«Не така господиня»: жінка розповіла, як з карантином у її дім прийшло насильство

«Будь-який дріб’язковий привід, як то «їжа не смакує», щоразу призводив до агресії з його боку. Він звинувачував мене у всьому — не так виховую дитину, не така господиня, неправильно використовую ресурси, а грошей мало, не вмію заощаджувати, а всі інші вміють», — так Марія описує манеру спілкування свого чоловіка. Зараз триває процес розлучення, суд визначає як і коли він зможе бачитись з дитиною. Психологічне насильство прийшло у їхню сім’ю з карантином і жінка твердо вирішила — терпіти не буде.

«Не така господиня»: жінка розповіла, як з карантином у її дім прийшло насильство
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/05/hr_zinochii_aspekt_22-05-2020.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/05/hr_zinochii_aspekt_22-05-2020.mp3
«Не така господиня»: жінка розповіла, як з карантином у її дім прийшло насильство
0:00
/
0:00

«Докори були щодня і ставало усе гірше і гірше, потім почались скандали. Він казав при дитині, що я погана матір, що нічого не можу, що в мене нічого не виходить і я тільки нию, що мало заробляю. Погано вчу дитину, погано роблю з нею домашнє завдання. А далі просто почався контроль: “З ким ти спілкуєшся, якісь у тебе друзі у Facebook появилися, ти більше їм уваги приділяєш, чому ти з ними спілкуєшся?! Чому ти на вулицю виходиш, не можна, бо карантин.” Почалось таке переслідування: перевіряння телефону, які останні дзвінки були», — розповідає Марія. 

Вона пригадує: перші дзвоники були ще до карантину, коли її чоловік звільнився з однієї роботи і шукав іншу. Саме тоді у нього почалася злість з будь-якого приводу. Однак жінка вирішила потерпіти, перечекати. Вона думала: проблеми з роботою вирішаться, і все стане на свої місця. Але трапився карантин і все тільки погіршувалось. Чоловік не бив дружину, однак з’являлися фізичні контакти під час агресії:

“Він стримується від фізичних нападок, але він може так взяти мене, стиснути або відштовхнути. Немає такого, що він мене б’є. Але є злість, і я відчуваю, що вона неконтрольована. Якби була можливість, якби ми були б десь самі і не було дитини — можливо би він мене бив”.

Уже після нашої розмови Марія розказала була спроба з його боку змусити її до сексу. Через цю тему він почав погрожувати дружині. Жінка каже, зараз старається уникати прямої конфронтації чи просто розмови про їхні стосунки, оскільки попередні такі спроби поговорити з людиною викликали сплеск агресії.

Слухайте також: Змінити стиль одягу, припинити працювати та спілкуватись з іншими чоловіками: жінка розповіла про насильство у сім’ї

«Воно продовжується. Я стараюсь відходити від прямої комунікації з людиною, щоб не провокувати ще більшу агресію. Але ситуація погіршуєтья тим, що він маніпулює дитиною, маніпулює моїми материнськими почуттями, і дитина – вона як між двох вогнів ”.

Журналістка Центру прав людини ZMINA, координаторка кампанії «Жінки проти пандемії» Ірина Виртосу каже: така стратегія поведінки Марії на сьогодні правильна. Однак Виртосу наголошує: це справедливо саме в час карантину:

“Усі фахівчині, правозахисниці, наступаючи собі на горло, говорили так: ви краще знаєте свого чоловіка-агресора і те, як його не виводити з себе. Хоч це неправильно, але поки що потерпіть, попробуйте оминати ці гострі кути задля того, щоб вижити. А потім, коли вже буде послаблення карантину, можна робити більш рішучі кроки, наприклад, піти від нього, ділити майно. Реально, в ситуації карантину, на жаль, багато хто залишився в чотирьох стінах без можливості будь-куди вийти, виставити чиїсь речі чи самим кудись піти, бо по суті — немає куди”.

Ірина Виртосу каже: особливість карантину у тому, що людям стало дуже проблематично отримати будь-яку соціальну послугу. А протидія домашньому насильству зі сторони держави — якраз і є соціальною послугою:

Карантин вплинув на те, що отримати соціальну послугу стало майже неможливо. Найбанальніше — через відсутність громадського транспорту. Потерпіла від насильства навіть не може доїхати до того місця, де потенційно вона могла б отримати цю допомогу. Збільшилася кількість гарячих ліній, але людина, яка сидить на лінії і вислуховує не може приїхати на місце. Найгірше, що було — це коли у жінки увірвався терпець, і вона викликала поліцію. Однак вимоги, висунуті під час карантину, не давали можливості надати допомогу. Не можна дати з боку поліції припис, який би роз’єднував агресора від потерпілої, тому що по суті агресора немає куди забрати, або поліцію не пускали в квартиру, тому що їх було більше, вони могли нести ризики переносу коронавірусу. Тобто наскільки входили в абсурдні ситуації, що потерпіла залишалась сам на сам, і не могла ні до кого звернутись”.  

Читайте також: У постраждалих буде більше можливостей щодо захисту власних прав — Катерина Левченко про ратифікацію Стамбульської конвенції

Наша героїня Марія в поліцію не зверталась і не планує. Каже, досвід її знайомих показав — у їхньому місті це не працює:

«Вони просто приїжджають, фіксують, можуть скласти протокол і на тому все. Більше того, потім починаються дзвінки в стилі: заберіть заяву, ви ж сім’я, що ви тут починаєте».

Заріна Маєвська, юристка, офіцерка поліції, правозахисниця, членкиня «ЮрФем» констатує: у таких випадках можна телефонувати на 102 ще раз і просити, щоб приїхав інший екіпаж. При цьому варто обов’язково вказати інформацію, що дозволить поліцейським максимально швидко виїхати. Це вид правопорушення, наприклад домашнє насильство, точна адреса, також інформація чи має агресор зброю, чи, наприклад, бійцівську собаку. Усі дзвінки на 102 надходять до обласних головних управлінь національної поліції, записуються і зберігаються близько року. Територіальні підрозділи, навіть якщо захочуть не зможуть їх знищити. Якщо котрийсь територіальний підрозділ з якихось причин не зважав на проблему, уникав її чи ігнорував інформація потрапляє до Головного управління.

Згідно з даними Національної поліції України, які є в розпорядженні Громадського радіо, під час карантину кількість викликів через домашнє насильство на лінію 102 — суттєво не змінилась. Середня кількість повідомлень про домашнє насильство за добу у час карантину майже така сама як і до карантину. Однак якщо порівнювати цифри першого кварталу минулого року і першого кварталу цього року різниця відчутна: у 2019 це 34 000 повідомлень про домашнє насильство, а в 2020 55 000. Однак, прив’язувати ці цифри до карантину не варто, — наголошує офіцерка поліції Заріна Маєвська. На її думку, це свідчить про те, що потерпілі від домашнього насильства починають виходити з тіні, більше довіряти громадським організаціям, поліції та соціальним службам.

Марія уже розпочала процес розлучення. Справа нині в суді. Зараз там вирішують як чоловік у майбутньому буде бачитись з дитиною. Після карантину жінці буде куди переїхати — у неї є інше власне житло. Марія поступово готує цей план. Зараз вона спілкується з психологинею-онлайн — це її подруга, що працює з такими питаннями і в час карантину погодилась безкоштовно консультувати Марію. Також жінка поділилася, як їй вдається заспокоїтись і відпочити в цей непростий період:

“Я знайшла для себе такий ресурс: під час карантину почала дивитись стріми музикантів, таким чином я психологічно відпочиваю. Спілкуюсь з музикантами, в тому числі з-за кордону. У мене є друзі, і я їх знайшла в час карантину”.

Марія констатує: на жаль, близькі люди не завжди розуміють і підтримують. Наприклад, її мати вважає, що варто все терпіти і далі:

“Вона каже: ну це сімейна справа, ви маєте вирішити це, поговорити один з одним. У сім’ї ж різне буває. Зараз карантин, всі такі знервовані. Чоловік знайде роботу і буде краще. Також вона каже, що розлучення — це не вихід, особливо в моїй ситуації, вважає, що мені буде важко самій дитину піднімати”. 

У Марії друга група інвалідності. Жінка має деякі проблеми з координацією рухів, але пересувається сама. Марія заробляє гроші, однак на час карантину пішла у відпустку за власний рахунок, але згодом уже повернеться до роботи.

Наприкінці Марія просить, особливо жінок: підтримуйте одна одну як можете і ніколи не мовчіть про насильство:

“Не думайте, що карантин пройде, і всі проблеми закінчаться. Насправді зараз дуже багато людей показують своє справжнє обличчя. Справа не тільки в родичах, а взагалі — в усіх людях. За час карантину я знайшла багато друзів від яких отримала допомогу. Не завжди близькі люди, сім’я — означає підтримка. Одне не завжди дорівнює іншому. 

Читайте також: «Я не братимусь за жіночу роботу»: як почалось і розвивалося насильство у сім’ї — історія Марії

Хотілося б сказати жінкам, щоб вони творили коло сили, щоб жінка підтримувала жінку. Не відвертайтеся, якщо вас просять допомогти, хоча б якось: хоч словом, хоч би контактом, перепостом на Facebook, та навіть просто людину вислухайте, якщо ви нічим не можете як фахівець зарадити, просто як людина — поможіть! 

Не мовчіть. Саме в нашій ситуації погано, що нас заставляють мовчати, щоб ми не виносили, як то кажуть, сміття з хати. Не треба мовчати, не треба терпіти», — підсумовує Марія.

Згідно з чинним законодавством України, психологічне насильство, а це те, що описувала наша героїня Марія, так само карається законом. У судовій практиці України уже є вироки, саме за емоційне насильство. Не думайте, що психологічного тиску чи погроз недостатньо для того, щоб звернутися в поліцію.

За потреби у поліцію ви можете звернутися трьома способами. Перший дзвінок на гарячу лінію 102. Другий звернення громадян, в час карантину це лист на електронну скриньку чи поштою. Третій спосіб через додаток «My Pol», який ви можете безкоштовно скачати на свій смартфон. У додатку є кнопка «SOS». Зажавши її на три секунди ви автоматично викликаєте поліцію. Патруль приїде, побачивши вашу геолокацію. Це важливо для тих людей, яким небезпечно голосом, при агресорі, викликати поліцію. 

Програма реалізується завдяки підтримці Уряду Канади в рамках проєкту «Голос жінок і лідерство Україна», що впроваджується Українським Жіночим Фондом разом з Проектом Кешер в Україні.

За підтримки:
Реалізується завдяки підтримці Уряду Канади в рамках проєкту "Голос жінок і лідерство - Україна", що впроваджується Українським Жіночим Фондом" разом з Проектом Кешер в Україні.