Я не розуміла, як зробити самоізоляцію ефективною — мама дворічної дитини

У березні Ольга Ситнік захворіла, симптоми були схожими на COVID-19, однак тест не підтвердив наявність саме цієї інфекції. На результат аналізу Ольга чекала п’ять днів. Жінка розповіла, як у цей період намагалась забезпечити самоізоляцію, зважаючи на те, що в Ольги — дворічна донька, яка не любить відпускати маму навіть на кілька хвилин.

Я не розуміла, як зробити самоізоляцію ефективною — мама дворічної дитини
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/06/hr_zinochii_aspekt_12-06-2020.mp3.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/06/hr_zinochii_aspekt_12-06-2020.mp3.mp3
Я не розуміла, як зробити самоізоляцію ефективною — мама дворічної дитини
0:00
/
0:00

«Ізолюватися повністю неможливо. Я знаю всі ці випадки, коли люди знімали готелі, щоб перечекати, доки прийдуть результати або на час хвороби, до одужання, кудись виїздили. У нашої родини такої можливості не було. Кудись їхати — машини своєї немає. Тобто навіть елементарно поїхати за 200 кілометрів до родичів — не вийде. Хто б як самоізолювався, якби це була справді коронавірусна хвороба — чесно, я не знаю».

У березні, коли карантин тільки розгорявся, в Ольги піднялася температура. Вона була невисока, в межах 37, але не знижувалась впродовж тижня. Згодом, як описує жінка, почало давити в грудях.

«Було враження, наче у мене зверху лежить камінь і давить в грудях. Ні кашлю, ні втрати смаку, ні діареї і всяких інших подібних симптомів у мене не було. Було два симптоми: температура і давило в грудях. Те, що давило в грудях віддавало у горло, шию, але саме горло не боліло так, як тоді, коли ти простудився. Це були дивні відчуття, яких у мене ніколи не було. Спершу, поки не давило в грудях, а була лише температура, я думала, що це пов’язано з тим, що я закінчувала годувати грудьми дитину. Але потім, коли цим симптомам уже було 10 днів я зрозуміла — треба щось робити».

Була субота, коли Ольга прокинулась і зрозуміла: у грудях дуже погане, нетипове для неї відчуття. Жінка набрала сімейну лікарку але почула автовідповідач. Тоді Ольга почала телефонувати на «гарячі» лінії КМДА та Київської області. Жінці сказали, що її симптомів недостатньо для того аби їхати в лікарню, і порадили звернутись до сімейної лікарки. Поки Ольга спілкувалась з гарячими лініями сімейна лікарка сама перетелефонувала. Однак проблема виявилась наступна: робочий день терапевтки був аж в понеділок, з другої половини дня. Тому вона порадила Ользі записатись на прийом через два дні, а якщо буде гірше — викликати «швидку». Жінці ставало гірше і вона наважилась набрати 103.

«Я набрала «швидку». Думаю, мені пощастило, бо там була літня жінка, яка мене вислухала і дуже детально допитала, сказала, що це субота ранок, скоріше за все «швидкі» не дуже завантажені, якщо ви готові їхати в інфекційне — то ми вам викличемо «швидку». Я сказала, що готова і за 20 хвилин прибула «швидка». За той час я уже встигла зібрати речі. На «швидкій» приїхали два хлопці, до 30-ти років, були повністю в захисних костюмах, масках, окулярах. Вони мене не чіпали: не міряли температуру, лише опитали коротенько, навіть більше не мене, а чоловіка. Потім ми вийшли і сіли в «швидку».

По дорозі жінка запитала: куди її везуть. Їй пояснили, що зараз будуть вирішувати з диспетчером. Ольга знала, що в Дев’ятій лікарні, яка поряд з її домом, на той момент уже було троє пацієнтів з Ковідом, і запропонувала доставити її туди. Працівники «швидкої» уточнили цю інформацію, і дійсно повезли Ольгу у Дев’яту лікарню.

«Так я опинилася в Дев’ятій лікарні поблизу дому. Коли ми приїхали, то я ще чекала в «швидкій», поки там всі одягнуть захисні костюми і приготуються мене зустріти. Потім мене туди завели, там були дві медсестри і лікар. Оглядав мене лікар, медсестра температуру зміряла, лікар взяв мазок в носі і горлі. Запитав все, що запитують: де була, куди їздила, з ким спілкувалася. Я ні з ким не спілкувалася, востаннє за кордоном була пів року тому».

У цей самий день жінка підписала документ про самоізоляцію. Також їй видали рекомендації, як лікуватись і що робити далі. Був пункт зробити рентген легень.

«Було вказано — за місцем реєстрації. Місце реєстрації у мене поліклініка, яка знаходиться там же, поряд з лікарнею, теж 500 метрів. Звісно, що ніхто на «швидкій» мене вдруге туди на рентген не повезе. Тому я вдягнулася, вдягнула маску і пішла туди на рентген. Я прийшла в приймальне відділення, туди, куди мене привезли на «швидкій», щоб мені зробили той рентген в лікарні. Чого я не пішла в поліклініку одразу — бо моя сімейна лікар в понеділок приймала лише з 14:00, а для того, щоб потрапити на рентген мені спершу треба в сімейного лікаря отримати направлення. Тобто, якби я на вході сказала: мені треба на рентген — ніхто б мене туди не відправив і ніякий рентген я б не пройшла, а походила би по кабінетах, подихала, якби я була хвора на Ковід — то ще когось би заразила. Тому я пішла одразу до інфекційної лікарні, постукала у віконце, куди приїздить «швидка».

Лікар, що був на місці у той день, детально вислухав Ольгу, подивився на документи, які вона йому показала і повідомив, що рентген і сьогодні у них не працює. Сказав, що може виписати направлення: або на рентген або на комп’ютерну томографію. Ольга уточнила: що краще? Лікар сказав: комп’ютерна томографія, і Ольга погодилась отримати направлення від нього саме на КТ. Цю послугу жінка робила за свої кошти у приватній установі — заплатила трохи більше восьмисот гривень.

«Була ситуація, коли я звернулася в першу діагностичну клініку для КТ — мені відмовились зробити томографію. Запитали: у вас є температура? Кажу: є. Тоді ми не робимо. У другому місці зробили. Те, що було у мене в легенях, рентгенолог описав як «вогнища фіброзу». Я консультувалася із трьома лікарями. Хтось вважає, що це, можливо, початок пневмонії, хтось вважає, що це залишкове від якоїсь попередньої хвороби. Але я не знаю від якої це хвороби, тому що останні два роки я не хворіла, я перебуваю вдома, працюю з дому. Можна сказати, що це декрет, бо крім чоловіка і дитини я ні з ким не спілкуюся, раз в тиждень виїжджаю на метро до роботи і з роботи на планірку. Респіраторними захворюваннями я не хворіла більше ніж два роки».

Ольга чекала результату аналізу п’ять днів. Це був довгий і складний період в житті жінки та її сім’ї. Вона проживає з чоловіком, дворічною дитиною і на той момент у них жила свекруха Ольги. Квартира у сім’ї — однокімнатна. Люди старались тримати дистанцію, ізоляцію, але на практиці — це непросто. Тест в результаті виявився негативним. Що це було — не зрозуміло. Жінка пройшла курс назначених антибіотиків, і все пройшло, зараз вона почувається добре. Ніхто з її сім’ї — не хворів, хоча, в момент коли Ольга приймала антибіотики, її чоловіка трохи турбувало горло, але цим все й закінчилось. Сімейна лікарка Ольги думає, що це міг бути коронавірус, а тест на якомусь етапі зрекошетив.

Читайте також: Як подолати стрес, викликаний загрозами та незречностями пандемії COVID-19?

Гліб Бітюков, медбрат Київської міської клінічної лікарні №17, медичний тренер і один з тих, хто їздив до Італії для допомоги лікарням впоратися з поширенням пандемії COVID-19 пояснює: можливі два сценарії, при яких тест ПЛР покаже неправильний результат.

«Перший випадок, коли він береться в період так званого «серологічного вікна». Це тільки початок захворювання, приблизно один день може тривати. В організмі людини вже розвивається захворювання, але тест покаже негативний результат. Ще немає цього вірусу в достатній кількості для того, щоб результат був позитивний. Другий варіант — це якщо був неправильно взятий тест. Якщо його взяли недостатньо глибоко з носоглотки або неправильно доставили в лабораторію, неправильно був дотриманий холодовий ланцюг».

Окрім цих двох сценаріїв є ще й інші моменти: правильні умови забору та доставки біоматеріалу до лабораторії.

«Має бути виконано декілька умов. По-перше, коли тест береться — він має бути поміщений в буферний розчин. В ідеалі, тест береться ватною паличкою, кінчик якої відламується і залишається в цьому буферному розчині, але в Україні ці пробірки з буферним розчином занадто маленькі, і туди просто не влазить ця паличка, навіть відламана. Вони роблять інакше: декілька разів окунають цю ватну паличку в буферний розчин, туди потрапляє цей біологічний матеріал і потім буферний розчин відправляється в лабораторію. Насправді — це не зовсім правильно, бо за всіма законами логіки це та паличка мала би бути відправлена в лабораторію. Якщо не була правильно витримана процедура забору, то в лабораторії взагалі може потрапити порожній буферний розчин.

«Щодо холодового ланцюгу. Як тільки був взятий аналіз ця пробірка має бути поміщена в сумку або коробку з низькою температурою і доставлена в термосумці до лабораторії. Далі лабораторія має провести цей тест. Через те, що лабораторії зараз завантажені, вони не встигають провести тест одразу. Тому вони мають заморозити біологічний матеріал, і в той момент, коли лабораторія буде готова, вони його мають розморозити, відповідно, має пройти певний час поки він розморозиться, і далі цей матеріал потрапляє в тестовий ланцюг.

Відколи пробірка потрапляє в термосумку, до моменту, коли вона опиняється в лабораторії — там, де є апарат, який буде робити цей тест — довгий. Якщо пробірка, наприклад, не була поставлена в термосумку, а була просто доставлена в лабораторію під холодом, відповідно, результат буде неправильний або може бути неправильний. Якщо в лабораторії його неправильно заморозили, або занадто довго тримали, бо могли не знати: встигнуть вони його одразу зробити або ні, вони могли його  тримати в теплому приміщенні, холодовий ланцюг розривається.

Або під час розморозки: вони його розморозили, і тривалий час цей матеріал просто стояв в лабораторії — холодовий ланцюг так само розривається і результат може бути помилковий».

Отож, є дуже багато моментів, коли з біоматеріалом щось могло піти не так. Але Гліб Бітюков застерігає: вважати, що в Ольги був коронавірус — теж некоректно.

«Дуже часто бувають випадки, коли є всі ознаки коронавірусу, або ознаки, схожі на COVID-19, але насправді людина не хвора на коронавірус. Я таке бачу дуже часто в себе в лікарні. Це викликає здивування, але ми перевіряли багато разів, брали тести в цих людей — вони негативні, ці люди не хворі на коронавірусну хворобу, але всі ознаки схожі. Тому можна вважати, що це, можливо, інший вірус, бо коронавірус — він же не єдиний в світі. Тому, можливо, інший вірус, який викликає схожі ознаки, це теж треба враховувати.»

Читайте також: COVID-19: що таке ІФА тести та кому їх робитимуть

Зараз Ольга та інші члени її родини почуваються добре. Однак у жінки залишається багато питань з приводу того, як на практиці забезпечити самоізоляцію, особливо якщо ви мама маленької дитини. Схоже, навіть лікарі не мають чіткого розуміння. Після першого огляду в лікарні, коли брали тест на Ковід, Ольгу відправили додому. Обґрунтували це тим, що у жінки є мала дитина. Однак разом з таким усним обґрунтуванням Ользі роздрукували і дали підписати згоду на самоізоляцію.

Ольга Ситнік з дочкою

«Я підписала документ, що погоджуюсь самоізолюватися до моменту виявлення результатів аналізу і до постановки діагнозу. Приблизно в той самий період МОЗ видало постанову, в якій було конкретно розписано, що таке самоізоляція: що це має бути окрема кімната, з окремим доступом. Тобто бажано ізолюватися від рідних. В Уляни Супрун ще було написано, що бажано, щоб це була окрема ванна кімната, окреме харчування, окреме миття посуду. У моїх умовах це нереально зробити, тому що це однокімнатна квартира з кухнею-студією. У квартирі одночасно перебуває троє дорослих і одна дитина. Налагодити окреме відвідування ванної кімнати — це ще, може, якось реально, але закрити мене в окремій кімнаті — ні. Не вистачає спальних місць, тому що ми з чоловіком спимо разом і дитина спить з нами.

Дитині два роки, і це дитина, яка, коли мене забрала швидка — пів години плакала під дверима і кричала: «мама!», і тато просто не міг пояснити куди пішла мама.

Коли я закриваю двері, щоб елементарно поговорити по телефону в іншій кімнаті — вона тарабанить в двері, не розуміючи, чому мама закрилась. Вона, скоріш, буде сидіти тихенько поряд і я буду говорити, ніж дасть закрити мені до себе двері. Тому ця самоізоляція нагадувала трохи профанацію. Є рекомендація, звісно, годувати дитину лише в масці. коли грудьми годуєш. Може, коли дитина менша — це якось можна. Але коли дитина вже з тебе ту маску зриває, бо вона зроду не бачила на тобі цієї маски.

Всі, хто знає, що якщо при дитині бабуся вдягне окуляри, наприклад, то дитина з бабусі ті окуляри зніме, бо для неї це щось незвичайне, що бабуся зробила. Десь так само і з маскою. Тому в моєму випадку я дещо не розуміла, як зробити цю самоізоляцію ефективною при всіх дезінфекціях, окремих рушниках, окремому посуді, коли дитина за день підходить до тебе три рази обійнятися за пів години, і ще поцілуватися і тому подібне — це трішки фікція, що це самоізоляція»,— ділиться роздумами Ольга.

За підтримки:
Реалізується завдяки підтримці Уряду Канади в рамках проєкту "Голос жінок і лідерство - Україна", що впроваджується Українським Жіночим Фондом" разом з Проектом Кешер в Україні.