Ілюстративне фото: Еміль Маюк
Гостя — директорка Міжнародної міждисциплінарної сертифікатної програми з юдаїки, виконавча директорка Сіоністської федерації України (СФУ) Олена Заславська.
Єлизавета Цареградська: Ми з вами спілкуємось на початку 2024-го року і, направду, маємо про що сказати за 2023-й рік, який минув. І недаремно, звісно, я називала ваші регалії, ті посади, які ви обіймаєте, тому що дуже цікаво говорити про це. І я думаю, що варто навіть нагадати, що ми не вперше будемо зачіпати тему студентської конференції з юдаїки. Ми вже говорили про це, і наші уважні слухачі та слухачки це пригадають. Але це якраз ваша історія, тому що ми дещо точково згадували цю програму, а з вами можна поговорити про це загально. Розкажіть, будь ласка, що це за програма, як вона виглядала, які висновки після неї.
Олена Заславська: Ця програма існує не перший рік, вона існує десь понад 10-12 років, я навіть не пам’ятаю, коли вона була започаткована. Але так сталося, що я як адміністративний директор і Катерина Малахова, кандидатка філософських наук, як академічний директор взяли до керівництва цю програму у вересні 2020-го року, якраз у час ковіду. Так вийшло, що від неї відмовилася її організаторка, керівниця, координаторка тоді, і програма залишилась «у повітрі». І я дуже довго вгамовувала, випрошувала, щоб нам віддали цю програму. І нарешті все ж таки ми стали її керівницями.
Ми дуже багато змінили в цій програмі. Я можу сказати, що програма отримала нове життя. Наступного року ми будемо вже робити п’ятий набір. Ми зараз співпрацюємо з Інститутом сходознавства (ім. А.Ю. Кримського — ред.), тобто можна сказати, що ми частина академічної спільноти України. Юдаїка — це академічна програма, яка надає знання з єврейської історії й культури. В англійській мові це називається Jewish studies, тобто академічне вивчення історії євреїв.
Єлизавета Цареградська: Я так розумію, що ці два поняття дещо відрізняються.
Олена Заславська: Ні, вони не відрізняються. З англійської мови Jewish studies на українську перекладається як юдаїка, це тотожне поняття. І вже майже чотири з половиною роки ми працюємо над розвитком цієї програми. У нас чудові студенти. Цікаво, що це академічна програма, яка має покрівлю саме в Академії наук, а з вишами ми маємо тільки договори. Ми запрошуємо їхніх студентів для того, щоб вони у нас навчались. Тобто ми можемо взяти, наприклад, як студента людину, яка вже має науковий ступінь, або людину, яка просто хоче вивчати й щось робити.
Знищена громада, після Голокосту нічого не залишилось, і ми з вами знаємо, що нічого й не було до початку 1990-х років, все це було заборонено, закрито. А сьогодні така кількість тем для дослідження, що їх неможливо перерахувати.
Читайте також: Рівень дослідження юдаїки — це маркер розвитку академічної науки у країні — Юрій Радченко
Єлизавета Цареградська: Коли ви говорите про академічність, то я більш ніж впевнена, що багато в кого перша асоціація — це щось дуже строге, визначене, за кафедрою, під диктування. Я розумію, що це не так, але це дуже важливо зрозуміти. І ви говорите про ці зміни, як ви модифікували програму. Цікаво, як вона виглядає зараз, що є її наповненням?
Олена Заславська: Сьогодні у нас майже 20 академічних курсів, які викладають онлайн. Онлайн, тому що ми зрозуміли під час ковіду, що ми не можемо залучати людей фізично. Також відмінність нашого рівня програми в тому, що ми запрошуємо людей не тільки з України, а й українців, які знаходяться за кордоном, які можуть у нас навчатися. Ми розширили географію програми до всього світу. І дуже важливо, що хто хоче, той конспектує.
За кафедрою в Zoom сидить викладач. Це може бути доктор наук, як, наприклад, Дмитро Цолін. Це можуть бути наші молоді викладачі. У нас чудові молоді викладачі, зірочки, яким ще немає 25 років, вони тільки закінчили «Могилянку» і вступили до магістратури. І вони сьогодні працюють з нами. І люди, які вже мають науковий ступінь, навчаються в молодих викладачів, наприклад, текстам. У нас Тетяна Непипенко, яка буде викладати курс з літератури на їдиші. Їй 23 роки, вона неймовірна перекладачка. Вона вже все в цьому житті зробила стільки, що хтось і в 50 чи 60 років стільки не зробить.
Що для нас дуже важливо — це спільнота. Навіть в Інституті сходознавства нам говорили: «Ви робите конференцію, і ми дуже здивовані, що стільки молодих людей хочуть займатися юдаїкою, ми цього не знали». Потім, коли ми брали участь в «Читаннях імені Агатангела Кримського» від Інституту сходознавства, ми зробили маратон на 12 годин. І більшість з тих, хто у нас виступав, були люди від 25 до 40 років, це середній вік. Нам сказали: «Як це може бути? Ми цього не знали». Тобто ми ще знаходимо й запрошуємо людей, які хочуть співпрацювати з нами і на конференціях також.
Звісно, ми не відпускаємо наших випускників. Два роки йде сама програма, а потім всі, хто вже отримали свій сертифікат, приходять до нас, з нами спілкуються. І ось так потроху спільнота утворюється.
Зараз дуже важливо, що ми розпочали роботу з Кафедрою юдаїки Вроцлавського університету. Ми переходимо частково на англійську мову. Але частково, тому що ми розуміємо, що в нас англійська мова — це справа молодих, на жаль. Але все ж таки лекційний курс з трьох лекцій професура Вроцлавського університету зробила разом з нами. Ми сподіваємося, що зробимо і навесні ще один такий курс. І ми розвиваємо співробітництво. Далі у нас співробітництво з Познанню. Також у нас уже розпочалося співробітництво з музеєм POLIN (музей історії польських євреїв у Варшаві — ред.), і чудові українські дівчата, які працюють там у відділі освіти, роблять для нас онлайн-презентації.
Єлизавета Цареградська: Ви говорите про молодих людей, і зазначили перекладачку у 23 роки. Мене шалено захоплює і надихає ось цей процес передачі естафети. Коли ти долучаєшся до чогось, що пов’язано з наукою, знанням, освітою, і бачиш там реально молодих, дуже зацікавлених людей, то, мені здається, що процес прискорюється в рази.
Ви зазначили перекладацьку справу. Що ще з проміжних висновків, результатів, що ми зараз маємо, ми теж можемо зазначити?
Олена Заславська: Це також дослідницька справа. Це люди, які працюють в архівах. Це люди, які працюють з темою. Вони вибирають собі тему і починають її розкривати. І потім вони знаходять такі речі, про які можна говорити на конференціях світового рівня.
Також це класичні єврейські тексти, що дуже складно. Ми надаємо дві мови: їдиш та іврит. Є в нас групи, які продовжують навчання, і є, які починають спочатку. Дві групи з їдишем діють за таким же принципом. Тобто дві мови.
І, звісно, дуже важливою частиною нашої роботи є історія Держави Ізраїль. Я розумію, що цим ніхто майже зараз не цікавиться. Зрозуміло, що нам зараз не до історії Держави Ізраїль, і ми це теж розуміємо. Але все ж таки, коли ми думаємо, що наші держави якось тотожні, що в нас є спільна історія й ситуація, то треба показати де це так, а де це не так. Тому що дуже великі надії були на Ізраїль — вони десь здійснились, а десь — ні. І ми займаємось тим, що показуємо історію.
Зараз ми закінчили відкритий курс, який проводили дуже відомий в Україні історик, політолог та дослідник В’ячеслав Ліхачов й історик з Ізраїлю Артем Федорчук. У нас є система відкритих курсів, коли ми запрошуємо всіх охочих. Це сертифіковані курси, окремі, які ми робимо один раз на пів року. Цей курс називався «Історія Держави Ізраїль. Виживання у ворожому оточенні». І ми як у воду дивилися, бо на другій чи третій лекції розпочалися всі ці події в Ізраїлі (напад бойовиків ХАМАС на Ізраїль у жовтні 2023 року — ред.). Тоді ми на понад 100 людей проводили пресконференцію, наші лектори розповідали, як вони бачать майбутнє цієї країни. Розповідали також те, що там відбулося з місця, бо один лектор знаходиться в Ізраїлі.
Читайте також: Що таке юдаїка, або Як «відкриті університети» поєднують історію, мови та релігію?
Єлизавета Цареградська: Наше професійне історичне середовище може дещо зупинити нас у моменті порівняння (України та Ізраїлю — ред.) і сказати, що проводити паралелі — це не дуже доречна штука. Я десь погоджуюсь, але мені здається, що спільний знаменник у розумінні жаху реалій, коли ти живеш сучасне життя XXI сторіччя у війні, він все-таки щось врівнює. Звісно, без порівнянь історичних. Я тут не претендую, тому що не є експерткою.
Ви зазначили про історію, що мало хто її знає. І мені здається, що це ще одна проблема. Адже багато хто думає, що знає. Коли настільки багато про це ніби є інформації, і про це говорять весь час якимись загальними словами, то складається враження, що ти в курсі, а насправді це не так.
Олена Заславська: Я стовідсотково з вами згодна. І тому ми бачимо свою місію в тому, щоб надавати освіту. Завдання Сіоністської федерації України, у якій я є виконавчою директоркою, — це відносини з Ізраїлем. Мене навіть питали, як я бачу майбутнє єврейських організацій, єврейської громади в Україні. На це я завжди говорю: освіта, освіта й освіта.
На нашій програмі з юдаїки майже немає представників єврейської громади, у нас навчаються українці, і їм цікаво це. Тому що єврейська історія — це частина української історії, і це не викинеш. Як би ми не хотіли про це забути, ми не можемо, адже це спільна історія. І тому люди, які не мають жодного єврейського коріння, сьогодні є просто неймовірними дослідниками. Вони проявляють таку цікавість до цієї теми, що я її не бачила у людей, які мають єврейське коріння.
Єлизавета Цареградська: І це дуже цінно. Як сказав один з гостей програми «Зустрічі», життя українців і євреїв — це не життя поруч, це життя разом. А це відповідні наслідки й в історичних, й культурних, будь-яких процесах.
Читайте також: Українці та євреї — два народи, для яких типові історичні травми знищення — Борис Херсонський
Єлизавета Цареградська: Ми вже поговорили з вами про студентську програму, і це той внесок, інвестиція в майбутнє, яку ми робимо. А ще хотілося б поговорити про те поточне, актуальне, що відбувається. І я думаю, що це, безумовно, той масив заходів, який ми, попри все, маємо. Один з таких заходів — це конференція «Україна — Ізраїль». З одного боку, з назви ніби цілком очевидно, на що вона була покликана. Але все одно тут вам слово, аби розповісти, для чого була конференція, хто був присутній, чим вона завершилась.
Олена Заславська: Ця ідея не нова. Ми вже проводили у 2020-му році конференцію, яка якраз попала під ковід. На першу конференцію у мене була ідея, за яку мене трошки побивали по боках. Це ідея, що сіоністська організація повинна розповісти, що таке сіонізм, що це слово дуже нестрашне. Тому що у нас з радянських часів є уявлення, що сіоністи це якісь страшні монстри з рогами, які незрозуміло що роблять. Іншими словами — вороги. І ось для того, щоб якось побороти ці стереотипи, ми у 2020-му році зробили таку конференцію. Вона називалася «Алеф-Бет. Сіонізм», і ми запрошували туди різних діячів. Але подія попала повністю під ковід, і тоді ми зробили її онлайн та виграли.
Тобто в нас був вже досвід проведення таких конференцій. Плюс я дуже багато займаюся студією «Діє-Слово». Я поговорила з нашими колегами зі Всесвітньої сіоністської організації — є такий відділ роботи з ізраїльтянами, вони працюють з діаспорою — і я відчула, що вони повертаються зараз до нас, їм дуже цікаво, що відбувається в єврейських громадах у світі. Тому що ми знаємо, що ізраїльтяни дуже самоцентричні, і діаспори їм нібито не дуже цікаві. Але зараз воно якось повертається в іншу колію, вони на нас дивляться.
І ця організація дала нам невеличкий грант, я їх довго вмовляла, що треба провести конференцію. Основна причина наступна. Ми вже говорили з вами про те, що дуже дивні в України з Ізраїлем відносини. Ми дуже багато чекали від Ізраїлю, тому що в нас є величезний стереотип. Після того, як 2014-го року Анна Жарова й ізраїльські друзі України забрали наших поранених воїнів в Ізраїль й там їх реабілітували, стосунки України й Ізраїлю стали дуже теплими, тісними. І українське суспільство дивилось на Ізраїль, як на країну, яка перша відгукнеться на повномасштабне вторгнення. І вона відгукнулась, але не політично. Тобто ми знаємо, що робила політична еліта, і я не буду це повторювати. Але я знаю, як відгукнулося ізраїльське громадянське суспільство. Спочатку, коли воно відійшло від шоку, то що воно тільки не робили для того, щоб допомагати. Допомагати тим, хто приїжджає, допомагати попри те, що було на кордоні. Громадянське суспільство особисто займалося цим: приймало людей, що стояли на кордоні, допомагало тощо.
Читайте також: Роман Кабачій: Сіонізм — це певна відповідь на антисемітизм
Єлизавета Цареградська: Тобто конференція — це ніби спроба відновлення комунікації, місточок?
Олена Заславська: Місточок, так. Але все ж таки на громадянському рівні, на рівні громадянського суспільства. Розділімо: дипломатія — це дипломатія, хай наші керівники держав займаються дипломатією з керівниками інших держав, це не наша справа. Наша справа — це освіта й інформація. Наша справа журналістська, освітянська. Це інформація. А далі люди повинні вже аналізувати цю інформацію. Можна їх навчати аналізувати, можна не навчати — це теж не наша справа.
Єлизавета Цареградська: А далі ці люди як громадянське суспільство можуть впливати на політики держави.
Олена Заславська: Це таке коло, так. Але ми все ж таки повинні бути на своєму місці. І на своєму місці ми зробили таку конференцію, яка була, на мою думку, дуже вдалою. Конференція насправді називалася «Україна — Ізраїль: історія взаємовідносин». Ми це зробили з моїми колегами, відомими журналістами Наталею Малиновською і Юрієм Корогодським. Ми зробили це як історію взаємовідносин. Тобто все спочатку, у якому році це розпочалось. Незалежна Україна почала якось відновлювати зв’язки з Ізраїлем, яких не було — не було дипломатичних відносин, лиш 1989-му році перші консули приїжджали. І так далі.
У нас на конференції виступав, наприклад, надзвичайний і повноважний посол Олег Бай, а також політолог Євген Магда. Також ми запрошували дуже відомих дослідників: Ігоря Семиволоса, Сергія Данилова. Ми запрошували їх говорити про те, як вони бачать стосунки України й Ізраїлю. Ми це робили для тих людей, які хочуть щось зрозуміти, які беруть не плітки, а інформацію з перших уст.
Конференція складалася з трьох частин. Перша частина проходила 14 травня, в День Праведників й День незалежності Ізраїлю. Потім ми зробили ще дві сесії. Одна була журналістська, а на другій виступали керівники єврейських й українських громад, і було дуже цікаве спілкування. Також виступали психологи.
Єлизавета Цареградська: Я розумію, що я зараз спрощу все до рівня непристойності, але завжди такі заходи врешті-решт знаменуються якимось інсайтом. Тобто породжуються якісь висновки, думки, яких раніше не було. Або ж такі події знаменуються чимось таким, що западає в голову і душу, і ти потім крутишся довкола цього. Чи було щось у вас щодо цієї конференції?
Олена Заславська: Мені здається, що найвдалішою була друга частина, коли виступали журналісти. Наприклад, був незвичайний виступ Анни Жарової, дуже цікавий виступ Ростислава Гольцмана, який є ізраїльським журналістом, живе в Хайфі й проводить заходи. Тобто ми розмовляли з людьми, які насправді є керівниками громадських організацій, громадянського суспільства. Вони розповідали, що вони роблять.
А ще я запросила на конференцію Ігоря Романова, це було в третій частині. Він є керівником єврейської громади Дніпра. Я з ним особисто знайома, тому попросила розповісти, що вони (єврейська громада — ред.) робили на початку війни. Тому що Ігор Романов очолював кампанію з приймання людей з Лиману, Рубіжного, Бахмута, зі всіх міст, яких уже немає. Тоді люди їхали просто тисячами. І громада зробила так, що все місто Дніпро було одним великим гуртожитком. При прийманні людини національність ніхто не питав, ніколи. У цій роботі ніхто не питає, чи є у тебе відношення до єврейської громади, чи ні. Якщо є, то добре, тобою буде потім займатися, наприклад, якась єврейська організація. Якщо нема, то будуть допомагати якось інакше. Місто Дніпро пів року було єдиним табором — усі школи, усі дитсадки. Він мені казав, що вони взяли ще один дитсадок, матраци. Казав, що покладуть людей, а потім дивитимуться, що буде. Тобто я дуже хотіла, щоби він розповів про це на широку аудиторію. Тому що я спілкуюсь з Ігорем, ще 10 людей з ним спілкуються, і треба було, щоб це почули люди. І вони це почули. Я думаю, що ми зробили це.
Читайте також: Українська політика в Ізраїлі має бути активнішою — Василь Махно
Єлизавета Цареградська: Що можна бачити від студії «Діє-Слово»? Що можна відвідати? Які проєкти зараз є, і куди можна долучитися?
Олена Заславська: Зараз у нас буде проєкт про справу Дрейфуса. Чудовий ізраїльський історик Михаєль Бронштейн, якому вже понад 70 років, сказав мені, що хоче захищати Україну, але не може взяти рушницю. А він, що цікаво, не з України корінням. Він каже, що йому стільки років, що його просто не візьмуть. Але він запевнив, що буде допомагати лекційно. Знаєте, інтелектуальна допомога — це теж допомога, і про це треба говорити, і таких людей дуже багато. Я думала, що це неможливо, але це можливо. Тобто люди приходять і говорять: «Ми для вас зробимо курс лекцій». І зараз Михаєль Бронштейн проводитиме вже четвертий курс, про справу Дрейфуса. Ми розпочинаємо це саме в студії. Це навіть не програмний курс, а студійний.
І ще у нас буде великий курс, умовне продовження. Слава Ліхачов буде читати історію антисемітизму. Початкова лекція буде про те, чи є антисемітизм сьогодні в Україні, що чекати. Це дуже важлива тема. Він буде розповідати, чому в Україні не було хамасівських мітингів тощо. Потім буде п’ять лекцій, теж під сертифікат. Ми стовідсотково розпочнемо цей курс в середині лютого.
Єлизавета Цареградська: Де стежити за цими подіями, якщо хочеться долучитися?
Олена Заславська: Усіх, хто хоче до нас долучитися, залюбки запрошую до фейсбучної сторінки студії «Діє-Слово». У нас є сайт студії, є сайт сертифікатної програми юдаїки, є сайт Сіоністської федерації. Коли в мене є час та сили, то я на сайт теж щось пишу. Але все ж таки в фейсбуці це краще, тому що там йдуть і прямі ефіри. Їх можна собі увімкнути, як радіо, навіть не заходивши в Facebook. Можна писати запитання — я завжди їх відстежую і ставлю лектору.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі