи сімейні установки підвищують тривогу довкола їжі, вони можуть провокувати не інтуїтивну поведінку щодо їжі і трохи девіації з цього приводу, але не можна казати, що тільки сім’я чи тільки культура є причиною розладів харчової поведінки, тому що досі немає чіткого розуміння звідки беруться ці розлади. Це завжди компіляція факторів: обов’язково має бути біологічний задаток, це 100%, для того, щоб саме хворіти на тяжкий випадок. 

Наприклад, в анорексії люди мають бути схильними до того, щоб якось витісняти свій голод, не їсти. Це не властиво людині просто так. Окрім біологічних факторів можуть бути і психологічні задатки: схильність до зацикленості, депресивності, тривожності. Родина теж впливає. Є дійсно якась поведінка, яка може не допомагати одужувати, але це можна розібрати в терапевта на сімейній консультації.  

Автоматичне постійне переїдання також може бути способом вимкнення своєї свідомості. Якщо людина дуже тривожна, то єдиним виходом до терапії зупинити постійний вир думок — це переїсти, і це її спосіб впоратися. У терапії можна знаходити інші способи або просто знижувати тривогу. 

Вплив реклами «ПП десертів», солодощів «без цукру і глютену» на людей з розладами харчової поведінки

Така реклама, популярність тренду в цілому знижує планку норми. Якщо раніше було легше помітити розлад харчової поведінки, то зараз це сильно складніше, тому що в нормі страх довкола їжі, який скрізь і на загальну картину це впливає. Також я помічаю, що часто клієнти-підлітки беруть ідеї, які підживлюють їх розлад саме з соціальних мереж, де є цілі пабліки про те, як не їсти, як їсти по-іншому і щось з собою робити. Я думаю, що є таке: маркетинг спершу закладає ідею того, що ви дефективні для того, щоб потім за допомогою продукту усунути цю проблему. Але якщо з цим заграватися, то дефективність може нікуди не піти. Якщо говорити про клінічні випадки — то це трохи інше питання, але в цілому це підвищує тривогу довкола їжі. 

Про пандемію і розлади харчової поведінки

Є загальна тенденція з усіма розладами — вони загострились. Люди схильні себе займати, відволікати. Люди робили велику роботу в терапії чи самостійно для того, щоб знайти якусь опору ззовні, а пандемія це просто взяла і відрізала. Зазвичай людина опиняється сам на сам і в неї повертаються всі ці зациклені думки, тому що їй нікуди себе вкласти, і вона опиняється сам на сам зі своєю харчовою поведінкою, в тому числі. Багато людей, які були в ремісії повернулись до цієї поведінки. Ну і загальна тривога, загальний страх, який особливо був на початку пандемії тригерять і підсилюють усі ці симптоми і супутні розлади. 

Чи можна казати: людина вилікувалась від анорексії? 

Можна так казати, так кажуть. Але є одна важлива річ: якщо людина вилікувалась від розладів харчової поведінки, то їй заборонені пожиттєво дієти, заборонено компенсувати і худнути, і думати про це, бо вже знає наше тіло і наш мозок, що є такий спосіб впоратись. І незважаючи на те, що ми знайшли собі дуже багато інших способів, в якісь дуже критичні моменти мозок може до цього повертатися. Звісно, є випадки, коли людина проживає все життя і більше про це не думає, особливо якщо вона це рано помітила і виправила. Набагато складніше, коли десятки років люди страждають на це, то потім їм треба бути обережними з різними тригерами. Тому тут ремісія — важливий термін.

Усі попередні випуски можна прослухати ТУТ.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS