Жінки у Біблії — безправні, їх трактують як товар, а їхню цноту — як валюту — Остап Сливинський

Говорили про цикл поезій Остапа Сливинського «Імена». У циклі йдеться про постаті жінок, чиї імена ми чули, але не звертали на них увагу.

Ведучі

Ірина Славінська

Гостi

Остап Сливинський

Жінки у Біблії — безправні, їх трактують як товар, а їхню цноту — як валюту — Остап Сливинський
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/02/hr-zustricho-2021-04-14-slyvynskyj.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/02/hr-zustricho-2021-04-14-slyvynskyj.mp3
Жінки у Біблії — безправні, їх трактують як товар, а їхню цноту — як валюту — Остап Сливинський
0:00
/
0:00

Остап Сливинський: Я чи не вперше вирішив справді писати концептуальний цикл, який би відштовхувався від якоїсь конкретної ідеї. Ідея, своєю чергою, відштовхувалась від певної проблеми, з якою я зіткнувся практично випадково. В українській Вікіпедії я натрапив на факт, що жінки в Біблії рідко згадуються на ім’я. Лише 5,5–8% від загальної кількості всіх названих персонажів, чоловіків та жінок. Це при тому, що жінок в Біблії доволі багато. Мені стало дуже цікаво, як же так виходить, де всі ці жінки.

Коли я почав перечитувати Старий і Новий Завіт, то підтвердилось те, що я й підозрював. Вони всі десь на якихось узбіччях. Ніби якісь безіменні тіні проходять поза спинами персонажів чоловіків, дуже часто – прив’язані до чоловіків. Вони фігурують як  «дружина Авраама», «дружина Лота», «дружина Мойсея», «дружина царя Давида». Ми здебільшого не знаємо їхніх справжніх імен, їхні ролі епізодичні. Але це не означає, що за цими епізодичними ролями чи згадками не стоять дуже складні долі й обставини.

Святе письмо – це матриця нашого мислення. Воно впливає на нас несвідомо. Ми починаємо механічно відтворювати певну модель інтерпретацій цих сюжетів. Наприклад, ми знаємо про долю родини Лота, зокрема його дружини. За цією історією стоїть кілька дуже цікавих епізодів. Зокрема, це епізод, коли до Лота приходять гості. Він знає, що ці гості – ангели, посланці Господа. В Содомі, де він живе, є звичай: якщо з’являються якісь чужинці, то їх потрібно видати натовпу.

До Лота додому приходять місцеві з вимогою видати його гостей. А він замість гостей пропонує видати своїх незайманих доньок. Цей епізод показує безправність жінки, трактування її як товару чи валюти. Валютою є не просто жінка, а її незайманість. Це форма, якою багато персонажів Старого Завіту розплачуються з Богом або людьми.

Ще один дуже цікава історія про доньок Їфтаха, одного з суддів Ізраїлю. Він з необхідності став на чолі ізраїльтян. За перемогу над аммонітянами, він пообіцяв Богові, що принесе в жертву першого чи першу, хто вийде з дому йому назустріч, коли буде повертатися з війни. Це мала бути така жертва подяки. Назустріч йому вийшла його донька. Дане слово він не може забрати назад. Також підкреслюється те, що вона незаймана. Це ніби підсилює цю жертву, додає їй вартості. Єдине, що батько дозволяє їй перед неминучою смертю – це оплакати своє дівування. Тобто ця незайманість є якоюсь додатковою вартістю жінки. Але як розмінної монети, інструмента чи засобу у перемовинах, зовсім не самостійної істоти. Жінка виступає абсолютним об’єктом.

Звичайно, у святому письмі є дуже сильні жінки. Є дві книги, які названі жіночими іменами – Книга Рут і Книга Естери. Але це скоріше винятки. Ці винятки своєю яскравістю, харизматичністю затьмарюють ті сотні безіменних жінок, чия драма є непомітною. Якщо ми непроникливо читаємо, то ми навіть не звертаємо уваги на те, який постійний меседж стоїть за цим. А меседжу у тому, що жінка безправна, вона нічого не може без чоловіка.

Ірина Славінська: Чи можна сказати, що цей образ беззахисної жінки, розмінної монети чи засобу може бути таким, що позначився в суспільстві на ставленні до жінок?

Остап Сливинський: Мені взагалі здається, що це якийсь патріархальний архетип. Якщо шукати джерела цього архетипу, то ми дійдемо до образу Єви. Цей образ закріплює вторинність жінки, її схильність до гріха, у який вона затягує і чоловіка. Вона вчиняє дію – і в цьому теж причина її стигматизації — спрямовану супроти Бога.

Дуже яскравим прикладом інтерпретаційних нашарувань, які стигматизують жіночу тілесність, є історія Марії Магдалини. Марія Магдалина в усталеній, популярній інтерпретації у минулому є розпусною жінкою. Жінкою, яка потім розкаялась, була допущена Ісусом Христом до себе. Насправді у Євангелії не вказано, що вона була розпусною і розкаялась. Сказано лише, що Ісус вигнав з неї всіх бісів. І тут не йдеться про якусь тілесність чи сексуальність.

Звідки взялася ця інтерпретація, цей тілесний, сексуальний момент в образі Марії Магдалини? Це дуже цікаво, це вже пізніші інтерпретації. Знов ми маємо якусь напівсвідому стигматизацію жіночої тілесності. Адже так простіше було представити цей образ Марії Магдалини.

Ірина Славінська: Ця робота з «Книгами Якова» Ольги Токарчук могла якось вплинути те, як ти потім почав осмислювати концепцію свого циклу поезій «Імена»?

Остап Сливинський: Насправді так. Текст Токарчук і тексти, з якими вона працювала до початку написання роману, ставлять дуже багато питань до релігійності й жіночості. Це питання, яке стоїть на межі між юдаїзмом і християнством. У той самий спосіб як на межі цих релігій стоїть вчення Якова Франка. Він — головний герой книги, який містком поєднав юдаїзм і християнство. Насправді юдаїзм навіть не ортодоксальний, а месіаністичний — саббатіанство. Саме для саббатіанства характерний такий нетрадиційний виклад юдаїстичного вчення про месію, де стверджується, що месією має бути жінка.

Яків Франк, як послідовник і реформатор саббатіанства, просто підсилив цей сюжет. В основі його інтерпретації лежать поняття шахіна або шхіна. Тут йдеться про те, що божествена присутність у світі й спасіння світу можливе тоді, коли у світ буде повернена ця божествена благодать. Шахіна для Якова Франка є жіночим началом, яке має прийти у світ через жінку.

Його відповідь на питання про те, чому месія досі не прийшов, полягала в тому, що юдеї неправильно шукали, шукали не там. Вони шукали месію в чоловічому тілі, а він має прийти в тілі жінки. Тут можна було б запідозрити Якова Франка і франкістів в якомусь фемінізмі, але це не зовсім так. Франк, як досить типовий лідер харизматичної секти, втручався в всі сфери життя. І у сексуальну сферу також. Він просто визначає, з ким, грубо кажучи, жінки з його секти мають переспати наступної ночі. Їхня думка тут не враховується.

Чому ж він так наголошував на цій жіночій месійності, жіночому началі? Відповідь на це пробує дати Ольга Токарчук в одному зі своїх інтерв’ю. Вона ставить риторичне питання: а чи не йшлося просто про те, щоб легітимізувати свою доньку, яку він дуже любив, більше за своїх синів, у ролі його наступниці? Можливо, це був прагматичний вчинок.

Візьмімо серіал «Оповідь служниці» або однойменний роман Маргарет Етвуд. Я був просто вражений, наскільки ці сюжети, ідея суперавторитарної, суперпатріархіальної звичаєвості, яка панує в вигаданій державі Маргарет Етвуд, взята прямо зі Старого Завіту. Цю державу Маргарет Етвуд назве Гілеад. А це одне зі старозавітних імен на східному березі ріки Іордан. В «Оповіді служниці» наскрізний сюжет у тому, що служниці мають народжувати дітей своїм безплідним господарям. Насправді це сюжет зі Старого Завіту. Дружина пророка Якова, Рахіль, безплідна — вона змушує свою служницю народити їм дітей. Це сталося на колінах Рахілі. Якщо хтось бачив «Оповідь служниці», то це практично дослівно відтворено там.

Та другорядна роль, яку жінка виконувала завжди в біблійній історії, абсолютно їх не рятувала. Цей затінок не ставав для неї захистом. Навпаки, коли відбувалися історичні катаклізми, першими жертвами ставали жінки, як найслабші, найнезахищеніші.

З циклу «Імена»:

«Попереду – лише Лот,
який віддав наших доньок хтивому натовпу,
щоб оборонити двох чиновників у відрядженні.
Віддав би й мене, але я застара.
Мої руки підтирали зади всіх наших дітей,
тож я була недостойна спекти хліба для ангелів.
Мій хліб – теплий, але брудний,
як зроговіла шкіра на п’ятах.
Мій хліб швидко в’яне.
Йди – сказав він – я сам спечу їм хліби, бо
чоловік для Бога
має бути тим, чим жінка для чоловіка. Тепер
я озираюсь на місто,
бо там були скелі, на яких ми з подругами
потай пили вино тихої осені.
Були білі тарелі, що холодили руки.
Раз у тиждень навіть мені, чужинці, можна було
ввійти у зелений став, доки місяць робив нас сестрами,
і ми запалювались одна від одної, як осінні дерева.
Як чисто співали наші тіла, прокидаючись до ще одного
дня сонця, як високо підносили ми наше частування,
заказане їм, сатирам.
І добре було часом прийняти їхнє незґрабне запрошення
й проїхатись на волохатій спині аж туди, де
під деревами літали короткі прощання.
І бігти довгою стежкою за голосами, доки спав Лот, і
співати донькам колискові мовою малих ханаанянок,
жіночим наріччям, яке згоріло разом із сукнями.
Тепер уся пустеля – порожній дім Лота.
І немає дверей попереду, і немає дверей позаду,
і немає вікон, за якими сушаться сорочки сестер.
І все, що я можу – замовкнути так сильно, аби не чути
тих двох, що йдуть поряд, ніби конвой, так і не спитавши
моє ім’я».

***

«А ще була донька Їфтаха, яку
батько приніс Богові в жертву за перемогу над аммонянами.
Чому ж ваш справедливий Бог не врятував її так,
як урятував Ісаака?
А може, Він вчасно прибув, обганяючи на мокрій дорозі
давньоюдейських божків, але останньої миті
не зміг пригадати, як її на ім’я
(Богові не пасує говорити абстрактно)?
Може, дарма батько дозволив їй насамкінець
трохи розважитись з подругами?
Може, щоб розжалити Бога, треба було, як Ісаака,
розбудити її серед ночі
й ще сонну гнати у гори?
Знаю, що скажеш, ребе: подруги потрібніші жінці, аніж ім’я.
Всі ці лотереї, ця рука з небесної сіряви, що скасовує вирок,
ці шанси втрачені й впіймані – то чоловічі забавки.
Хай чоловіки розчаровуються, хай сподіваються чуда,
хай виглядають вогник на славпагорбах.
Хай їхньою долею буде даремна надія.
Донька ж Їфтаха зайде рівно і тихо, без янгольських сурм,
ніби місяць над озером». 

Повну програму слухайте в аудіофайлі.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

За підтримки:
Проект виходить за підтримки канадської неурядової організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE)