Колаж Громадського радіо/На передньому плані — портрет ведучої Юлії Дукач/На тлі — роботизована рука та напис "FAKE"/Ілюстрація
Юлія Дукач: Уявіть: міжнародний фотоконкурс. У журі — поважні люди з New York Times та Getty Images. І перемагає справжня фотографія.
Ніби нічого особливого. Тільки от перемогла вона в категорії згенерованих.
Фотограф подав у ШІ-категорію справжній знімок. І, скажу чесно, виглядає він дійсно схожий на типову генерацію. Фламінго на пляжі чистив пірʼячко і сховав голову. Тому на фото ми бачимо кульку рожевого пір’я на двох ногах. Ніби модель забула домалювати голову разом з шиєю.
В журі не виникло жодних питань. Фотограф отримав третє місце. І приз глядацьких симпатій. А потім зізнався, що ніякого ШІ там не було.
В результаті фотографа дискваліфікували. Як пояснила засновниця конкурсу, нікому навіть на думку не спало, що хтось подасть у цю категорію справжній знімок. Всі звикли, що хитрують навпаки.
Ми роками робили все, щоб фейк не видали за правду. Перевіряли інформацію і не довіряли всьому, що бачимо. А виявилось, що правду за фейк видати навіть простіше.
Це програма «Згенеровано ШІ» на Громадському радіо. Мене звати Юлія Дукач. Сьогодні говоримо про кризу реальності. І про те, яка доля може спіткати справжнє, коли підробити можна будь-що.
Нагадаю одну з найважливіших тез попередніх випусків. Ми все ще не можемо зі стовідсотковою впевненістю сказати згенероване певне зображення, чи ні. ШІ детектори працюють, але не так ідеально як нам би хотілось.
Із розпізнаванням генерації «на око» ситуація ще гірша.
Колеги з Molfar Intelligence Institute нагадали про дослідження в журналі PNAS. Ще в далекому 2022 році людям показували серію портретів, де половина справжні, а половина згенеровані. І просили вгадати, де які. Правильно вгадували у 48 відсотках випадків. Тобто десь на рівні з підкиданням монетки. Навіть трішки гірше.
А іншу групу просили оцінити, наскільки кожне обличчя викликає довіру. І згенерованим обличчям довіряли навіть більше, ніж справжнім.
І це, нагадаю, генератори 2022 року. Відтоді їхня якість виросла в десятки, якщо не в сотні разів.
Тож будьмо чесними: поради на кшталт «вчіться відрізняти фейк на око» чи «звертайте увагу на дрібниці» вже не те щоб сильно ефективні.
Здається, найлогічніше — не вірити взагалі нічому. Така собі презумпція недовіри: поки не доведено, що щось справжнє, вважаємо це фейком.
Звучить як здоровий скепсис. Але він же стає дуже зручним для тих, кому є що приховувати.
Згадаймо останню президентську кампанію у США. Коли Трамп писав, що фото натовпу на мітингу Камали Гарріс згенероване. Мовляв, людей там не було. Хоча місцеві журналісти нарахували близько 15 тисяч. Є фото і відео від різних медіа. Залучили навіть експерта з виявлення фотофейків — і він не виявив жодних маніпуляцій.
А допис, з якого все це почалось, набрав понад 14 мільйонів переглядів.
Найнеприємніше в тому, що такі заяви добре працюють. Є навіть окремий термін — «дивіденд брехуна». Дослідження в American Political Science Review продемонструвало як він працює на 15 тисячах американців. Їм показували новини про реальні скандали і вигадану реакцію політика. І відповідь «це фейк» допомагала зберегти підтримку краще, ніж мовчання чи вибачення.
І зверніть увагу, як змінюються ролі. Зрештою той, хто публікує доказ, мусить виправдовуватися. А той, хто каже «це фейк», не мусить доводити нічого.
Проти російських вкидів цей рефлекс ще якось працює. Рівно до моменту, коли ним починають користуватися проти журналістських розслідувань. Або проти доказів російських воєнних злочинів.
Виходить дивна картина. Справжнє ми готові назвати фейком. А згенерованому — повірити. Навіть коли знаємо, що воно несправжнє.
І дані це підтверджують. Знаю це з власного досвіду.
У 2024 році я аналізувала тікток-канал, який постив жартівливі дипфейки з політиками, які нібито у формі та на передовій. Серед його головних героїв тоді були Ляшко, Луценко, Порошенко. Маски примітивні: очі майже не рухаються, обличчя зʼїжджає, тіло явно чуже. Підробку мало б бути видно неозброєним оком.
Я тоді завантажила понад 10 тисяч коментарів під чотирма найпопулярнішими відео і вручну розібрала кожен. 20 відсотків бажали фейковим політикам янгола-охоронця і дякували за службу. Зрозуміли, що це жарт, близько 23 відсотків. Ще 40 — сіра зона, з коментаря не скажеш.
Але найцікавішими виявились інші 12 відсотків. Це люди, які не повірили. І почали активно спростовувати те, що бачать. Писали, що в Бахмуті немає піску. Що дерева підозріло цілі як для передової. Що руки у них якісь занадто чисті. Хтось навіть згадував, як Ляшка ловили на постановці ще у 2014-му.
Тобто майже кожен восьмий коментатор виявився таким собі стихійним фактчекером. Вони запідозрили постановку, акторів, навіть неправильний колір скотчу. Не запідозрили тільки одного — що це не постановка, а дипфейк. Вони перевіряли декорації, поки фейковим було саме обличчя.
Тут можна заперечити: ті відео не мали маркування «ШІ» від платформи. З маркуванням ситуація мала б бути кращою.
Що ж, вона дійсно стає кращою. Але я би не була аж настільки оптимістичною.
Візьмемо інший приклад. На початку цього року аналізувала коментарі ютуб-каналу з характерною назвою «ЗСУ 2026». Там весь контент був згенерований. На найпопулярніших відео фейкові військові з ампутаціями кричать на депутатів. За неповні три тижні канал зібрав під 50 тисяч підписників і більше 25 мільйонів переглядів.
І все це — з маркуванням ШІ від платформи на кожному відео. З чесним описом каналу, де згадано, що це все несправжнє. А іноді — навіть з незатертим логотипом Sora (моделі, якою все це було згенеровано).
Серед 18 з половиною тисяч коментарів 40 відсотків висловлювали підтримку, подяку чи співчуття згенерованим персонажам. А написали, що це фейк, 13 відсотків. І їх майже не видно: такі коментарі були найчастіше в гілках обговорень, а не серед тих, що збирали найбільше лайків.
Тобто спростування тонуть, а емоція лишається нагорі.
Ще частина реагувала приблизно так: ну і що, що згенероване, проблема ж справжня.
Отже, позначка не змінює майже нічого. Бо відео не завжди має ставати доказом. Це скоріше привід ще сильніше повірити в те, що вже є частиною твоїх переконань.
До речі, а ви помічали позначку «згенеровано ШІ» під відео у своїй стрічці? І чи змінювала вона хоч щось для вас? Діліться в коментарях.
Це все випадки, де позначку не побачили. А тепер найцікавіше: що буває, коли її таки бачать.
Аналітики Molfar Intelligence Institute дослідили 490 дописів у польському сегменті Facebook. Із нібито оголошеннями про знайомства, зі згадками «українка» або «Україна».
Шаблон скрізь той самий. Українка, ознака вразливості — дитина, вагітність, переїзд. Прохання про допомогу, емоційну і фінансову.
Візуально теж усе однаково. Доглянута жінка на передньому плані. А на фоні — брудний посуд, розкидані речі, порожні пляшки. Тексти в дусі «я буду кращою за тутешніх жінок» або «шукаю чоловіка, який мене утримуватиме».
Але це все, звісно, не про знайомства. За оцінкою аналітиків, головна мета цієї кампанії впливу — змінити ставлення до українок у Польщі з позитивного на негативне і зрештою підштовхнути до згортання допомоги українцям загалом.
Перші такі дописи помітили ще у 2023 році — тоді виявили 77 публікацій. Друга хвиля була трохи менша, цього разу вже з чужими поцупленими фотографіями. А в січні–лютому цього року вже більше 350 дописів видавали себе за українок. Всі згенеровані.
Тобто щойно генерація стала дешевою, кампанія виросла в рази.
Загалом знайшли щонайменше 50 сторінок у Facebook, близько 40 профілів, створених ще у 2019 році. І три сайти знайомств, які з цих оголошень перенаправляють на один американський сервіс. Тобто хтось на цьому ще й заробляє.
І генерація тут не лишилась непоміченою. Під дописами неодноразово зазначали, що зображення фейкові. Але поруч з цими коментарями бачимо й інші. На кшталт «повертайтесь до України, вам тут не раді».
Бо картинка вже не є доказом. Вона — немов ілюстрація до думки, яка й так існує у окремих людей. Ну або ботів.
Втім, якби ж усе обмежувалось лише ботами. Наслідки у таких кампаній впливу бувають цілком офлайнові. StopFake розповідав історію підприємиці з Лодзя, яка жила в Польщі сім років та мала ясла в спальному районі. У 2024-му там почався батьківський бунт: кілька мам скаржилися, що власниця — українка і нібито живе на польські соцвиплати. Зрештою вона продала свій бізнес.
Reuters Institute цього року порахував: довіра до новин по всьому світові впала до 37 відсотків. Найнижчий показник з 2015-го, відколи вони її взагалі вимірюють.
І причина не в конкретних медіа. Дослідники пояснюють це радше загальним занепокоєнням інформаційним середовищем. Бо 62 відсотки респондентів хвилюються через фейки в інтернеті, і за рік це плюс чотири пункти.
Тобто люди не перестали вірити якомусь конкретному виданню. Вони перестали вірити всьому одразу.
І готовність вважати медіа брехливими сформувалася задовго до генеративного ШІ. Він просто дав для неї технічне виправдання.
То що з цим робити конкретному глядачеві чи слухачеві? Перевіряти кожну картинку не вийде, ми це вже з’ясували. Зате можна перевірити не картинку, а джерело.
Наприклад, Інститут масової інформації двічі на рік робить двоетапний моніторинг онлайн-медіа і публікує Білий список. У який потрапляють видання, що дотримуються журналістських стандартів. Цього року туди увійшли 18 загальнонаціональних медіа. Громадське радіо, до речі, теж там.
Звичайно, список — це не стовідсоткова гарантія. Але це проста відповідь на складне питання, кому можна довіряти. Принаймні серед медіа.
Бо довіра важлива. Особливо в епоху ШІ. Коли реальність розмивається настільки, що справжня фотографія перемагає в категорії згенерованих, а згенероване стає вагомим аргументом у реальних суперечках.